Эксклюзивное интервью агентства "Интерфакс-Украина" с Галиной Янченко, народным депутатом, главой ВСК по защите прав инвесторов

(на украинском языке)

Текст: Мария Колмакова 

 

Президент України у листопаді повідомляв про те, що нам необхідно укомплектувати технікою 10 бригад, у той час, як наші партнери змогли забезпечити лише 2,5. Для всіх питання їхнього доукомплектування – номер 1. Як на вашу думку, можна прискорити процес комплектації? Чи можливо залучити до нього вітчизняних виробників?

Це відповідальність Генштаба і Міноборони. Я думаю, що треба дати їм можливість попрацювати в цьому напрямку. Проблеми з комплектацією мають місце з низки причин.

Дуже часто військова допомога від партнерів надходить із запізненням. Росіяни цим, звичайно, користуються. Б’ють по нашій енергосистемі, наприклад, коли відчувають, що у нас може бути брак боєприпасів, в т.ч. для ППО, а нові надходять від партнерів із запізненням.

Про те, як важко ми вибивали якісь нові типи озброєння у наших міжнародних партнерів, я думаю, можна навіть не згадувати. Скільки ми чекали, наприклад, на "Леопарди", "Бредлі" і "Абрамси" або F-16. Теж не секрет, що певна частина цієї техніки, що надходила, одразу потребувала ремонту.

Також є сенс згадати про те, що частина наших західних партнерів надають нам озброєння з великою кількістю обмежень. В тому числі, обмеженнями по застосуванню, наприклад, по території Росії. Це створює дисбаланс сил між нами і русньою, адже у них жодних заборон на застосування зброї немає.

Тобто, Росія може використовувати абсолютно будь-які боєприпаси, будь-яку зброю, по будь-яких цілях. Наприклад, з С300 обстрілювати наш Харків, тому що він знаходиться буквально в 30 кілометрах від кордону. У нас же є обмеження на знищення цих самих С300, які луплять по Харкову, якщо вони це розроблять з-за кордону, наприклад німецькими системами MARS-2 (це аналог HIMARS).  Це штучно нас обмежує і зменшує нашу ефективність на полі бою.

Тому, на мою точку зору, нам насправді критично важливо розвивати власний оборонно-промисловий комплекс. Я вважаю, що єдиними об'єктивними і реальними гарантіями безпеки для України може бути тільки сильна українська армія і сильний український оборонно-промисловий комплекс. Зрештою, це одна з ключових тез Плану внутрішньої стійкості Володимира Зеленського з його звернення до Парламенту і до українського народу, яке він нещодавно представляв у Верховній Раді.

Причому, якщо ми говоримо про постачання саме українського озброєння для Збройних сил України, в цьому випадку купувати українське - не лише патріотично, але й вигідно. Розглянемо кілька прикладів.

Бронеавтомобілі. У нас є кілька українських розробок і кілька компаній, які їх виготовляють. В середньому вони коштують в 1,5 рази менше, ніж навіть найдешевші закордонні аналоги.

Буквально нещодавно була ситуація, за інформацією німецької газети Bild: Німеччина планувала закупити і поставити нам 400 автомобілів BATT UMG - це німецькі бронеавтомобілі. Ціна одного бронеавтомобіля з обслуговуванням складала 787 тисяч євро. Але навіть при такій високій ціні німецький концерн не встигав їх виготовити в необхідний строк і необхідній кількості - 400 авто.

Тому на виділені німцями гроші намагалася претендувати канадська компанія, яка теж виготовляє бронеавтомобілі - Roshel Senator. Їх ціна - 375 тисяч євро. І в той же час, наприклад, такі українські бронеавтомобілі, як "Козак" або "Варта", коштують лише 300 тисяч євро за штуку. Тобто на чверть дешевше канадських.

І це не говорячи вже про те, що у випадку купівлі українських бронеавтомобілів, це не тільки про економію на самій закупівлі. Це й про те, що в Україні будуть сплачені податки, зарплати людям, створені робочі місця - це серйозний внесок в українську економіку. 

Тому я вважаю, що нам потрібно рухатися в бік розвитку власного оборонно-промислового комплексу і залучення коштів західних партнерів на закупівлю зброї і боєприпасів, виготовлених в Україні.

