Украине нужно реализовывать абсолютно все инструменты, благодаря которым можно решить жилищный вопрос - заместитель министра развития громад и территорий Козловская
Верховная Рада 13 января приняла закон об основных принципах жилищной политики. О том, как изменятся инструменты обеспечения права на жилье, а также о проектах социального жилья, которые уже реализуются, рассказала в интервью агентству "Интерфакс-Украина" заместитель министра развития громад и территорий Наталья Козловская.
Текст: Оксана Гришина
(текст подается на языке оригинала)
- Ухвалений Верховною Радою законопроєкт "Про основні засади житлової політики" - один із індикаторів Ukraine Facility. Чому він для нас важливий?
- Цей законопроєкт знаковий для нас. Він повністю змінює підходи, які стосуються питання житла. Нагадаю, що чинний Житловий кодекс прийнято ще за радянських часів, в минулі періоди з нього прибрали "Українська РСР", але зміст не змінився. А в цьому законопроєкті ми повністю змінюємо філософію житла.
- І як пропонується забезпечувати виконання конституційного права на житло?
- Залишаються всі знайомі українцям інструменти, як-от службове, соціальне, і доступне житло. І хоча вони мають ті самі назви, що й раніше, змінюється їх наповнення. Наприклад, чітко упорядковується, хто і кого забезпечує службовим житлом, за рахунок чого. І це можуть бути не тільки органи державної чи місцевої влади, а й бізнес.
Так, ми бачимо, що деякі з релокованих бізнесів, перевозячи своїх співробітників, вже будують для них службове житло. І це, по-перше, дуже гарний приклад того, яким чином відповідальний бізнес дбає про своїх фахівців. А по-друге, це говорить про те, що є запит на цей інструмент. Враховуючи кількість переміщених осіб, зокрема за кордон, ми знаємо, що серед проблемних питань після безпекового на другому місці для них по важливості є питання житла. Тому інструмент службового житла стратегічно важливий, також і для наших військових, і тут ми повністю врахували всі пропозиції силових органів.
Або якщо взяти інструмент соціального житла, який прописаний чинним законодавством, але де-факто на рівні громад він не працює. Чому? З одного боку, ми мали закон про приватизацію, орган місцевого самоврядування, навіть якщо б він накопичував фонд соціального житла, то мав би зобов'язання щодо безкоштовного забезпечення житлом людей в черзі. Будь-який сформований фонд вимивався шляхом приватизації.
Новий закон абсолютно змінює підходи щодо соціального житла, він впроваджує пільгову оренду соціального житла для різних категорій громадян. З одного боку, він стимулюватиме створення громадами фондів соціального житла, яке не підлягає приватизації. З іншого - дозволяє або органам місцевого самоврядування, або державі формувати адресні субсидії окремим категоріям. І з таким функціоналом цей інструмент зрозумілий в країнах ЄС, де громадянам надається схожа підтримка або на рівні держави, або на рівні муніципалітетів.
Щодо доступного житла, то для цього інструменту у нас теж існує окремий закон, ухвалений ще 2009 року як реагування на світову кризу. І впроваджені ним інструменти станом на зараз теж потребують перегляду.
- Яка суттєва різниця між доступним і соціальним житлом? Те, що доступне можна приватизувати?
- Приватизація – це, по суті, безкоштовна передача житла у власність його користувачам. Новий закон дозволяє робити це лише для захисників. Так, для доступного є й формат оренди, але його можна передати у власність громадянам різними механізмами, як-от пільгова іпотека, оренда з викупом тощо. На мою думку органам місцевого самоврядування буде цікаво поєднувати інструменти в одному об'єкті, це зробить проєкти окупними.
Ми розуміємо важливість фактору окупності, нещодавно про це спілкувалися із Єврокомісією та Європейським інвестиційним банком. Агентство французького розвитку (Agence Française de Développement, AFD) провело дослідження щодо можливих економічних моделей проєктів, які органи місцевого самоврядування реалізуватимуть із залученням кредитних коштів. Згідно з ним, окупною є модель з поєднанням декількох складових - і доступного, і соціального житла - в одному об'єкті. Тоді цей проєкт зможе задовольнити запит різних категорій громадян і вирішувати житлові питання соціально вразливих категорій населення. За розрахунками, така комбінована модель матиме середню окупність 20-25 років. Це прийнятно і для органів місцевого самоврядування, і для кредиторів, Європейської комісії. Тому я гадаю, що в майбутньому органи місцевого самоврядування обиратимуть змішану модель.
