Еволюція ідеології війни: від "СВО" до "Четвертої вітчизняної війни проти Заходу"
Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова
Як відомо, на початку повномасштабної російсько-української війни у Росії карали за саме вживання слова "війна", дозволено було говорити і писати лише про "спеціальну воєнну операцію".
На початку листопада 2022 року це "правило" вперше було порушено пропагандистом Володимиром Соловйовим, а термін "війна" був легалізований (часто як "обмовка за Фрейдом") представниками російського політичного керівництва.
Але справа не в терміні, а в тому, що "ідеологія війни" в Росії з часом стає все радикальнішою.
11 липня цього року у російському державному інформаційному агентстві ТАСС відбулася публічна презентація доповіді "Живая идея-мечта России. Кодекс россиянина в XXI веке. Идеологическое обоснование российского государства-цивилизации". Основним автором доповіді був Сергій Караганов – не остання особа в російській політиці, що був причетним до формування зовнішньої та оборонної політики Росії ще за часів президентства Єльцина, і продовжує цим займатися при Путіні. Ця доповідь, створена в рамках дослідницького проєкту "Совета по внешней и оборонной политике", спрямована на формування ідейних основ розвитку російської внутрішньої та зовнішньої політики і практично являє собою найновішу ідеологічну доктрину для Росії.
Найперше, що потрібно відзначити, ˗ це підтвердження відданості авторів ідеї "євразійства". Євразійство ˗ ідейно-світоглядний та суспільно-політичний рух, що виник у середовищі російської політичної еміграції у 1920-1930-х роках, для якого центральною стала концепція Росії-Євразії як самобутньої цивілізації, що об’єднала елементи Сходу і Заходу, проте відрізняється від них обох. Євразійство висунуло програму перетворення всієї системи культурних і світоглядних орієнтирів, результатом чого мало стати духовне розмежування із Заходом, покликане відкрити для Росії та суміжних країн нібито властивий лише їм шлях духовного і політичного розвитку. Витоком євразійської політичної та культурної єдності ідеологи євразійства вважали не Київську Русь, а імперію Чингісхана, що розглядалася як "степова цивілізація".
Наслідуючи "євразійців" Караганов пише:
"Стоит постоянно напоминать себе, что главные внешние источники нашей идентичности в Византии и в Великой Монгольской империи, но никак не на Западе…. Сейчас мы заканчиваем свое затянувшееся европейское путешествие, "возвращаемся домой".
І мова йде не просто про розмежування із Заходом, а про відкриту війну проти нього: "Мы, к своему позору, не смогли сделать (пока) важной частью национальной идеи-мечты победу над Западом в войне на Украине. Все время стыдливо называли ее СВО. В стране, выросшей на культе побед, мы боялись и боимся, прячась за постоянно меняющимися формулировками, объявить цель этой войны, а это вновь, как в 1812–1814 и 1941–1945 годах, разгром Запада и великая Победа в Отечественной войне (четвертой по счету, если учесть, что российско-германскую называли Второй Отечественной)".
Насправді всі три згадані війни були війнами, в яких Росія та СРСР брали участь як союзник в коаліції із західними країнами проти Франції (у 1812-1814 роках) та проти Німеччини і її союзників (під час Першої та Другої світових воєн), але аж ніяк не "супротивник Заходу". Та зараз, виходячи із сьогоденної кон’юнктури, російському керівництву вигідно представляти Захід як "споконвічного ворога" Росії:
"Мы…почти инстинктивно защищаемся от попыток расшатать и подорвать наше общество. Но даже и это сопротивление вызывает ярость, является одной из важных причин войны на уничтожение, которую развязал против нас Запад, особенно европейская его часть".
Єдиний вихід, на думку Караганова – це превентивний наступ на Захід: "Оборонительная стратегия в уже среднесрочной перспективе не эффективна ни на поле боя, ни в идейной борьбе. …И нужно не только защищаться, но и активно наступать… В этом и заключается новая всемирно-историческая миссия России, ее идея и мечта, продолжение еще одной нашей миссии ˗ избавления мира от всех претендентов на мировое господство, которого можно добиться только глобальным насилием.