 

Відомо, що до данської моделі фінансування українського оборонно-промислового комплексу також виразили готовність доєднатися інші країні Північної Європи: Ісландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція. Як можливо переконати інших партнерів щодо фінансування українського ОПК, зокрема США?

Сполучені Штати та країни, які мають сильний оборонно-промисловий комплекс, зазвичай воліють витрачати більшість виділених коштів у власній країні. Але навіть вони розуміють, що є ситуації, в яких є сенс вкладати гроші в українські виробництва.

Перша ситуація – це коли оборонно-промислові комплекси цих країн не встигають вчасно виробляти те, що потрібно фронту. В такому випадку, коли на німецькі чи американські кошти можуть претендувати компанії з інших країн, то чому це не можуть бути українські компанії? Особливо, якщо українські компанії можуть поставити товар по кращій ціні.

Ми наводили приклад бронеавтомобілів, є інший чудовий приклад - гаубиці. САУ "Богдана" українського виробництва коштує 2,8 млн євро. Вона мало чим відрізняється за своїми характеристиками від французької САУ "CAESAR”, яка коштує 7 мільйонів євро. Тобто вже з ходу в 2,5 рази дорожче.

Є німецький аналог, з дещо іншими характеристиками, але по своїй суті також самохідна артилерійська установка - САУ “Panzerhaubitze-2000”. Німці розглядали можливість закупити 10 таких гаубиць для України. Так ось, одна така установка коштує 18,5 мільйонів євро. Тобто в 6,5 разів дорожче, ніж "Богдана".

За умови, коли у нас є постійний дефіцит озброєння, велике питання, як краще інвестувати кошти, які виділяються на заході: купити 10 “Panzerhaubitze-2000” чи 65 "Богдан" за ті самі гроші?

Тож коли є вибір у якої країни закуповувати зброю, фактор ціни, а також опосередкованої підтримки української економіки - є суттєвими аргументами в плюс. Це перша ситуація.

Друга ситуація, по якій ми теж почали працювати зі Штатами, принаймні в рамках невеликих фондів американського уряду - це державні програми сприяння кооперації та спільних американсько-українських проектів. Зокрема йдеться про фонд, про який влітку заявляв Ентоні Блінкен (державний секретар США). Фонд розпоряджався 2,5 мільярдами доларів, для допомоги українським виробникам, передачі деяких технологій, а також більш активну кооперацію між українським і американським ОПК.

 

5-го листопада Кабмін схвалив нову програму пільгового кредитування оборонно-промислового комплексу, над якою працювали депутати і вашої робочої групи. Чи можете поділитися першими результатами цього важливого рішення?

Ми дуже чекаємо на перші кредити в рамках пільгових кредитів для української оборонки. Дай Бог, перші будуть видані до кінця цього року. Певний час була бюрократична проволочка в трикутнику Мінфін – Мінстратегпром - ФРП (Фонд розвитку підприємств, який має забезпечувати банкам можливість надавати пільгові кредити під 5% річних оборонно-промисловим компаніям).

Днями у нас було підсумкове засідання ТСК (Тимчасова спеціальна комісія ВРУ по захисту прав інвесторів), на якому були присутні всі оборонні асоціації, виробники зброї і представники державних органів, які працюють з оборонкою. Тому була можливість на місці розібратись, за ким кінці. Сподіваємося, така “очна ставка” пришвидшить процес вирішення бюрократичних затримок і видачу перших пільгових кредитів в оборонці.

 

На вашу думку, як можна урегулювати питання справедливості економічного бронювання? Наскільки воно є актуальним під час війни?

Воно є максимально актуальним. На жаль, тема економічного бронювання стала політичною, а мала би бути економічною - про збереження працездатності підприємств.

Над питанням економічного бронювання активно працював економічний комітет, а конкретно голова комітету Дмитро Наталуха та наш колега Дмитро Киселевський. Я теж особисто її повністю підтримую.

В чому її зміст? Ми пропонували дати можливість власникам підприємств на власний розсуд бронювати ключових працівників за певних умов. Всі, хто розбирається у виробництві, розуміють наскільки це логічний і правильний крок.

Тому що коли є завод, на якому працює 300 людей, і є умовно 5 ключових працівників: головний технолог, головний бухгалтер, головний інженер тощо, то якщо забрати цих 5 ключових людей, мобілізувати на фронт - то весь завод, все виробництво стане. На вулиці опиняться решта 300 працівників - 300 сімей втратять засоби для існування.

