Ключевой вопрос, кто будет контролировать работу обновленной системы крови, не решен - соучредитель ДонорUA
О проблемах донорства крови, с которыми сталкиваются пациенты и клиники, накануне Всемирного дня донора крови, который отмечается 14 июня, агентству "Интерфакс-Украина" рассказала СЕО и соучредитель ДонорUA Ирина Славинская
Автор Анна Левченко
Текст подается на украинском языке
- Наскільки зараз є актуальною проблема донорства? Які зміни в нормативній базі відбуваються чи мають відбуватися?
- На жаль, проблема нестачі донорської крові в Україні існувала і до повномасштабного вторгнення, і, зрозуміло, зараз питання забезпечення пацієнтів кров’ю загострилося. Донорів потрібно дедалі більше і крові потрібно дедалі більше.
Треба розуміти, що в Україні, окрім війни, обстрілів цивільного населення, поранень цивільних і військових, ще працює та розвивається медицина - як військова, так і цивільна, розвивається напрям трансплантології. Це все потребує великих запасів крові, щоб рятувати людям життя. Наприклад, велика кількість онкопацієнтів постійно потребує переливання компонентів крові. Тому ситуація продовжує бути критичною, система крові в Україні не може забезпечити всіх пацієнтів донорською кров'ю і покрити дефіцит. І це не тільки тому, що недостатньо людей здає кров, а й тому, що потужності потрібно збільшувати, розвивати культуру донорства і стандарти використання крові. На жаль, непоодинокі випадки, коли кров може бути наявною, але її не можуть застосувати, не можуть доставити. Особливо гостро це відчувається в системі екстреної допомоги.
- Чи держава намагається розв'язати цю проблему?
- Здійснюються певні кроки. Уже вступила в дію постанова щодо контролю якості донорської крові, яка повністю змінює правила гри — вимоги до центру крові стають значно вищими, ніж були раніше.
Нагадаю: до 2025 року спеціальної ліцензії для суб'єктів системи крові не було — вони користувалися ліцензуванням на загальну медичну практику. З цього року введено ліцензування — це абсолютно нове правило відповідно до європейських стандартів, тому кожному центру крові треба докласти зусиль, щоб отримати дану ліцензію і продовжити свою діяльність. Для багатьох центрів крові це є надзвичайним великим викликом.
Крім того, в поточному році прийнято постанову щодо зміни системи фінансування суб'єктів системи крові. Згідно з нею, держава зобов'язується повністю компенсувати вартість заготівлі компонентів крові, а центри крові зобов'язані на безоплатній основі забезпечити замовлення компонентів крові у відповідній лікарні. Раніше теж було так, але зараз правила прописано чіткіше, а механізм надходження коштів до суб'єктів системи крові інакший. А ось контролюючого органу я не побачила.
- Контролюючого органу, тобто МОЗу чи іншого?
- МОЗ не може бути контролюючим органом, бо МОЗ реалізує політику, встановлює правила. Тому має бути інший орган, який може контролювати рух фінансів, доцільність їх використання, використання крові. Можливо, це могла б робити НСЗУ чи Держлікслужба в рамках їхніх повноважень, але на сьогодні, коли з’являються нові правила, має бути визначено орган, який контролює виконання цих правил і доступність крові. Бо й раніше документи були і пацієнт мав бути забезпечений безкоштовно кров’ю та її компонентами, але фактично їх у доступі не було. Тому ми й постійно бачимо безліч повідомлень на кшталт "будь ласка, здайте кров відповідної групи для моєї дитини, рідних". Це дуже кричущий знак, який свідчить про те, що система не працює належним чином і пацієнти самостійно шукають донорів.
- Коли ви бачите такі повідомлення, чи пробували зв'язуватися з лікарнями, де перебуває пацієнт, і з’ясувати наявність крові?
- Ми постійно це робимо. По-перше, ми відстежуємо відповідні запити в соцмережах і швидко на них реагуємо. По-друге, пацієнт може не володіти об'єктивною інформацією. Можливо, йому в лікарні сказали, що потрібно знайти донорів про запас, про всяк випадок, а людина зрозуміла, що треба терміново і що більше, то краще. Це лише один з варіантів — у таких випадках люди в стресі й можуть інакше сприймати інформацію. Тому перше, що ми робимо, це контактуємо з пацієнтом чи родичем, уточнюємо інформацію, оцінюємо її і тоді можемо зв'язатися з лікарнею чи лікарем для уточнення інформації. Тому що є запити щодо крові, тромбоцитів, а це дуже специфічний запит, зазвичай ургентний. І донорів тромбоцитів важко залучити. Тромбоцити можуть бути використані впродовж п'яти днів, тобто їх не можна здати наперед. І вони дуже дорогі в заготівлі.