- Закон дозволятиме комбіновані інструменти на одному об’єкті?
- Так. І він рамковий, відкриває шлях до зміни всієї системи законодавства. Після ухвалення цього законопроєкту в другому читанні (на час проведення інтерв'ю його ще не ухвалили- ІФ-У) у нас буде другий раунд роботи, зокрема зміни до законів про соціальне та доступне житло. Тут я хочу подякувати Світовому банку, який допомагає нам в зміні законодавства, яке стосуються житлової політики. Це не просто допомога країні - це обмін досвідом, яким чином ці практики реалізовуються в країнах світу.
- Всі ці знайомі українцям інструменти будуть осучаснені новим законом. А що суттєво нового він пропонує?
- Закон передбачає декілька важливих елементів, яких наразі в Україні нема. Перше - формування Державної житлової стратегії. Цей важливий документ станом на зараз ще розробляють. Створена відповідна міжвідомча робоча група, яку очолює віцепрем'єр-міністр з відновлення Олексій Кулеба. До неї входять представники майже всіх міністерств, адже житлова політика містить дуже багато складових - від земельних питань і будівництва до банківського сектору та розподілу з управлінням.
- Найскладнішим, мабуть, є управління? Адже саме воно повинно забезпечити і якість, і окупність.
- Кожен напрям є надважливим. Так, напрям соціального житла для Міністерства соціальної політики та органів місцевого самоврядування є першочерговим. Але напрям управління потребує удосконалення, тому після прийняття закону про засади житлової політики будуть внесені зміни і до закону про управління.
Наприклад, дуже важливо впровадити питання обов'язковості певних послуг, які впливають на життєвий цикл об'єкту. Є вкрай болючі питання. Наприклад, 99% житлового входу перебуває у приватній власності, а чинний Житловий кодекс говорить, що якщо об'єкт аварійний, то вся відповідальність на місцевому самоврядуванні. Тобто є певний дисонанс, якщо йдеться про приватну власність, і відповідальність лягає на плечі муніципалітетів.
- Ця проблема виникла наслідок того, що після приватизації старого житлового фонду, коли ці будівлі передавали мешканцям, ніхто ж не проводив аудиту, як і ніхто не робив капітального ремонту.
- Це дискусійне питання, однак під час приватизації фізичні особи отримали житло як капітал, тобто відбулася так звана капіталізація, причому добровільно.
- Проте стоїть системне завдання, щоб ці будинки, яким вже 50-80 років, і надалі могли функціонувати.
- В цьому контексті нашим партнером є Офіс Ради Європи в Україні та Естонська спілка житлових кооперативів. Вони вже зараз активно допомагають в напрацюванні змін до закону про управління. Активна дискусія відбувається як з прихильниками управляючих компаній, так і ОСББ. Наше головне завдання – знайти баланс, щоб досягти якісного управління. Тому що власність зобов'язує, і це мають розуміти абсолютно всі сторони. Наше спільне завдання – зробити так, щоб це питання було врегульовано.
Отже ось три основні документи, які нам необхідно буде оновити після прийняття закону про загальні засади житлової політики: закони про соціальне житло, про доступне житло і про управління житловим фондом.
- Одним з інструментів вирішення житлового питання є оренда. Чи є бодай приблизні дані, яка тут частка "тіньового" ринку?
- Озвучу не яка кількість житла передається в оренду легально, а скільки зараз оподатковується (на 23% - ІФ-У). Станом на 2024 рік 900 людей зареєстрували дохід від оренди. Не будемо фантазувати, скільки у них різних квартир чи будинків, але це лише 900 людей. Ми ж розуміємо, що орендне житло - ще досить суттєва частка ринку. Проблеми цього сегменту загальновідомі. У нас абсолютно не врегульовано питання взаємовідносин орендаря і орендодавця, не передбачено певних зобов'язань обох сторін. З огляду на те, що ці взаємовідносини відбуваються майже всі "в тіні", з одного боку, держава недоотримує відповідні доходи, з іншого - не має можливості надавати адресну допомогу на проживання окремим категоріям громадян. І це показує нам статистика програми Міністерства соціальної політики (допомоги ВПО на оренду).
- І як можна стимулювати власників виходити з "тіні"?
- Ми повинні перейти до цивілізованих взаємовідносин у питаннях оренди. Ми робили нещодавно круглий стіл, де досліджували і обговорювали з усіма учасниками ринку проблеми та варіанти регулювання. Серед основних засад, які пропонуються, - обов’язковість договору, його типова форма. Ми вважаємо, що цей договір повинен бути публічним та зареєстрованим, наприклад, через застосунок "Дія".
