Юлія Свириденко, перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки України 

 

Вперше в історії України відповідь на це питання дає офіційний документ – політика державної власності. Над ним Міністерство економіки працювало останні девʼять місяців і днями його затвердив Кабінет Міністрів. Це не просто бюрократична формальність, а старт нового етапу реформи, яка визначить долю понад трьох тисяч державних підприємств. 

Чому це так важливо для економіки і яких змін чекати?

Політика державної власності – головний документ для реформи держкомпаній після Закону, який вдосконалює корпоративне управління і набув чинності у березні 2024 року. 

Документ вперше офіційно дає відповідь на важливі питання реформи управління держмайном:  

• для чого державі ті чи інші компанії?
• за якими критеріями можна зробити інвентаризацію портфеля держвласності і передати все непотрібне майно на приватизацію чи ліквідацію?
• які компанії державі стратегічно важливо залишити у своїй власності і впровадити там високі стандарти корпоративного управління?

Ухвалення політики - не лише необхідний крок реформи, а й частина міжнародних зобов’язань. Це індикатор Плану України для Ukraine Facility та маяк меморандуму з МВФ. Політика приводить українську систему державної власності у відповідність до оновлених Керівних принципів ОЕСР. Україна прагне стати членом цієї організації і ухвалення політики держвласності дасть знак партнерам про перспективи для довгострокових інвестицій, які дуже потрібні нашій економіці. 

Що передбачає ця політика і що зміниться? 

Обґрунтування державної власності. Документ визначає, які є підстави, аби компанія залишалася у власності держави. Це може бути задоволення суспільних потреб у певних послугах (“Гарантований покупець”), забезпечення національних інтересів (“Енергоатом”, “Укроборонпром”), забезпечення доступного рівня цін (“Укрпошта”, “Укрзалізниця”), належність до природних монополій (“Укренерго”) тощо. 

Оптимізація портфеля державних активів. Політика передбачає тріаж – це  аналіз всіх державних активів та поділ їх на категорії: ті, що залишаються у власності держави, ті, які віддадуть на приватизацію чи ліквідують.

Уряд планує скоротити кількість держкомпаній до близько сотні, замість понад трьох тисяч, які є сьогодні. Мета цієї оптимізації — підвищити ефективність роботи державних компаній, збільшити їх внесок в економіку та зменшити витрати державного бюджету на утримання.

Корпоративне управління. Політика впроваджує кращі світові практики. Вона розмежовує функції управління, регулятора та власника. Документ розподіляє повноваження та ролі між органами держави та компаній. А також визначає критерії, за якими формування наглядових рад є обов'язковим. 

До речі, роботу наглядових рад політика теж вдосконалює: у додатках міститься політика винагороди керівників та членів наглядових рад, адже це питання завжди було чутливим для суспільства. Максимальна винагорода члена наглядової ради не може бути більшою за 40% від максимальної винагороди керівника. Остання має бути встановлена на ринковому рівні. Як цей рівень визначається? Уряд замовляє проведення незалежного дослідження зарплат в різних секторах де працюють схожі за розміром та напрямами компанії. Такі дослідження - звичайна бізнес практика.

Уряду важливо забезпечити прозорість та обґрунтованість винагороди. А також –  залучити до наглядових рад кваліфікованих фахівців та заохотити їх приймати рішення на користь довгострокових цілей. Документ зобов’язує держкомпанії розкривати інформацію про винагороду членів наглядової ради та обґрунтовувати її. 

Прозорість та підзвітність. Державні компанії також будуть зобов'язані регулярно звітувати про свою діяльність і розкривати інформацію про фінанси. Важливою зміною є поява листів очікувань — нового документа в системі планування. Це інструмент, через який держава визначає конкретні цілі для компаній – очікування щодо прибутковості, ліквідності та інших показників, а також – обсяги фінансування з держбюджету і виплати державі. Листи очікування – своєрідні KPI, невиконання яких може стати причиною припинення повноважень членів органів управління.

У Політиці держвласності є ще один важливий розділ – про дивідендну політику. Головна його мета — знайти баланс між виплатами державі та реінвестуванням прибутку назад у компанії для розвитку. Під час воєнного стану держкомпанії мають виплачувати в бюджет 75% свого прибутку як дивіденди. При визначенні цього відсотка враховуватимуть кошти, які компанія витрачає на важливі інвестиції, наприклад, на відбудову.

У майбутньому розмір дивідендів може залежати від того, наскільки ефективно компанія використовує свої гроші (показник ROE). Чим вища ефективність, тим менше дивідендів потрібно буде виплачувати. Також враховуватиметься вартість активів компанії, специфіка галузі, фінансові цілі держави, пропозиції наглядової ради та конкурентоспроможність компанії на ринку.

Політика державної власності дозволяє почати новий етап реформи. Це комплексний документ з чіткою ціллю – зробити державні компанії ефективнішими, прозорішими та привабливішими для інвестицій. 

Зараз на нас чекають наступні важливі кроки: провести тріаж, приватизувати чи ліквідувати непотрібні державі активи, сформувати наглядові ради в низці держкомпаній, розмежувати комерційну та некомерційну діяльність. Частина із цих завдань є продовженням нашої роботи в межах корпоративної реформи, інша частина – нові завдання, робота над ними стала можлива завдяки прийняттю політики держвласності.  Очікуємо, що завдяки цим змінам державні компанії зможуть залучати такі потрібні інвестиції для відбудови та розвитку і стати драйвером економічного зростання.