Засновник клініки Lita Plus Сергій Дербак: "У 2014 році ми почали оперувати поранених військових, це стало початком реконструктивної хірургії в Україні"
Засновник клініки Lita Plus Сергій Дербак розповів агентству "Інтерфакс-Україна" , як в країні розвивається пластична хірургія, про що свідчить статистика продажів грудних імплантів, чи є проблема меддопомоги пораненим військовим у приватних клініках та чому Закарпаття може стати медичним центром України
Текст – Анна Левченко
- Як ви оцінюєте розвиток пластичної хірургії в Україні на сьогоднішній день? Що таке пластична хірургія? Це те, щоб виправити ніс чи губи, чи йдеться про щось більш глобальне?
- Якщо говорити загалом про пластичну хірургію в Україні, то її умовно можна поділити на два основні напрями: реконструктивну та естетичну. Реконструктивна пластика спрямована на виправлення вроджених вад або наслідків травм, що особливо актуально сьогодні, в умовах військових дій. Естетична хірургія, у свою чергу, допомагає людям покращити риси обличчя або тіла, навіть якщо вони первинно здорові.
Ці напрями важливо розділяти. Але не можна сказати, що якийсь із них є простішим чи складнішим - кожен має свої особливості. Навіть операції, які здаються комусь "простими", наприклад, ринопластика або збільшення грудей, насправді є дуже складними - особливо якщо виконувати їх на високому рівні.
Щодо реконструктивної хірургії - це окрема сфера, котра часто межує з мікрохірургією та мікросудинною хірургією. Вона потребує володіння техніками роботи з мікросудинами, що, у свою чергу, потребує надзвичайно високої кваліфікації судинних хірургів та мікрохірургів. Це зовсім інший світ хірургії, який суттєво відрізняється від класичної естетичної пластики.
- Можна сказати, що реконструктивна хірургія більш складна?
- Ні, не можна. Я говорю це і як реконструктивний, і як естетичний хірург, і як президент Асоціації пластичної хірургії України. Обидва напрями однаково складні, кожен у своїй специфіці.
Однак є важлива психоемоційна різниця. В естетичній хірургії ми працюємо з первинно здоровими людьми. Ми беремо абсолютно здорову людину в операційну і не маємо права їй нашкодити. У реконструктивній хірургії ситуація інша: ми намагаємося допомогти пацієнтам, які вже мають серйозні травми або патології. І навіть якщо результат буде не ідеальним, ці пацієнти зазвичай все одно вдячні за спробу допомоги.
Це створює серйозне емоційне навантаження в естетичній хірургії. Тому порівнювати ці напрями за рівнем складності некоректно.
Якщо ж говорити загалом про розвиток пластичної хірургії в Україні, то естетичний напрям сьогодні розвивається шаленими темпами. Особливий прорив стався ще до війни - у період пандемії COVID-19, коли ми адаптувалися до онлайн-освіти, створили навчальні кімнати, активно брали участь у міжнародних конференціях і постійно навчалися.
Як результат - сьогодні естетична пластична хірургія в Україні є однією з найсильніших у Європі. У нас сформувалася потужна школа, а за останні десять років розвиток галузі був справді вибуховим. В багатьох аспектах українські хірурги вже є трендсеттерами у світі.
До того ж в Україні традиційно високі стандарти краси та велика концентрація красивих жінок. Висока конкуренція стимулює ще більший попит на естетичні послуги. Часто до нас звертаються вже надзвичайно привабливі дівчата, які хочуть стати ще кращими. Це підвищує популярність професії та створює значний обсяг роботи для фахівців.
- А як щодо тренду на натуральність, який наразі розвивається в Європі?
- Ми часто обговорюємо це питання з колегами. Буду відвертим: я добре знаю статистику встановлення імплантів в Україні. Наша клініка виконує найбільшу кількість операцій зі збільшення грудей у країні, тому ми бачимо реальні цифри. І я відповідально заявляю: розмови про "натуральність" - це переважно піар-ходи блогерів і лідерів думок, які прагнуть вирізнятися на тлі загальної популярності пластики. Насправді зараз триває справжній бум на збільшення грудей і губ - і він не стихає. Жодних статистичних підтверджень масової відмови від пластики немає.
Якщо говорити про європейські країни, там справді ведеться статистика щодо продажу імплантів і їх розмірів. Що менше об’єм імпланту – то більше пацієнти прагнуть до натуральності. Наприклад, у Латинській Америці середній об'єм імплантів перевищує 450 мл - це приблизно четвертий розмір грудей. У Німеччині середній об'єм становить близько 220 мл, що дійсно відповідає тренду на природність.