- Імовірно, не останньою причиною "тіньової" оренди є податок 23% .
- Податку на оренду в 23% немає в жодній країні Європейського Союзу. Всі чомусь звикли думати, що існує якась група людей, які мають шалену кількість квартир, і для них це надприбутковий бізнес. Але коли ми спілкувалися з громадськими організаціями внутрішньо переміщених осіб, то здебільшого ВПО знімали квартиру або приватні житлові будинки, або навіть кімнату чи частину приватного житлового будинку в маленьких населених пунктах. І серед причин, чому Мінсоц не може ефективно реалізувати свою програму, є те, що людям, які здають свої кімнати ВПО, складно заповнювати податкову декларацію, бо ж 23% - це 23%! Тому декларування необхідно зробити зрозумілим та зручним, а шкалу оподаткування - гнучкою. Якщо йдеться про частину квартири чи будинку – це одна історія, а якщо про системний бізнес - інша. Питання оренди є важливою складовою як закону про засади житлової політики, так і державної житлової стратегії.
- Чи йдеться про зміни в оподаткуванні?
- Ми вивчаємо різні підходи. Я дуже не хочу, щоб це сприймалося просто як зміна податкової складової. Завдання - зробити так, щоб людина не боялася заходити в офіційні взаємовідносини, надаючи в оренду своє приміщення. Для деяких категорій, імовірно, буде нульова ставка. Станом на зараз немає остаточного рішення, та я дуже сподіваюся, що найближчим часом ми спільно зі Світовим банком та IFC запропонуємо модель для обговорення. Така модель повинна містити декілька складових. Перша – врегулювання взаємовідносин з орендодавцем. Друга - з податковою, це важливо для нас, адже ми податкову бачимо в ролі партнера. Третя складова - врегулювання взаємовідносин з Міністерством соціальної політики, щоб вони отримали можливість ефективно реалізувати свої інструменти допомоги.
Окремо ми спілкувалися зі спільнотою риєлторів, які, ми розуміємо, можуть бути дуже важливим інструментом, але на даний момент правове поле стосовно їхньої діяльності теж потребує упорядкування.
Ще один важливий напрям в контексті доступного житла - іпотека. В українців є запит на власність: ми бачимо зацікавленість населення у програмах "єОселя" та тих, які реалізує Держмолодьжитло за підтримки Банку розвитку Ради Європи (БРРЄ) та уряду Німеччини. І нам потрібно спільно з банками зробити максимум, щоб іпотека була не тільки інструментом держави, а й допомагала залучати кошти власне банкам. В умовах високої облікової ставки НБУ слід говорити, що для певних категорій громадян, імовірно, державні інструменти повинні бути не для покриття тіла кредиту, а частини відсотків. Якщо говорити про молодь, то тут також є знайомі інструменти, які повинні бути реалізовані. Нагадаю, свого часу були певні програми, які надавали пільги молодим сім’ям залежно від кількості дітей.
- А як щодо службового житла, яке створює бізнес? Як держава стимулюватиме такі програми: через якісь податкові пільги тощо?
- Основні податкові преференції при розташуванні бізнесу на території населеного пункту отримує громада. Орган місцевого самоврядування має бути зацікавлений у створенні додаткових робочих місць. Ми бачимо, що ті громади, де розуміють переваги формування нового бізнесу, якраз-таки сприяють тому, щоб такі об’єкти та житло будувалися. Вони допомагають або безкоштовним виділенням земельних ділянок, або підведенням певних комунікацій. З іншого боку, громади завдяки такому фонду вирішують й інші проблеми, як-от кадрові, потребу у медичних фахівцях, викладачах тощо. Ось така колаборація бізнесу та органів місцевого самоврядування зараз показує, що це майбутнє.
- Можна навести бодай кілька прикладів?
- Щодо службового житла, зокрема, цю колаборацію з органами місцевого самоврядування показують вже багато релокованих бізнесів. Разом із тим бачимо й іншу ситуацію: низка громад, насамперед у західних регіонах, де ринок продажу та оренди житла працює стабільніше, поки не відчувають нагальної потреби формувати власні фонди соціального житла. Але на моє переконання, це майбутнє, і громади активніше будуть розглядати цей напрям, побачивши досвід, скажімо, проєкту житла для ВПО у Білій Церкві, який реалізовують у співпраці з Маріупольською громадою. І голова громади Білої Церкви чітко розуміє його переваги і яким чином це допоможе залучити потрібних фахівців до міста.