Для того, щоб не допустити колапсу підприємств і, відповідно, колапсу економіки, і була запропонована така ідея як економічне бронювання. Тобто дати можливість власникам бізнесу при виконанні певних умов бронювати найбільш ключових працівників, від яких залежить робота всього підприємства.

Були різні моделі по самих умовах: від додаткового збору у 20 тисяч гривень за кожного ключового працівника і до середньої заробітної плати по підприємству від 35 тисяч гривень і більше.

Було чимало дискусій по моделях економічного бронювання. Але якщо чесно, то питання прийняття цього інструменту вже настільки затягнулось, що бізнес-асоціації і підприємці готові вже на будь-яку модель, тільки щоб воно було ухвалено і запрацювало.

Мені прикро, що це питання досі заговорюється, а не вирішуєтся. Маємо пам'ятати відомий вислів Вінстона Черчиля: “армія виграє битви, а війну — економіка”.

Нам потрібен баланс між потребами Генштабу в мобілізації і потребами всієї країни у збереженні економіки. Потрібно цей баланс врахувати.

 

Тобто, ще немає розуміння того, яка модель (бронювання) може бути дієвою?

Поки ні. І, на превеликий жаль, Генштаб далі гальмує будь-який розгляд будь-якої моделі, що може обернутись катастрофою для нашої економіки.

 

Як ви оцінюєте можливості українських виробників у 2025 році, враховуючи можливе залучення іноземних інвестицій та низку програм для підтримки вітчизняного ОПК, прийнятих у цьому році?

Наш оборонно-промисловий комплекс має потенціал виробляти товарів на 20 мільярдів доларів в рік, але не виробляє через цілу низку причин і обмежень. Більшість українських підприємств оборонно-промислового комплексу завантажені на 40-60% від своєї максимальної потужності.

Що ж це за причини, які стримують розвиток оборонно-промислової галузі?

По-перше, суттєве нормативне обмеження по прибутковості. Середній прибуток в оборонно-промисловій галузі зараз обмежений державою і становить 5-7% по галузі. Це обмежує можливості компаніям активніше розвиватися, модернізувати своє виробництво, вкладати достатньо коштів в R&D (research and development), тобто в розвиток інновацій. Виняток становлять дрони і РЕБи - там у компаній заробіток до 25%. І подивіться, як активно вони розвиваються! Було б чудово цей позитивний досвід поширити і на виробництво інших видів озброєння.

По-друге – стримує розвиток заборона експорту. При чому не йдеться не про суцільний експорт, а лише про те, що не може або не планує закупити держава. Я вже говорила, що український ОПК може виробляти товарів на 20 мільярдів доларів, а в бюджеті є коштів на закупівлю товарів лише на 6 мільярдів доларів. Тобто додаткове виробництво товарів на 14 мільярдів доларів - це потенціал, який ми втрачаємо. Втрачені робочі місця, податки до бюджету, зрештою - валютна виручка, яка критична для стабільності гривні.

Є й багато інших аргументів за експорт. Це і можливість розширити виробництво й таким чином зменшити вартість виробництва одиниці товару - а значить українська зброя і для українського війська може стати доступнішою. Це і можливість більше заробляти нашому ОПК. В Україні, як ми говорили прибуток обмежується в 5-7%, тоді як за кордоном українські зброярі могли б заробляти і 100% прибутку - і вкладати зароблене в модернізацію, масштабування виробництва та розвиток інновацій.

Тому, що тут сказати? Дійсно, робиться і Верховною Радою, і Урядом. Це і ті самі пільгові кредити, і лібералізація умов державних закупівель. Але все ще залишаються обмеження, які штучно стримують розвиток нашого оборонно-промислового комплексу.

 

А як, на вашу думку, можна урегулювати шляхи заборони експорту української зброї?

Це той випадок, коли “все врегулювано до нас”. Якщо ви думаєте, що експортувати зброю легко, то це не так. Це складна бюрократична процедура, яка має щонайменше чотири фільтри.

Так, за експорт озброєння відповідає ДСЕК, державна служба експортного контролю, яка надає експортні ліцензії. В більшості випадків, вони не приймають рішення самостійно, а відправляють їх на МКПВТС (Міжвідомчу комісію з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю). Далі - при прийнятті рішення щодо надання експортних ліцензій використовується щонайменше чотири “сита”.