А тепер цифри по Україні: середній об'єм імплантів у нас - 350–400 мл, що більше за третій розмір грудей. І, що цікаво, продаж круглих імплантів у нас більший, ніж анатомічних, і ця тенденція посилюється останні три роки - з початком повномасштабної війни.
Більше того, є й такі цифри: коли стався Майдан і Революція гідності, був бум на великі об'єми грудей і круглі імпланти, всі дівчата пішли робити великі груди. Потім ситуація в країні трохи нормалізувалася, попит повернувся до анатомічних імплантів. Почалася війна і знову стався бум на круглі великі імпланти. Я це пов'язую, мабуть, із перенесеним стресом. Коли в країні стресова ситуація, багато людей хочуть щось в собі поміняти. І статистика свідчить: чим гірша ситуація в країні, тим більший об'єм імпланту. Сьогодні порівняно з довоєнним часом об'єм імпланту збільшився. За останній рік середній розмір імпланту - плюс-мінус 400 мл. Тому я б сказав, що історії про "натуральність" – це, скоріше, видавати бажане за дійсне. Насправді цього немає.
Більше того, ми не можемо говорити, що великі груди або великі губи це не натурально. Я знаю дуже багатьох дівчат з великими натуральними грудьми, є багато дівчат, у яких великі губи. У них нема ні філерів, у них нема імплантів. І ми не маємо нав'язувати думку, що великі груди чи великі губи – це не натурально. Коли ми говоримо про натуральність, ми говоримо, що не перетворюємо пацієнтів, не робимо їх невпізнанними. Комусь комфортно в такому тілі, комусь комфортно в іншому.
- Це такі філософські моменти пластичної хірургії?
- Пластична хірургія має значну соціальну вагу.
Наприклад, окрім естетичних і реконструктивних операцій, сьогодні дуже гостро стоїть питання роботи з трансгендерними пацієнтами. І це - не стільки філософське чи етичне питання, скільки суто медичне.
Суть проблеми в тому, що іноді людина народжується з тілом, яке не відповідає її гендерній ідентичності. Це руйнує їй життя так само, як вроджені вади чи каліцтва. В Україні про це часто замовчують, хоча насправді подібні операції виконуються вже десятиліттями - зокрема, в Інституті Шалімова. Ми також проводимо такі операції.
І вони справді потрібні. Без втручання ці пацієнти часто не можуть повноцінно соціалізуватися - працювати, навчатися, будувати сім'ю. Їхня увага постійно зосереджена на конфлікті між тілом і самосприйняттям, що нерідко призводить до серйозних психологічних криз і навіть суїцидальних настроїв. Після корекції людина отримує змогу повернутися до нормального життя - здобуває професію, створює родину, розвивається в суспільстві.
Крім того, є й простіші приклади. Наприклад, діти з клоповухістю, яких цькують у школі. Хірургічна корекція в таких випадках може змінити життя - повернути впевненість у собі та запобігти психологічним травмам у майбутньому.
Тому пластична хірургія має важливу соціальну функцію.
Що стосується естетичної пластики, то в Україні цю галузь розвинено на високому рівні. У нас сильна школа, добре структуровані підходи та академічна база. Тут ми дійсно можемо пишатися.
- А як щодо реконструктивної пластичної хірургії?
- Тут ситуація складніша. До 2014 року реконструктивна пластична хірургія в Україні розвивалася досить точково. Наприклад, у моїй альма-матер — Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова, де я працював у відділенні мікрохірургії та реконструктивної хірургії, - основною спеціалізацією була корекція вроджених вад або наслідків травм. Зокрема, реплантація кінцівок - коли, наприклад, потрібно було пришити ампутовані пальці під мікроскопом.
До 2014 року реконструктивна хірургія в Україні фактично залишалася на рівні радянської школи. Існував Інститут Шалімова, де виконували складні операції, були окремі спроби розвивати напрямок в інших містах, зокрема в Одесі. Але загалом, якщо в когось траплялася ампутація пальців, по суті, в усій Україні існував лише один заклад, здатний виконати реплантацію. В той же час Європа вже значно випереджала нас за рівнем розвитку мікрохірургії.
Новий етап почався у 2014 році, коли ми почали оперувати поранених військових. Це стало точкою відліку для сучасної реконструктивної хірургії в країні.
А після 2022 року, з початком повномасштабної війни, кількість реконструктивних операцій і нових центрів реконструктивної хірургії в Україні стала безпрецедентною. Наразі маємо одну з найрозвинутіших шкіл у світі. Наприклад, фахівці Інституту Шалімова сьогодні - це хірурги світового рівня.