- До речі, про цей проєкт. Я розумію, чому це житло для ВПО там будують, однак не розумію, де працюватимуть там люди? Чи пропонується залучати їх до індустріального парку?
- Поясню, як розпочався цей проєкт і чому саме у Білій Церкві. Перед тим, як приймати будь-яке рішення, ми спільно з компанією "Делойт" вивчали внутрішні можливості населених пунктів щодо розміщення додаткової кількості населення. До речі, ми розглядали ще Васильків, але там не бачимо можливості реалізації такого масштабного проєкту. Для того, щоб мати можливість приросту населення, кожному органу місцевого самоврядування необхідно розглядати це питання комплексно. Йдеться не про будівництво певного обсягу житла на п'ять тисяч населення, мова йде про те, щоб водночас забезпечити цих людей соціальною інфраструктурою, навчальними закладами, медичною інфраструктурою тощо.
- А також, очевидно, і роботою відповідно до їхньої спеціалізації.
- У будь-якому разі це комплексна історія. Наша спільна відповідальність – це підвищення кваліфікації, перепрофілювання і таке інше. Але громада має бути до цього готова, тому що це комплексне вирішення питання: не лише перенавчання, а й забезпечення людей необхідною внутрішньою соціальною та транспортною інфраструктурою. Справді, Біла Церква досить активно розвивається в індустріальних парках, і ми дуже сподіваємося на те, що цей розвиток дасть змогу розширювати пропозицію. Та й наявна інфраструктура самого міста теж говорить про те, що вже є запит у різних фахівцях, у певних робочих місцях.
- Яким коштом буде реалізовано пілотний проєкт у Білій Церкві?
- Переважна більшість фінансування першої черги буде забезпечена коштом державного бюджету, для другої плануємо залучити кошти Міжнародної фінансової організації.
Нещодавно в Варшаві "Делойт" презентувала ще один проєкт - колаборацію Бахмату з Гощею у Рівненській області. Це приклад зацікавленості двох органів місцевого самоврядування, приклад проєкту "Пліч-о-пліч". Це трохи інакший підхід, тому що Гоща – це невелике місто, з більш аграрною спеціалізацією, однак там є значна потреба у різних фахівцях.
- Наскільки приросте громада Гощі?
- На сьогодні ми розглядаємо можливість будівництва житла для 500 нових мешканців. Зараз у цій територіальній громаді проживає близько 30 тис. осіб. На першому етапі проєкт фінансуватиметься за рахунок держбюджету. В майбутньому це буде реалізація коштом міжнародних фінансових організацій.
- Проєкт Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) "Соціальне житло" (транш І) передбачає будівництво житла для 1500 сімей ВПО та закладення системних інституційних основ для доступного соціального житла в Україні. Розкажіть, за якими критеріями обираються громади, які умови їхньої співучасті.
- У нас є декілька проєктів, які ми реалізуємо з міжнародною допомогою. Один з них - спільно з ЄІБ, наприкінці минулого року Єврокомісія підтвердила його фінансування, Загальний обсяг фінансування – EUR400 млн., 50% якого - грантове фінансування, а 50% - позики. Однією з вимог є те, що кредит надається саме органам місцевого самоврядування для формування фонду соціального житла. Станом на зараз у нас триває оцінювання міст, які прагнуть взяти участь в цьому проєкті. На кінець 2025 року було подано 25 заявок щодо реалізації від міст різного формату: від невеликих населених пунктів до обласних центрів.
Що для нас є важливим? Передусім це розуміння органів місцевого самоврядування, яким чином працювати з дотриманням європейських правил та вимог ЄІБ щодо реалізації проєкту, починаючи від тендерних процедур, завершуючи розподілом і керуванням житлом. Ми будемо концентруватися на тих містах, які розуміють вимоги та вміють працювати за цими правилами.
Другою вимогою є технічна змога реалізації такого об'єкту: чи є в наявності земельна ділянка, яка там ситуація з мережами поруч, щоб можна було забезпечити реалізацію проєкту, тощо.
Третя вимога - готовність міста до реалізації цього проєкту та інтегрувати таку кількість нових мешканців. Четверта – це фінансова модель. Для нас важливо, щоб органи місцевого самоврядування чітко розуміли: проєкт має бути економічно сталим. Соціальне житло, яке створюватиметься, повинно утримуватися саме за рахунок надходжень від його оренди та окупності моделі. Наразі ми аналізуємо отримані пропозиції.