Або, до прикладу, є випадки, коли лікарі кажуть пацієнту, що потрібна кров, але наш моніторинг показує, що запаси крові в цій клініці мають бути. Український центр трансплантно-координації (УЦТК) зробив відповідну платформу, на якій показано запаси кожного центру крові, тому ми щоранку розуміємо актуальну ситуацію і можемо включитися в комунікацію. Зазвичай ми об'єктивно оцінюємо ситуацію, у нас ніколи не буває лише одного джерела інформації.
- Як це працює?
- На папері це працює так. Відповідно до цієї чинної постанови лікарня має замовити в центру крові відповідний запас крові чи компонентів на день, на три дні, на тиждень, спрогнозувати потребу на місяць, а центр крові зобов'язаний поповнювати цей запас вчасно. До 2025 року механізм був приблизно такий самий.
Але, наприклад, центр крові може сказати, що відповідного компоненту чи групи крові немає. Тоді лікарня каже пацієнту шукати донорів. Або центр крові має запаси, але в лікарні працює корупційна схема, коли лікарям потрібно заплатити гроші. І пацієнт оплачує цю кров. Або лікарня каже, що кров може бути, але треба знайти 20 донорів, тому що в договорі між лікарнею і центром крові вказано, що лікарня зобов'язується надати центру певну кількість донорів. Тому є багато суб’єктивних факторів, які впливають на роботу системи.
- Центри крові взагалі включено до системи Програми медичних гарантій?
- Ні. Це окремий трек, так би мовити. Вони мали б бути включені, і дуже довго велися дискусії, чи вони мають входити і фінансуватися через ПМГ і як це має відбуватися. У 2017 році було зібрано потребу з усіх лікарень, але її чомусь поставили під сумнів.
Тепер щороку центри крові звітують МОЗу про виконану роботу, і на основі звітів формувалася потреба на наступний рік. Цього року в МОЗ сказали, що зберуть реальну потребу, на основі якої спрогнозують забезпечення. Тепер відповідно до чинної постанови центр крові зобов'язаний забезпечити потребу, і за це буде сплачено певну суму.
Наприклад, за 100 компонентів крові центральний бюджет заплатить центру крові певну суму, згідно з референтною ціною.
Нібито все добре, але є питання, хто це проконтролює. В Україні немає системи менеджменту пацієнта, фактично ніхто не відстежує, чи отримав пацієнт кров, чи ні і з якого центру надійшла чи не надійшла кров. Цієї функції немає у НСЗУ, і поки що немає ні в кого. Тобто питання, хто контролюватиме, не розв’язано, а мені здається, що це - ключове.
Та ж Держлікслужба може контролювати вимоги до ліцензії, до приміщення, обладнання, до виконання стандартів, але я не знаю, хто проконтролює доступність.
- Тобто фактично система крові, хоч і за новими правилами, але працює по-старому?
- Ми бачимо певні зміни, але я не бачу, що вони є позитивними та мають позитивний вплив на розвиток системи крові. Наприклад, та ж сама референтна ціна точно не включає оновлення обладнання, не включає ремонти, не включає розвиток, але в приміщеннях, де працюють з кров’ю, дуже важливо підтримувати температурний режим та вентилювати простір. За які гроші центри крові мають це забезпечити, незрозуміло.
- Ви сказали, що нова постанова про ліцензування центрів крові підвищила вимоги до таких центрів. В чому полягає підвищення вимог?
- По-перше, нарешті встановлено вимоги, що відповідають європейським стандартам, оскільки нам потрібно рухатися до впровадження європейських вимог щодо якості крові. Тож ми взяли за основу відповідні директиви ЄС і вони автоматично перейшли в чинне українське законодавство.
Постанова про ліцензування такої діяльності включає всі ці вимоги, але система існує тільки на папері, її ще не реалізовано інфраструктурно. Наприклад, що таке "простежуваність"? Це звідки кров прийшла, як вона йшла в переробку, тестування, від одного суб'єкта системи крові до іншого, в який заклад охорони здоров'я потрапила, що з нею там робили, як застосували цей компонент крові, яка реакція у пацієнта. Наприклад, якщо після використання цієї крові у пацієнта виявили гепатит B, то ми маємо відстежити, від кого ця кров надійшла.