Я переконаний: після завершення війни Україна стане одним із найсильніших центрів у світі за досвідом роботи з військовими і мінно-вибуховими травмами. Це абсолютно окрема сфера хірургії. Лікування наслідків мінно-вибухових поранень набагато складніше за стандартну реплантацію кінцівок. Це потрубує зовсім іншого рівня підготовки, іншої філософії хірургії.
Безумовно, сьогодні в Україні спостерігається справжній бум розвитку мікрохірургії та реконструктивної хірургії. І хоча хотілося б, щоб ці обставини не виникали, для фахових хірургів це час надзвичайного професійного становлення. Адже мінно-вибухові травми непередбачувані, кожен випадок унікальний і потребує максимальної майстерності.
Я би ще додав, що хірургам психоемоційно важко оперувати таких пацієнтів. Наприклад, в нашій клініці є два військові медики, які займаються реконструктивною хірургією. Зараз вони на фронті. Їм дуже важко, навіть маючи досвід таких пацієнтів. Неможливо не пропускати через себе всі історії, неможливо не пропускати через себе молодих понівечених людей. Це важко, дуже велика проблема виснаження хірургів, які працюють в військових госпіталях.
- Як у цьому плані, скажімо, приватні медичні заклади в Україні співпрацюють або не співпрацюють з пацієнтами військовими, які постраждали від воєнної травми?
- У нас є проєкт "Неопалимі", його ми реалізуємо разом з Олександром Туркевичем ("Неопалимі" - національна програма безоплатної зовнішньої реабілітації й лікування деформаційних, поствійськових травм, опіків та рубців для людей, які постраждали внаслідок війни – ІФ-У.)
Суть проєкту полягає в тому, що приватні дерматокосметологічні клініки та фахівці безкоштовно допомагають пораненим військовим і цивільним.
Ось буквально щойно мені написав військовий із мінно-вибуховою травмою обличчя - йому потрібно зробити реконструкцію губи. Він приїде, і ми будемо його оперувати.
У рамках проєкту свідомі хірурги та клініки естетичної, реконструктивної хірургії та косметології об'єдналися, створивши велику мережу допомоги по всій Україні для постраждалих від війни пацієнтів.
На жаль, є й бюрократична складова. Ми б хотіли частіше оперувати таких пацієнтів у стінах приватних клінік, але на сьогоднішній день немає чітко прописаного алгоритму, як офіційно забрати пораненого з військового госпіталю й прооперувати його в приватній клініці. Це документально неможливо: постають труднощі з оформленням через ВЛК і супровідною документацією.
Через це, на жаль, пацієнти зазвичай потрапляють до нас уже тоді, коли від моменту поранення минуло багато часу: рани загоїлися, сформувалися рубцеві деформації. А з такими ускладненими випадками працювати набагато важче, ніж якби ми мали змогу оперувати їх на гострій фазі.
Є й проблема логістики - транспортування поранених з передової.
Наприклад, такі центри, як SuperHumans, готові приймати пацієнтів, але через відсутність налаштованої логістики гається дорогоцінний час. Це дійсно гостра проблема.
В Україні є багато клінік, які готові допомагати військовим у гострій фазі травм. Є фахівці, які мають навички, можливості й фінансові ресурси для безкоштовної допомоги, але вони фізично не мають доступу до пацієнтів на ранніх етапах.
- Є якісь механізми пошуку розв'язання цієї проблеми?
- Я спілкувався з багатьма представниками органів влади. Усі говорили: "Так, треба вирішувати". Відбулося багато зустрічей, але, на жаль, реального розв'язання досі немає.
Для цього потрібне фінансування: необхідно відкривати кол-центри й створювати мережу медичних закладів, які б офіційно брали участь у програмі допомоги.
У межах проєкту "Неопалимі" ми вже створили власну мережу - з працюючим кол-центром і залученими клініками. Але якщо говорити про державний рівень, то на сьогодні у держави немає ресурсу для організації такої системи.
Я не хочу коментувати причини: розумію, що зараз триває війна, і, можливо, є питання медичної допомоги, які вважаються більш пріоритетними.
- Взагалі реконструктивна і пластична хірургія - вони більш дорожчі за собівартістю, ніж звичайна хірургія?
- По-різному. Думаю, що за собівартостю загалом реконструктивна хірургія дорожча.