- Яку частину фінансування мають дати громади? Десь 30%?
- Мова не йде про фіксовані гроші. Громада повинна забезпечити земельні ділянки і підведення мереж. В принципі, де-факто це і є 20-30%. Не лише участь органів місцевого самоврядування і співфінансування важливі для нас в цьому контексті - важливе їхнє розуміння щодо формування таких фондів. Це історія про те, що нарешті у органів місцевого самоврядування повинен з'явитися фонд соціального житла, так званий маневрений фонд, який наразі не існує, а також показати, як за рахунок залучення кредитних коштів його можна формувати.
- Чи прописано у законопроєкті мінімальний обсяг маневреного фонду соцжитла для громад?
- Не прописано. Рішення ухвалюватимуть органи місцевого самоврядування залежно від потреб громади. Втім, після ухвалення Державної житлової стратегії ми будемо очікувати, що громади поступово формуватимуть власні житлові стратегії. Йдеться про аналіз реального забезпечення житлом: скільки квадратних метрів припадає на мешканця, яких категорій житла бракує і якими інструментами громада може це змінити.
Такі підходи відповідають сучасним європейським стандартам. Нещодавно в ЄС оновили підходи до оцінки забезпеченості житлом, і на цьому робиться акцент. Логічно, що громади формуватимуть свої плани з огляду на ці показники і реальні житлові потреби людей.
- Чи відповідатиме модель формування такого фонду напрацюванням законопроєкту?
- Коли ми відпрацювали спільно з Єврокомісією, з ЄІБ модель реалізації пілотних проєктів, ми чітко розуміли, що закладаємо саме ті підходи, які прописані в законопроєкті.
Де-факто цей закон впроваджує дієві інструменти. Бо станом на сьогодні в Україні закон про соціальне житло начебто існує, але його неможливо реалізувати. Про це говоримо не тільки ми, це кажуть всі партнери, які допомагають Україні і реконструююють або будують об'єкти на території України, як соціальне житло. Застаріле законодавство просто не дозволяє нам як країні щось реалізовувати, а міжнародним партнерам - нам допомагати.
Якщо згадати інші проєкти, які вже реалізуються на території населених пунктів за підтримки міжнародних фінансових організацій, то якраз оця співпраця МФО та органів місцевого самоврядування у вирішенні житлового питання внутрішньо переміщених осіб - це також кейси практичної реалізації соціального житла. Мова йде не лише про нове будівництво, це і реставрація, різного штибу пристосування наявних об'єктів нерухомості під житло для вирішення житлового питання.
- Торік розпочали інвентаризацію об’єктів, які можна реконструювати під житло для ВПО. На якій стадії зараз цей проєкт?
- Закон №4080-IX впроваджує масштабну інвентаризацію об'єктів нерухомості на території населених пунктів, саме зараз її проводять. Почали з об'єктів державної форми власності. Всю наявну проміжну інформацію, отриману за результатами інвентаризації, а це понад 2 тис. вже обстежених об’єктів з детальними висновками, ми передали Міністерству соціальної політики, яке має фінансовий ресурс для їх відновлення через державну субвенцію.
Вважаю, що абсолютно всі інструменти, які дозволяють вирішити житлове питання в Україні, необхідно реалізовувати: від реконструкції наявних об'єктів для пристосування під житло до упорядкування питання оренди. Тому крім нового будівництва наше ключове завдання — допомогти створювати додаткові можливості для проживання. Це означає підтримати бізнес у формуванні фондів службового та соціального житла, сприяти розвитку доступного житла та допомагати громадам вибудовувати ефективні моделі співпраці між соціальним і доступним житлом. Всі інструменти потрібно розвивати, тому що, по-перше, вони направлені на різні категорії населення, а по-друге, розраховані на різні категорії населених пунктів. В невеликому населеному пункті і великому місті це можуть бути абсолютно різні підходи, і кожен має знайти ті інструменти, які для нього будуть ефективними.
- Як цей закон змінить ринок в цілому? Чи можуть з'явитися нові сегменти?
- Ми очікуємо, що для бізнесу будівельників з'являться нові напрями завдяки інструментам доступного житла, як-от та сама оренда з викупом, пільгова оренда доступного житла.
Ключова зміна - закон передбачає створення Державної житлової агенції. Вона якраз може бути тією організацією, яка формуватиме або допомагатиме як на рівні держави, так і на рівні обласного самоврядування реалізовувати проєкти соціального та доступного житла.
- Чи матиме ця агенція свій фонд за аналогією з Держагентством енергоефективності?
