Відходи як нові родовища: як Україна може відкрити потенціал критичних мінералів через переробку відходів ГМК
Єгор Перелигін, заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства України
Україна робить системні кроки для того, щоб розкрити потенціал власних родовищ критичних мінералів. Ми працюємо над цифровізацією геологічної інформації, впроваджуємо прозорі правила для інвесторів, шукаємо нові шляхи забезпечення фінансування для бізнесу — від грантів на дослідження до стратегічних програм з міжнародними партнерами.
Важливим елементом цієї роботи є створення інвестиційного фонду відбудови спільно зі США. Фонд розширить доступ до капіталу та фінансових інструментів для проєктів у сфері видобутку та переробки критичних мінералів, рідкісних металів та металоїдів.
Ми розглядаємо не лише класичні «greenfield» родовища, а й альтернативні джерела сировини. Один із таких шляхів — переробка хвостосховищ і відходів гірничо-металургійного комплексу. Те, що десятиліттями вважалося баластом, насправді є новою сировинною базою: без розкриття нових кар’єрів ми можемо отримувати стратегічні метали для акумуляторів, електроніки, авіації та оборонної індустрії — і паралельно нейтралізовувати негативні історичні екологічні наслідки.
Де саме приховані можливості: шість потенційних напрямів
1. Хвости мінеральних пісків (титанові піски, монацит).
У відвалах та хвостосховищах після видобутку рудних пісків, залишаються рутил, ільменіт, циркон. Склади монациту - це джерело рідкісноземельних елементів (NdPr, Dy, Tb). Глибока переробка та гідрометалургія можуть відкрити можливості для отримання цирконію, гафнію і скандію — метали для високотемпературної кераміки, авіації, оптики. Перевага такого підходу полягає у швидкому виході на товарну стратегічну сировину без нового розкриву та видобутку.
Цікавими джерелами для вилучення стратегічної сировини також можуть бути шламонакопичувачі від гідрометалургії та відходи виробництва титанової губки. Це ділянки й процеси, безпосередньо пов’язані з титановою сировиною. Наприклад, такі шламонакопичувачі часто зустрічаються в місцях, де працювала гідрометалургія поруч із видобутком титановмісних пісків.
2. «Червоний шлам» та шлаки виробництва пігментного TiO₂.
Побічні продукти глиноземних і титанопігментних заводів містять скандій (а також Ti, Fe, Al). Сьогодні існують технології інтеграції модулів вилучення Sc₂O₃ прямо у діючі лінії — класичний brownfield-підхід: менше капітальних інвестицій, швидший старт.
3. Фосфогіпс і фосфатні відходи.
Фосфогіпс — недооцінене «сховище» рідкісноземельних (РЗЕ). Вилучення РЗЕ тут може поєднуватися з виробництвом будівельного гіпсу — тобто одна лінія дає і стратегічний елемент, і масовий продукт для будівництва.
4. Зола ТЕС і вугільні відвали.
У золі містяться РЗЕ, галій, скандій, алюміній і германій. Є сенс у модульних рішеннях, які підключаються до наявної інфраструктури станцій. Для германію можливе вилучення через перегін за температур, близьких до коксування — технологічно зрозумілий і масштабований шлях.
5. Хвости залізних, мідних і нікелевих руд.
У цих потоках часто «губляться» кобальт, телур, германій, ванадій, вольфрам, а інколи й золото та срібло. Сучасні схеми екстракції та вилуговування дозволяють повернути ці метали в обіг без створення нових кар’єрів — це додана вартість до вже наявної переробки.
6. Відходи видобутку та переробки урану.
Окрім уранової компоненти, у цих хвостах є ванадій, скандій, молібден, селен, а також важкі РЗЕ та ітрій (HREE/Y). Це стратегічний кошик для сплавів, каталізу, електроніки — і водночас об’єкт першочергової екологічної санації.
Ми бачимо, як подібні підходи вже працюють у світі. У США на родовищі Bingham Canyon компанія перетворила відходи мідного виробництва на джерело телуру — металу, який активно використовується у сонячних панелях. В Аризоні Freeport-McMoRan запустила програму переробки хвостів для вилучення додаткової міді (при цьому - ще застосувавши ефект від геотермального нагріву). В Австралії Iluka Resources запускає проєкт по переробці складів монациту для отримання рідкісноземельних елементів, необхідних для виробництва постійних магнітів.
Переробка хвостів, шламів та відходів може мати очевидну перевагу над «greenfield»-проєктами, тобто видобутком на нових майданчиках. Вона дає подвійний ефект.
Економічно — ми швидше й дешевше запускаємо виробництва, бо користуємося наявною інфраструктурою, електрикою, логістикою. Важливий фактор: можливість застосування «модульних» технологій та виробничих потужностей, це оптимізує CAPEX інвестиції та збільшує коефіцієнту вилучення корисних елементів.
Екологічно — ми зменшуємо площі порушених земель, перетворюємо небезпечні шлами на безпечні тверді форми, зменшуємо ризик проривів старих дамб і забруднення довкілля.
Це той випадок, коли промисловий розвиток і цілі з декарбонізації та охорони природи збігаються.
Які рішення потрібні
Ідея «від хвостів до продукту» добре вписується в ширший підхід циркулярної економіки, коли ресурси використовуються повторно, а відходи перетворюються на нову цінність. Щоб це працювало на практиці, ми концентруємось на кількох ключових речах.
По-перше, має бути проста й зрозуміла рамка правил для компаній, які готові переробляти хвости. Це означає прозорі дозволи, типові умови та швидкий доступ до енергетичної й транспортної інфраструктури.
По-друге, потрібні фінансові інструменти. Ми говоримо про кредити та гарантії для інвесторів, підтримку імпорту обладнання, а також гранти на лабораторні дослідження та розробки. Важливо, щоб бізнес міг отримати ранні оффтейк-угоди (попередні контракти на продаж продукції) ще на етапі попередніх досліджень — це різко підвищує шанси проєкту на успіх.
По-третє, необхідна стандартизація. Чіткі вимоги до якості продуктів дозволять швидше інтегрувати українську сировину у світові ланцюги постачання.
Також важливо створити «єдине вікно» для екології та безпеки. Це спростить бюрократію і допоможе впроваджувати сучасні підходи: від стабільного зберігання перероблених відходів до контролю за водним балансом та викидами.
І, нарешті, фундаментом стане цифровізація. Ми працюємо над створенням єдиної бази даних хвостів і відвалів, їхнього складу, результатів аналізів і показників ризиків. Такий підхід ми можемо розвивати в межах всеосяжної програми Ukraine Mineral Resource Initiative, яка за логікою може бути подібною до американської Earth MRI.
Те, що колись було відходами, сьогодні стає новою сировинною базою. І той, хто навчиться працювати з такими ресурсами, отримає стратегічну перевагу.
Для України це більше, ніж технічне завдання. Це стратегія, яка дозволяє нам бути гнучкими й адаптивними: отримувати рідкісні метали (та звісно критично-важливі сировинні матеріали) з уже існуючих відходів, очищати довкілля і водночас інтегруватися у глобальні ланцюги постачання.
Це можливість одночасно розвивати економіку та захищати природу, будувати власну стійкість і пропонувати світові нові точки опори.