Перший фільтр – це звичайно, ЗСУ і Міноборони. Вони дають зворотний зв’язок по товару - чи буде він закуповуватись взагалі і в якій кількості. Якщо не буде, то немає сенсу тримати цього виробника в заручниках - треба дозволяти експортувати.

Далі - МЗС. Чи буде даний експортний контракт сприяти розвитку позитивних відносин з тією чи іншою країною, чи навпаки заважати? Якщо сприятиме - то це нам вигідно, це посилення наших геополітичних позицій.

Далі розвідки. Вони дають характеристику країні-покупцю, щоб уникнути ризику використання нашої зброї недружніми країнами.

Ці фільтри знімають будь-які ризики експорту озброєння. А от якщо ми його відкриємо, то це буде мати для України велику кількість переваг.

Це залучення валютної виручки в країну, це додаткові робочі місця і податки, це масштабування виробництв і здешевлення одиниці товару за рахунок масштабу. Відповідно, це дасть можливість здешевити українську зброю для українського війська. Ми можемо виробляти більше за менші гроші.

Це також дасть нам можливість посилити свої геополітичні позиції. Тому що співпраця на рівні оборонно-промислових комплексів виводять країну в зовсім інший ранг.

 

Ви згадували щодо постачання зброї до недружніх країн. А на вашу думку, чи можливо якось посилити або ввести санкції щодо фірм з країн, наприклад, Європи, які поставляють Росії комплектуючі для виробництва їхньої зброї, яка вбиває нас?

Це дуже хороше питання, разом з тим досить складне. Росія активно використовує сірий імпорт. Треба відслідковувати такі випадки і надавати їм розголосу, вимагати у виробників якісного контролю кінцевого споживача. Тут хорошу роботу роблять журналісти та експертні організації.

 

Ви подали до Верховної Ради законопроект 12202, який дозволить зменшити ризик затримок у постачанні оборонної продукції завдяки обмеженню застосування штрафних санкцій на оборонні підприємства. Які ще можливі засоби підтримки виробників вітчизняного ОПК? Можливо, у вас є якісь ініціативи щодо цього?

Ми подали навіть не один, а два законопроекти - це зміни до Господарського кодексу та зміни до Цивільного кодексу, щоб унормувати питання штрафів.

В рамках робочої групи щодо інвестицій в ОПК, ми виявили багато неефективних регулювань, а також дублювань і законодавчих колізій, а то і затроєних покарань.

До прикладу, за таке порушення, як прострочення поставки, навіть коли воно незначне і спричинене об’єктивними обставинами, накладається одразу три різних штрафи. Тобто порушення одне, а покарань за одне порушення - три! Це суперечить і юридичній логіці, і здоровому глузду.

Більше того, враховуючи, що Україна нормативно обмежує прибуток компаній - ми говорили це 5-7% прибутку в середньому, за прострочку поставки три штрафи сукупно становлять 13% від контракту, тобто вдвічі більший, ніж увесь дохід компанії.

Що це значить по факту? Це значить, що якщо виробник, в тому числі з об'єктивних причин, затримав виконання контракту на місяць, то він не просто нічого не заробить, а має безкоштовно виробити для держави певний товар, і ще зверху доплатити живі гроші з власної кишені за можливість таки поставити цей товар.

Чи багато компаній захочуть підписувати контракти, в яких є ризик не просто нічого не заробити, а й доплачувати гроші за привілей виробити щось для держави? Ну, очевидно, що ні. Тож з таким регулюванням ми знаходимось в ситуації, коли діюча система трьох штрафів разом не стимулює виконання контрактів, а навпаки - стимулюють “уходити в відказну”. Тому систему штрафів потрібно переглянути і у нас уже є пропозиція.

Ми пропонуємо із трьох видів покарань залишити одне - найбільш ефективне. А конкретно пеню, яка нараховується за кожен день прострочки і становить 0,1% від суми контракту. Такий штраф з одного боку буде підйомним, з іншого боку матиме щоденний стимул пришвидшити поставку. Це ми врегульовуємо законопроектами: №12202 – зміни до Господарського і №12258 – зміни до Цивільного кодексів.