Прекращение активных военных действий, достижение частичной победы-полупобеды не остановят нынешние западные, особенно европейские, элиты в их стремлении сломить Россию. Война продолжится до тех пор, пока не будет разгромлена в очередной раз Европа и отодвинуты США".
Як один із способів реалізації цієї доктрини Карганов називає ядерні удари по країнах "оказывающих непосредственную поддержку киевскому режиму. Противник должен знать: мы готовы нанести упреждающий удар возмездия за все его нынешние и прошлые агрессии, чтобы предотвратить сползание к глобальной термоядерной войне".
Естафету від Караганова підхоплює інший російський ідеолог, автор "Кодекса патриота России" Ілля Ігін:
"Наше поколение выросло с формулой, вбитой нам в голову, в сознание, в окружающую нас действительность. Она звучала простенько и как-то наивно: лишь бы не было войны... Но не надо подменять тезисы. Наши предки "из радио" говорили совсем о другом.
Мы, россияне, чьи сердца бьются в ритме великих равнин и чей дух закален в горниле истории, мы должны возвысить голос против этой лживой мантры. Мы должны провозгласить иную, страшную и прекрасную истину: если нация начнёт разобщаться и утрачивать мужество, молите лучше Бога о войне, чем о бесконфликтном попадании под чужеземное владычество… Для национального духа, оказывающегося на краю пропасти индивидуализма и безразличия, война ˗ это высший акт самопожертвования, это очистительная жертва во имя жизни. Это тот великий Алтарь, на котором отдельная жизнь, принесенная в дар, сплавляет всех оставшихся в бессмертное братство крови и воли. Война ˗ это последний, отчаянный зов любви, вопиющей против духовной смерти… Лучше уж громовая буря, требующая жертв, чем эта тихая плесень порабощения, где жертвовать нечем, ибо нечего любить. Лучше священная война, нежели бесчестный мир. Ибо война, в своем высшем духовном измерении, ˗ это школа абсолютной любви.
Так что, если вы чувствуете, как дух российской нации клонится ко сну, а вены ее наполняются не кровью, а ледяной водой равнодушия ˗ не молитесь о спокойствии. Это молитва о могиле. Молитесь о буре. Молитесь о великом и страшном испытании, которое, как удар грома, пробудит спящего российского исполина и напомнит ему о высшем законе бытия ˗ законе любви и жертвы".
Така радикалізація російських ідеологів входить в явний дисонанс з еволюцією громадської думки в Росії. Як показують результати опитування російського "Левада-центру", проведеного наприкінці жовтня-на початку листопада цього року, росіяни все рідше висловлюють ентузіазм з приводу війни. Зараз лише 30% росіян підтримують продовження війни, а 61% виступають за мирні переговори. А частка тих, хто декларує, що схвалив би, якби їхній родич підписав контракт для участі у "СВО", постійно зменшується (від 52% у травні 2023 року до 30% у жовтні-листопаді 2025 року).
Це при тому, що в Росії відповіді респондентів істотно зміщені у бік так званих "соціально бажаних" відповідей. Недаремно лише 49% опитаних росіян вважають, що люди під час соціологічних опитувань відповідають щиро, говорять те, що насправді думають (це вже за даними опитування, проведеного російською державною дослідницькою організацією ВЦИОМ у серпні 2025 року).
Але російські "офіційні" ідеологи живуть своїм життям, і головним мотивом для них було і залишається виконання "соціального замовлення" з боку влади. Так, у 2011-2013 роках Караганов, коли існувала вказівка "зверху", декларативно просував програму "десталінізації російського суспільства":
"Общество не может начать уважать себя и свою страну, пока она скрывает от себя страшный грех семидесяти лет коммунизма-сталинизма-тоталитаризма.
Отсюда и ещё одно предложение ˗ нужен закон, согласно которому чиновники, которые публично отрицают или вообще оправдывают преступления, совершённые в годы тоталитаризма, находиться на госслужбе не могут".
Але з початком "гідридної", а потім і повномасштабної агресії проти України Караганов забув про "преступления, совершённые в годы тоталитаризма", а переключився на "боротьбу із Заходом", аж до закликів нанесення ядерних ударів по європейських країнах. А оскільки запит з боку влади на подібні ідеї існує, російські "ідеологи війни" будуть і далі рухатися у наміченому напрямку.
