Євген Магда, директор "Інституту світової політики"
 

Успіх на парламентських виборах в Австрії Партії Свободи, яка має не лише неонацистське коріння, але і погано приховані ознаки путінферштеїнгу, є останнім попередженням для офіційного Києва. Збереження у зовнішній політиці щодо сусідів виключно риторичних вправ та рожевих ілюзій стосовно темпів євроінтеграції України загрожує суттєвим розчаруванням.

Звісно, Австрія не має з Україною спільних кордонів, і спадщину Габсбургів обидві країни в унісон згадують хіба що у культурному контексті. Проте успіх правих політиків у Альпійській республіці свідчить про тривожні для України тенденції у центральноєвропейському регіоні.

За прем’єрства Володимира Гройсмана публічно обговорювалася трансформація Вишеградської четвірки у формат V4+1 за рахунок України, проте зараз про це можна хіба що мріяти. Проблеми у відносинах з нашими найближчими сусідами, звісно, виникли не сьогодні. Проте і зникнуть вони не завтра.

Головна з них – російська агресія, яка принесла Україні величезні людські втрати та безпрецедентні жертви. Наші сусіди з початком широкомасштабного вторгнення не лише відкрили свої кордони для українських біженців, але і стали прихистком для них (Польща – визнаний лідер з цього питання, Чехія, яка не має з Україною спільних кордонів, посідає друге місце). Навіть україноскептична Угорщина приймала наших біженців активно. 

До речі, саме відносини з Польщею, а не численні вибрики Віктора Орбана є лакмусовим папірцем, який дозволяє написати на ньому слово "криза". Так, масштабна криза проявляється у відносинах з нашими сусідами. Трохи легше ситуація у відносинах з Румунією та Молдовою: перетворившись на вагомий транзитний коридор, Бухарест наче отримав компенсацію (моральну та фінансову) за те, що Румунія в роки правління Віктора Януковича сприймалася як вірогідний супротивник, а Молдова вирішила бути "зв’язаною одною метою" (євроінтеграційною) з Україною.

Проте з Вишеградською четвіркою відносини лишаються проблемними. Польща педалює питання ексгумації жертв Волинської трагедії, хоча і не відмовляється від статусу стратегічного партнера, Словаччина вустами міністра закордонних справ Юрая Бланара говорить, що підтримає європейську інтеграцію України, а не вступ до НАТО. Віктор Орбан під час головування у Європейській Раді хоче стати миротворцем від Старого Світу, хоча не має для цього формальних підстав та підтримки більш вагомих країн. Прийдешні парламентські вибори у Чехії ризикують створити у державі такий суспільно-політичний фон після перемоги партії ANO експрем’єра Андрея Бабіша, що нинішні не завжди приємні оцінки чеського президента Петра Павла щодо перспектив завершення російсько-української війни звучатимуть як музика.  Вони, як і президентська кампанія у Польщі, пройдуть наступного року.

Україна проти власної волі делегувала до Центральної Європи мільйони своїх громадян, проте так і не зуміла перетворити їх на ресурс впливу, навпаки, вони виглядають ресурсом демографічного оновлення країн, які надали прихисток. Відсутність стратегії повернення власних громадян з прикордонних держав, очевидно, грає проти нашої держави. За кордоном далеко не кожен і не кожна готові опиратися спокусам відкинути українські ідентичність та громадянство.  Суттєвим негативним фактором стають і розбіжності в економічних моделях України та її сусідів, адже українські олігархи не лише стали загальносвітовим жупелом, але і відлякують потенційних центральноєвропейських інвесторів. Говорити всерйоз про участь наших сусідів у відновленні України після завершення війни з Росією наразі не випадає.

Новий міністр закордонних справ Андрій Сибіга взявся "перевіряти периметр", відвідавши низку сусідніх держав та демонструючи готовність вести діалог зі складних тем. Щоправда, з угорською енергетичною компанією MOL, яка отримала змогу знову здійснювати транзит російської нафти українською територією, хтось домовлявся без Сибіги. Чи вдасться у діалозі Варшави та Києва відсунути на другий план проблему Волині – наразі невідомо, це аспект буде визначальним не лише для двосторонніх відносин, але і для вибору тактики дій Києва.  Але маємо розуміти, що запит на вшанування жертв  Волинської трагедії у польському суспільстві є потужним і по суті надпартійним.

Україні доведеться або змінювати ставлення до сусідів, навчитися ретельно вивчати їх та враховувати інтереси, при цьому захищаючи свої. Або тренуватися у стрибках з жердиною, адже негативний характер відносин з державами, які мають власний досвід євроінтеграції, навряд чи сприятиме швидкому вступу України до ЄС. Вибір доведеться робити доволі швидко.