Євген Уткін: Наш фестиваль високого мистецтва - це подарунок Києву
Ексклюзивне інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна" співзасновника фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, головного власника UARMS, засновника компанії "Квазар-Мікро" Євгена Уткіна
Текст: Олена Савченко
Фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage вже став традицією і знаковою культурною подією для Києва. Цього року це вже восьмий за рахунком фестиваль. А з чого все починалося?
Можна сказати, що це у нас family foundation. І нам вже багато років. Починалося все 30 років тому з джазу, з Льоші Когана (відомий український джазовий музикант Олексій Коган - ІФ-У). Тоді в Україні проходило багато джазових подій, зокрема Джаз Коктебель, Альфа (міжнародний фестиваль "Alfa Jazz Fest"), Leopolis Jazz Fest, джаз у Києві, Окешкін джаз, Гоголь фест... Ми були тоді безпосередніми учасниками та організаторами цього руху за джаз.
А в 2008 році створили "ДОМ Майстер Клас" (недержавний культурний центр, що популяризує українську культуру - ІФ-У) і стали вже більш системно працювати. Ми дійсно будували цей центр, як будинок - будинок для себе. Тоді у нас було два майданчики. Я вклав більше $25 млн у розвиток культурного українського контенту.
Спочатку це був джаз, потім додалося візуальне мистецтво, театр, починаючи з Андрія Жолдака (режисер - ІФ-У), з його перших робіт. Працювали з театром на Подолі, з театром на Печерську, з українським етно-гуртом ДахаБраха. Треба сказати, що ДахаБраха - це наше спільне дітище з Владом Троїцьким (актор і режисер - ІФ-У). Ми випустили його на міжнародну арену і дуже любимо. А у 2018 році ми вирішили зробити Bouquet Kyiv Stage.
"Bouquet Kyiv Stage" звучить як образ, наповнений пахощами мистецтва. Чому саме цей "букет" став назвою і символом фестивалю?
Цей символ придумав наш геніальний київський художник Олександр Дубовика. Букет для нас - квінтесенція і найголовніший метафоричний символ.
Постмодернізм почався з Малевича і його "Чорного квадрата" - він зруйнував багатовікову традицію, де автор був богом, а глядач лише спостерігачем. Малевич показав, що глядач - теж співавтор і учасник. Сьогодні ми живемо в епоху пост-постмодернізму - коли реальне і віртуальне переплелися, коли метаверс крокує по планеті і мільярди людей живуть в цих мережах, в цьому вигаданому світі. Ми різні, як і квіти - троянда, ромашка, репійник. І сьогодні настав час збирати їх у букет. Букет - це символ збирання, дарування. Ти не думаєш про вигоду, коли даруєш букет, що теж асоціюється з нашою роботою. Ти не чекаєш повернення інвестицій. У нас за всі ці 30 років роботи на культурному полі немає і ніколи не було ніякої комерції. Ми ніколи не продаємо квитки (на фестиваль високого мистецтва потрапляєш за вхідним квитком до національного заповідника "Софія Київська" - ІФ-У). І наш фестиваль - це подарунок місту, в якому я живу вже 43 роки.
Метафоричний Букет – це як символ Євросоюзу, де кожна країна, як окрема квітка, а разом – букет, де є індивідуальність кожної квітки, характер, незалежність, мова, культура. Вперше створено таке об'єднання європейських країн, коли не право сильного, не більшість визначає, як всім жити. І це сильно перетинається з Майданом 2004 та 2013-2014 року, з його саморегулюючим суспільством.
Наші Майдани - це лабораторія майбутнього, мережеве суспільство, без ієрархії, із рівно представленими елементами.
А сьогодні перевірка єдності Євросоюзу відбувається у нас на лінії фронту. І постає питання, чи виживе ця ідея, чи знову буде повернення в минуле, де пануватиме і все визначатиме сила.
Знаєте, коли ведуться дискусії, чи гідні ми бути в Євросоюзі, хочеться нагадати, що цей Євросоюз зароджувався тут, у Києві, в Софії Київській, ще за Ярослава Мудрого. Ми повинні повернутися в європейську сім'ю, як рівноцінні її співзасновники.