Насправді ця система відсутня. Вона жодним чином не диджиталізована, рух крові взагалі ніяк не простежується.
- А зараз переливають безпосередньо кров чи вводять її компоненти?
- Існує пряме переливання. Воно, згідно з чинним законодавством, допускається за певних умов, наприклад, на полі бою, коли це остання можливість для порятунку життя. В умовах лікарні, де є лабораторії, є можливість вчасно замовити компоненти крові, забезпечити пацієнта навіть в ургентних випадках, є відповідна кількість спеціалістів, апаратура. Тобто в лікарнях застосовуються виключно компоненти крові. Вони мають вчасно бути в запасах, має бути створено лікарняний банк крові.
- Банк крові чи банк компонентів крові?
- Це називається лікарняний банк крові - так зазначено в нормативних документах. Але мається на увазі саме банк компонентів крові — це еритроцити, тромбоцити, плазма і гранулоцити. Ці чотири компоненти можуть застосовуватися під час лікування онкологічних захворювань, складних пологах, в хірургії, трансплантології. Але ще є препарати, які виробляються з плазми крові.
Незважаючи на те, що в Україні є завод-фракціонатор, який виробляє ці препарати, їх не вистачає. У нас недостатнє забезпечення препаратами крові, зокрема, імуноглобулінами, альбуміном, препаратами для пацієнтів з гемофілією, факторами згортання. Тому Україна ці препарати імпортує.
Тут є ще одна проблема: у нас є національний виробник, і ми теж імпортуємо препарати крові. Вони є на ринку, вони є в аптеках, але якщо у випадку з іншими ліками держава зобов'язується покрити їхню вартість і забезпечити доступність, то з препаратами крові цей механізм іще не налагоджено.
- Ви згадали про національного виробника препаратів з плазми крові. Цей виробник збудував досить ефективну систему здачі плазми. Чому держава не може перейняти цей досвід?
- Так, у них працює система, але вони не беруть кров. Це важливо. Вони беруть виключно плазму і платять за неї. І така система не тільки в Україні — вона є в Німеччині, США, в інших країнах. Це нормальна практика. Але ця система не є частиною системи крові України як державної системи. Вона не працює за державним замовленням, не виконує мобілізаційні завдання. Єдина вимога до неї — відповідати ліцензійним вимогам. Їх держава не фінансує і вони не зобов'язані реалізовувати компоненти крові безкоштовно.
- Які потужності мають державні центри крові для того, щоб вилучати з крові компоненти?
- Фактично це не потужності - це просто кімната, де перебуває донор і в нього на різних апаратах беруть окремо або кров, або тромбоцити, або плазму. Для того ж заводу-фракціонатору потрібна плазма і вони беруть лише плазму, яка є сировиною і яку вони на своїх потужностях переробляють на препарати. Так само й компанії, які виробляють препарати крові, мають свої потужності.
Але наразі державна система крові не виробляє ліки, тому не має виробничих потужностей. Цю практику намагалися запровадити, але для держави таке виробництво було економічно невиправданим, тому що собівартість препаратів висока. Тому центри крові не мають ліцензій на виробництво і не отримують такого рівня інвестицій.
- На вашу думку, було б доцільним створити якийсь, умовно кажучи, державний завод?
- Ні. Мені здається, що Україна могла б домовитися з національним виробником, заводом-фракціонатором, аби ліки були дешевшими для країни — наприклад, завдяки тому, що державні центри крові збирали б не тільки кров, а ще й плазму, і передавали на завод-фракціонатор.
- Я так розумію, що за будь-якої системи ми все одно впираємося в те, що працюємо з донорами, тобто з людьми. І періодично виникають великі дискусії, чи платити за донорство, чи не платити — мені здається, жодна з позицій не має якихось достатніх аргументів. Як на вашу думку?
- Наразі в системі ДонорUA зареєстровано понад 200 тис. донорів, готових здавати кров безкоштовно. І вони роблять це відносно регулярно. Ми працюємо з нашими донорами різними методами.
По-перше, є американські дослідження, які говорять, що саме безоплатні добровільні свідомі донори є тими надійними людьми, які за критичних форс-мажорних обставин готові долучатися до донорства.
Умовно, донори, які мотивуються грошима, не підуть здавати кров у складні часи, як-то війна чи пандемія.