Крім того, разом з Мінстратегпромом ми напрацювали нову редакцію постанови уряду №1275. Вона регламентує закупівлю озброєння на період воєнного часу. В цій постанові також скасовуємо потрійний штраф і залишаємо один найбільш ефективний.

В цій же постанові запроваджуємо ефективніший механізм визнання форс-мажору, впроваджуємо поетапну виплату винагороди спецімпортерам і пропонуємо врегулювати питання перегляду умов контрактів при суттєвих коливаннях курсу валют.

Останнє дуже важливо в контексті укладення довгострокових 2-3 річних контрактів. Хочемо дати і замовникам і виробникам засоби зробити так, щоб коливання валюти не впливало на можливості виконання контракту.

Над цією постановою проводиться дуже велика робота нами з Мінстратегпромом останні чотири місяць. Але постанова досі перебуває десь між небом і землею. Навіть прем'єр-міністр Денис Шмигаль вже починає задавати питання міністерствам чому вони так довго надають погодження. Воююча країна повинна оперативно приймати рішення, які напряму впливають на забезпечення фронту, а постанова №1275 напряму впливає на нашу обороноздатність.

Друга велика історія, над якою ми працювали, це можливість укладати довгострокові контракти. Буквально днями Верховна Рада ухвалила в першому читанні зміни до бюджетного кодексу (законопроект №12245), де чітко прописаний механізм кількарічних оборонних контрактів.

Третя велика ініціатива, до якої багато хто був долучений, в тому числі і ми, це впровадження пільгових кредитів для оборонки. Шкода, що цей інструмент запроваджується лише на третій рік війни, але добре, що хоч так. Президентською програмою пільгових кредитів 5-7-9 (державна програма "Доступні кредити 5-7-9%") могли користуватися всі сектори і активніше розвиватися, крім оборонки. Це недопрацювання ми зараз виправляємо.

На наступний рік в бюджет закладено півмільярда гривень на покриття різниці між комерційною ставкою банку і пільговою. Це в п'ять разів менше, ніж те, що пропонувала наша робоча група. Але ми сподіваємося, що цей недолік буде усунений на початку наступного року, коли ми покажемо, що на цю програму є великий запит з боку виробників озброєння. 

Це дасть їм можливість купувати обладнання, знову ж таки вкладати в інновації, масштабуватися, розвиватися. Те, що нам всім зараз критично потрібно.

 

Тепер питання стосовно вашого соціального проєкту "Прихисток". Чи плануєте ви в наступному році його розширення? Можливо на інші країни?

"Прихисток" – це моя велика любов. Ця ініціатива була не просто першою, а й найбільшою ініціативою по пошуку безкоштовного житла для вимушених переселенців. Над "Прихистком" працювала велика команда, якою я дуже пишаюся.

Щодо масштабування - "Прихисток" практично з самого початку став міжнародною ініціативою. На другий тиждень роботи сайту він запрацював сорока мовами, в багатьох країнах світу через наш сайт "Прихисток" люди знаходили собі житло.

Але ми з командою все одно думаємо про розвиток ініціативи. Зараз є певні думки, як адаптувати ініціативу під виклики, актуальні для вимушених переселенців сьогодні. Наприклад, питання пошуку роботи. Думаю, в наступному році зможу розповісти вам вже більше.

А поки я написала і видала книжку про нашу ініціативу ("Прихисток – стартап на мільйон життів"). Цю книгу я зараз перекладаю на англійську мову для того, щоб видати її для західної аудиторії.

Я вважаю, що важливо збирати і зберігати історії людей, які пережили окупацію, але яким вдалось вирватись з лап ворога, переїхати, знайти житло і почати життя з нуля завдяки тому, що їх хтось чекав на підконтрольній Україні території. Нехай навіть цей “хтось” - незнайомець, знайдений на сайті “Прихисток”. Це вражаючі історії - про солідарність і незламність українського народу. Їх мають пам’ятати наступні покоління українців. Про них мають знати в світі. Тому я так мрію зробити переклад книги англійською.

 

Останнє питання стосовно вашої книги. Ви сказали про те, що перекладаєте  її англійською мовою. А чи не плануєте ви перекладу на інші мови?

Англійською я вільно володію сама. Тому сама займаюся перекладом цієї книги на англійську. Я і перекладаю, і дописую її зразу - додаю більше контексту для іноземців. Можливість перекладу книги на інші мови я не виключаю, але тут мені однозначно буде потрібна допомога.