Тепер зрозуміло, чому тема нинішнього фестивалю - "Серце Європи б'ється в Україні"...
Кожного разу ми придумуємо якісь нові теми. Наприклад, минулого року ми обрали тему "Від Сяну до Дону". Всі події фестивалю проходять в рамках обраної теми, але аж ніяк не підкоряються їй. Це легше пояснити на порівнянні полкового оркестру і джазової команди. В оркестрі є диригент, і всі слідують за рухом диригентської палички, а в джазі ми створюємо тему і її підхоплюють учасники. Ми не диктуємо жодних програм. У нас такий мережевий пристрій, де кожна людина, кожна квітка в букеті важлива і оригінальна. Так, ми підбираємо виконавців, розмовляємо з ними, направляємо, але це зовсім не диктат.
Чи плануєте розширювати рамки фестивалю високого мистецтва?
Ми проводили фестиваль в Оксфорді і Тбілісі. Ми робили окремі акції в Мадриді і в Нью-Йорку... Ми це все робимо за наші сімейні кошти. 90% того, що я заробляю, ми витрачаємо на культурні і благодійні проєкти. Я колись створив найбільшу європейську технологічну компанію, вивів її на біржу і згодом зайнявся інвестиційною діяльністю.
Зараз у мене дві теми - військова і мистецтво. З мистецтвом зрозуміло, а в бізнесі я займаюся військовою сферою.
На ваш погляд, чому під час війни культура стала користуватися такою популярністю? Важко дістати квитки в театр, багатолюдно в музеях і на художніх виставках.
Мені здається, що війна розкриває всі почуття, загострює відчуття. Ми живемо в повній невизначеності, що буде завтра. Тому хтось іде в театри, музеї, виставки за якимось катарсисом, хтось іде для натхнення. Зараз я по-іншому бачу навколишній світ: навіть траву під ногами сприймаю не так, як я її бачив до війни. Ну і люди тягнуться до життя, і мистецтво для них - квінтесенція життя.
Знаєте, мистецтво передбачає події. У 2020 році на нашому фестивалі відбулася прем'єра музично-поетичного перформансу, поставленого американським і українським театральним режисером Олегом Ліпциним за збіркою Маріанни Кіяновської "Бабин Яр. Голосами".
Тоді його запитували, чому він поставив цю річ: "Що ви думаєте, це може знову статися?". А потім через два роки була Буча, коли російські окупанти розстрілювали її мирних жителів...
Мистецтво ніби передбачає події. Ці передбачення на кінчиках нервів у художника, музиканта, актора. Люди мистецтва передчувають майбутнє, як "Герніка" Пабло Пікассо передчувала Другу світову (війну - ІФ-У).
Вже є якісь задуми для фестивалю на наступний рік?
Ні. Як взагалі зараз можна будувати якісь плани?! Ми просто живемо цим усім.
Росія століттями знищувала українську культуру. Ми її відроджуємо - через проєкти, фестивалі. Ми вже стали переможцями світового конкурсу в культурній дипломатії і отримали цю премію в США. Це не акція на пару днів - це щомісячна, цілорічна робота.
Українцям потрібно поважати себе і повірити в себе, кажучи мовою бізнесу - продати цю ідею самим собі. Тому що наші хлопці заплатили за це кров'ю на фронті. Коли на другому під час війни фестивалі Bouquet Kyiv Stage ми посадили калину в пам'ять про загиблих діячів мистецтва і зачитували їхні прізвища - список був величезний, сьогодні він став таким, що його вже неможливо зачитати повністю - це зайняло б весь час фестивалю.
Можете розповісти про свій бізнес у військовій галузі?
Можу сказати тільки, що всі шоломи TOR і TOR-D - це наше виробництво (UARMS). На війні це знають. За три роки великої війни ми безкоштовно навчили 55 тисяч воїнів. Вони пройшли бойову підготовку на наших симуляторах (Stinger, РПГ-7, -22). Це дозволяє при підготовці бійців не витрачати гроші на боєкомплекти.
Ми робимо дуже багато, але про це я не буду говорити. Минулого року до нас прилетіли 4 російські ракети. Вони повністю знищили підприємство - заводу "Квазар" більше немає. Але ми працюємо на нашу спільну перемогу.