По-друге, що таке безоплатний добровільний донор? Це свідомий вибір людини здати кров тоді, коли вона може, коли вона готова, коли вона хоче, а не тоді, коли її змушують якісь обставини, оскільки вона хоче їсти чи треба рятувати когось іншого. Безоплатні добровільні донори регулярно здають кров, стежачи за власним здоров’ям, і це формує належний запас якісної безпечної крові.
- Тобто людині ніяк не компенсують донацію?
- Ми, наприклад, годуємо донорів, бо коли у тебе взяли пів літра крові, її треба відновити. Ми можемо пригостити чаєм чи кавою, подарувати мерч чи інші подарунки, зробити гарні фото на згадку. Але люди здають кров не за булочку.
- А як центри крові залучають донорів?
- Зазвичай центри крові це роблятьпо-різному. Наприклад, у Чернівецькому центрі крові, де керівниця закохана в свою справу, активно промотують донорство, роблять усе можливе, щоб донорам було комфортно. А є такі регіони, де центри крові чекають, доки пацієнт приведе родичів, друзів і колег на донацію. Це якась така пасивна радянська система.
- Як військові забезпечуються кров’ю? Чи у них своя система?
- Так, у військових є своя система, але вона неспроможна повністю забезпечити ЗСУ, тому цивільні центри крові долучаються на заготівлю компонентів крові для них. Це важливо, бо цивільна система і в мирний час не може закрити повністю всі потреби, а під час війни - поготів. Військові центри крові розміщуються при військових госпіталях, але вони не можуть забезпечувати великі об'єми — лише окремий госпіталь. Тому цивільна, і військова системи співпрацюють в цьому напрямі.
- Яка функція вашої платформи в забезпеченні сталої роботи системи крові?
- Ми співпрацюємо з багатьма центрами крові, цього року навіть підписали меморандуми щодо співпраці з популяризації донорства. Центри крові мають можливість через кабінет у системі ДонорUA самостійно подавати запити. Система їх отримує і починає інформувати наших донорів про потреби. Це автоматичні інструменти, які центри крові можуть застосовувати безкоштовно.
Ми робимо все, щоб якомога більше людей реєструвалося в системі, і даємо можливість центру крові залучати людей у своєму регіоні. Ми готові долучатися, організовувати події, популяризувати донорський рух. Центру крові достатньо сказати: давайте співпрацювати, а ми вже зробимо план і будемо рухатися відповідно до нього.
- Ви провели дослідження щодо розвитку системи крові. Розкажіть про його результати. Які головні висновки?
- Це третя хвиля дослідження, що проводиться спільно з дослідницькою агенцією DigData за підтримки МОЗ. Ми розпочати це дослідження ще до повномасштабного вторгнення, аби зрозуміти, чому люди здають і чому не здають кров, що це за люди, що їх мотивує, що демотивує.
Зараз ми опитали понад 3000 респондентів по всій країні. Якщо говорити про результати, то ми бачимо: 44% опитаних мають досвід донорства, 72% з них здавали кров протягом останніх шести місяців, 45% цих донорів — не нові донори воєнного часу, а ті, хто став ними до повномасштабного вторгнення. Найбільше нових донорів віком 18-29 років.
Зростає частка свідомо залучених донорів: їх у 2023 році було 19% серед наших респондентів, зараз — 23%. Але, на жаль, зростає й відсоток людей, які відмовляються від донорства: хтось через відсутність державної підтримки, але більшість — через погіршення стану здоров'я.
- Тобто люди стали почуватися гірше?
- І так, і ні. Наприклад, люди почали вживати антидепресанти, або люди мають низький рівень гемоглобіну, або стресують через обстріли.
Тобто людина фактично не має внутрішнього ресурсу, щоб підготуватися до донації. Війна має великий вплив на людей, і чимало з нас через ці воєнні виклики не може долучатися до донорства. На жаль, бачимо, що коло потенційних донорів звужується.
Головний тренд, який показало дослідження, — це те, що саме війна стала головним драйвером і мотивацією здавати кров. 31% наших опитаних залишається в донорстві, саме через неї. І це громадянська позиція.
До донорства долучається 21% опитаних, тому що хтось із близьких, колег, друзів здає кров, і цей відсоток "колективних" донорів зріс на 4% порівняно з 2023 роком. Натомість, і це нас вразило, інфлюенсери, публічні люди, амбасадори практично не впливають на рішення людей долучатися до донорського руху. Їхній приклад мотивує менше 1% донорів.