Реконструктивна хірургія - це не одноразова операція, часто пацієнтам треба робити 10, 20, 30 операцій. І часто це пацієнти, які не можуть встати і мають перебувати в стаціонарі до півроку. Інколи лікування триває роками. Це не швидкі пацієнти, тому їх лікування дороге.
- Якщо ми згадали про собівартість, то як ви оцінюєте ринок реконструктивної пластичної хірургії?
- Ринку реконструктивної пластичної хірургії нема. Але якщо говорити про естетичну пластичну хірургію, то ринок нічим не змінився під час війни. Така ж кількість пацієнтів звертається за допомогою до естетичних пластичних хірургів на збільшення грудей, ринопластику та інші операції.
- Це українські чи іноземні пацієнти?
- Іноземні пацієнти - це радше фантазії пластичних хірургів, які хотіли б орієнтуватися на міжнародний ринок. Я не знаю жодного пластичного хірурга в Україні, який із 2014 року оперував би іноземних пацієнтів більше, ніж кілька людей на місяць. А для хірурга, який щодня виконує кілька операцій, це фактично ніщо.
З-за кордону приїжджають переважно не іноземці, а українці, які свого часу виїхали туди з різних причин. Вони повертаються на операції до України, бо добре знають рівень нашого обслуговування.
Тож насправді говорити про масовий в'їзний медичний туризм, коли до нас спеціально приїздять іноземці, сьогодні підстав немає.
- Наскільки в Україні пластичні операції дешевші чи дорожчі, ніж у сусідніх країнах?
- В Україні пластична хірургія не дешевша, ніж у Європі - загалом ціни приблизно на тому самому рівні. При цьому якість наших медичних послуг часто вища.
Однак популяризувати українську медицину сьогодні складно через війну. Тому наші основні пацієнти - це українці, які знають рівень нашого медичного обслуговування і довіряють українським лікарям. Навіть після еміграції вони повертаються до країни для проведення операцій.
Водночас зараз у нас немає низьких цін на пластичну хірургію - і це певною мірою проблема. Частина пацієнтів обирає поїздки до Туреччини, вважаючи її більш розвиненою у цьому напрямку країною і орієнтуючись на нижчі ціни. Це своєрідний парадокс.
- Чи треба регулювати доступ на ринок пластичної хірургії?
- Насамперед спочатку його потрібно регламентувати, а вже потім регулювати.
Лише близько п'яти років тому в Україні з’явилася окрема спеціалізація - "лікар-хірург-пластичний", але досі немає інтернатури з пластичної хірургії - є тільки спеціалізація.
На сьогодні не всі хірурги, які працюють у пластичній хірургії, мають відповідний сертифікат пластичного хірурга. Звідси й виникають проблемні ситуації: коли стоматологи проводять операції в стоматологічних кабінетах або коли медсестри займаються ліпосакціями.
Ми не можемо регулювати те, що офіційно не врегульовано. Спочатку потрібно створити повноцінні кафедри пластичної хірургії, дерматокосметології та дерматохірургії. І не одну кафедру на всю країну - вони мають бути у всіх обласних центрах, у кожному медичному вузі.
Великим кроком уперед наразі є те, що вже існує спеціалізація для лікарів-хірургів: після завершення інтернатури з хірургії вони можуть пройти перекваліфікацію і здобути спеціальність пластичного хірурга.
Проте можливості одразу після медуніверситету йти в інтернатуру з пластичної хірургії поки що немає.
- Розкажіть, будь ласка, чому ви вирішили будувати свою клініку? Чи плануєте розвивати інші напрями хірургії в цій клініці, ніж ті, про які ми говоримо?
- План створення клініки в Україні має виключно патріотичний характер.
Разом із дружиною ми пережили окупацію в Бучі, змогли вибратися, вивезли лише себе й двох собак, залишивши там усе інше. На той час у нас була одна думка: ми більше ніколи не будемо нічого купувати чи інвестувати в Україні.
Однак життя змінюється. Ми переїхали до Ужгорода - мого рідного міста. Прибули разом з усім колективом і почали працювати тут. І тоді стало зрозуміло: якщо ти добре робиш свою справу, пацієнти знайдуть тебе всюди.
Саме так і виникла ідея створити повноцінну клініку: сучасну, технологічну, з високими стандартами медичної допомоги.
- Тобто ви перевезли клініку?
- Так, ми перевезли клініку в Ужгород разом з обладнанням і колективом - а це 35 людей.
Наша клініка була розташована в Ірпені, її було повністю зруйновано під час бойових дій, тому у нас просто не залишилося де оперувати.
Коли ти керівник клініки, ти несеш відповідальність не тільки за себе, а й за сім'ї своїх працівників, за їхніх дітей, за всю команду.
У нас великий колектив і власна школа хірургії: сьогодні в клініці працюють сім хірургів, п’ять з них - мої учні. Всі вони - відомі й сильні фахівці у пластичній хірургії. Ми також виростили власну школу медсестер і санітарок.
Тому рішення будувати клініку в Ужгороді було закономірним. Тим більше, що ми побачили ще один важливий фактор - логістику для пацієнтів.
Я провів статистику: 80% наших пацієнтів сьогодні приїжджають із-за кордону. Це українці, які виїхали під час війни, але повертаються в країну для отримання медичних послуг.
На жаль, за моїми прогнозами, близько 95% тих, хто виїхав, уже не повернуться. Якщо у перший рік війни 90% емігрантів говорили, що планують повернутися, то сьогодні 95% кажуть, що залишаться за кордоном: діти вже ходять до місцевих шкіл, життя налагодилося, люди поступово інтегрувалися в нові спільноти.
Саме тому для Закарпаття як регіону медичні послуги залишатимуться дуже актуальними. І тому ми вирішили: будемо будуватися тут.
- Це нове будівництво з нуля чи це реконструкція будівлі, яка вже існувала?
- Це будівництво з нуля на базі відомої красивої локації - на березі річки Уж. Там розташовано готельний комплекс "Камелот", власниками якого є мої друзі дитинства. Саме на базі цього комплексу ми будуємо нову клініку.
Один корпус - це повністю новий хірургічний центр площею 1000 кв. м, обладнаний, зокрема, і власним бункером - з усіма необхідними елементами безпеки, які, на жаль, були дуже потрібні в Бучі. В новій клініці вже враховано всі ці ризики. Можливо, це наслідок травматичного досвіду, але я більше не хочу переживати подібне.
Другий корпус - реконструкція під стаціонар.
Хірургічний корпус спроектовано за найвищими стандартами: там можна буде проводити навіть операції на відкритому серці - з відповідною вентиляцією, стерилізацією повітря та усіма медичними вимогами. На сьогодні таких операційних на Закарпатті немає.
- Тобто це будуть не лише пластичні операції?
- Ні, ми залишаємося у фокусі на пластичній та реконструктивній хірургії.
Але наступним етапом розвитку буде відкриття великого бальнеологічного відділення. Ми вже провели дві свердловини - на глибину 1200 і 800 метрів - і маємо термальну родонову воду, яка ідеально підходить для лікування рубців.
Після війни плануємо працювати як спеціалізована клініка пластичної хірургії для пацієнтів із рубцевими деформаціями. У нас уже є серйозні напрацювання у цій сфері.
Крім того, ми створимо реабілітаційний центр для військових: поєднуватимемо хірургічну допомогу, бальнеологічне лікування, фізичну реабілітацію після травм, операцій, опіків і контрактур. Паралельно плануємо розробити власні косметологічні засоби на основі термальної води.
Тобто це буде великий комплекс: клініка пластичної хірургії з повним циклом реабілітації, фізіотерапією, лікуванням рубців і термальними басейнами у поєднанні із заміським рекреаційним комплексом.
- Який обсяг інвестицій?
- Поки що складно точно підрахувати, оскільки частина цього проєкту - це транслокація нашої клініки.
До війни ми вже мали клініку з потужною матеріально-технічною базою та специфічним обладнанням, яке ми перевезли до Ужгорода. Це вже дуже значна інвестиція.
У мене є партнер - власник готельного комплексу "Камелот". Клініка - це наш спільний проєкт: за мною - пластична хірургія, а реабілітація, басейни та лікувальні води - це його частина.
Клініка пластичної хірургії - це лише перший етап будівництва. Тому фінальну суму інвестицій ми ще оцінюємо.
Але головне: усі інвестиції - українські, зароблені чесною працею. Ми працюємо, до нас ідуть люди, ми заробляємо власними руками і вкладаємо ці кошти сюди - у Західну Україну.
Я не соромлюся грошей, які заробив як хірург.
Коли ми виїжджали з Бучі й Ірпеня, залишили там усе - будинки, які потім продали за копійки. Але клініку, яку розбомбили, ми не продали. І я не планую її відновлювати. Я хочу, щоб ця зруйнована будівля залишилася пам'яткою - можливо, як частина майбутнього Музею війни в Ірпені.
Клініка пластичної хірургії Lita Plus заснована міжнародним експертом з пластичної хірургії та президентом Асоціації пластичних, реконструктивних хірургів UPRADAS Сергієм Дербаком