- Ми вважаємо, що на першому етапі реалізація має йти за залученні кошти і на прикладі пілотних проєктів показати, що реалізація таких проєктів в принципі можлива за рахунок кредитів. На цьому етапі ми розраховуємо, що це можуть бути абсолютно всі джерела.
За часи незалежності Україна не формувала житлового фонду за рахунок державних та місцевих коштів, а переважно за рахунок коштів населення. Тому ми покладаємо на агенцію і просвітницьку роботу: навчити органи місцевого самоврядування шукати і працювати з кредитними інструментами. І тут ми дуже сподіваємося на Європейський інвестиційний банк, який наразі отримує від Єврокомісії певне фінансування на формування ось такої філософії, щоб допомогти створити портрет таких продуктів для органів місцевого самоврядування та бізнесу.
- Окремо про вже задавнене болюче питання - житло для військових. Що змінює закон?
- Військові та учасники бойових дій залишаються для нас одним із ключових пріоритетів. Нині для них уже існує окрема законодавча база та комплексна програма забезпечення житлом військовослужбовців і членів їхніх сімей — вона охоплює Збройні Сили, Нацгвардію, підрозділи МВС і ДСНС. Водночас ми усвідомлюємо: багаторічні механізми накопичили значний незакритий запит, про що свідчить черга на житло в Міноборони. Це означає, що система потребує оновлення. Проєкт закону передбачає, що силові відомства продовжать працювати в межах своїх програм, але отримають доступ до всіх нових житлових інструментів, які запроваджує держава.
- Кампуси, студентське житло та житло для викладачів якось прописані окремо у цьому законопроєкті? Чи вони розглядається як частина соціального чи службового?
- Вирішення житлового питання студентів потребує окремої уваги. Нещодавно мали першу дискусію з народними депутатами і з Міністерством освіти і науки, як перейти на новий рівень взаємовідносин в тій ситуації, в якій ми зараз опинилися. Тому що наявні гуртожитки при закладах освіти, на превеликий жаль, фінансуються за залишковим принципом, тож якість такого житла відповідна.
Якщо поглянути на досвід Європейського Союзу, деякі країни фінансують студентське житло на рівні муніципалітетів, деякі формують студентські містечка або студентські будинки, надаючи таке житло в оренду студентам для проживання. Вартість такої оренди в деяких випадках досить відчутна, але водночас вона забезпечує належні якісні умови проживання. Деякі органи місцевого самоврядування виділять дотації на оренду, щоб залучати студентів у свої міста. Є певні країни, які формують такі гуртожитки на базі освітніх навчальних закладів. В будь-якому разі вартість проживання повинна фінансуватися за рахунок якогось джерела - органів місцевого самоврядування чи вищого навчального закладу.
Втім, ми повинні залучати українців навчатися в вузах на території України. Потрібен баланс інтересів, щоб можна було підвищити можливості вищих навчальних закладів у формуванні якісного фонду для проживання студентів.
Ми домовилися з народними депутатами і МОН, що ми спробуємо сформувати як пілот реконструкції певних гуртожитків і надання їх в оренду в контексті самоокупності.
- Чи існує перспектива створення студентського житла як окремого бізнесу?
- Як напрям це можливо, але з вимогою, що студентське житло повинно такими залишатися. Цей фонд не повинен вимиватися.
Йдеться не лише про вирішення житлового питання майбутніх фахівців. Ми розглядаємо трошки ширше, коли говоримо про студентів, - про те, щоб вони обирали залишитися в Україні. Тут якісне навчання, ми конкурентна країна в цьому напрямі, але питання побуту - це також створення умов для навчання. Ми дійсно бачимо, що зараз багато українців є студентами європейських кузовів, не тільки європейських. А нам необхідно зробити так, щоб вони хотіли бути студентами українських вузів, і питання житла тут відіграє не останню роль.
- Питання про реновацію застарілого житлового фонду, мабуть, під час війни некоректне, та все-таки як такий напрям стимулюватимуть засади нової житлової політики?
- Закон передбачає обов'язковість таких проєктів, і я не погоджуюсь, що реконструкція та реновація не актуальні під час війни. Ми, з одного боку, розглядаємо це як інструмент відновлення, але відновлення виключно з елементами енергоефективності, тому що практика нам показала, що децентралізація дуже багатьох складових є важливим для функціонування житлового фонду. Тому що питання електрозабезпечення та теплозабезпечення актуальні, і ми це бачимо щоденно.
Цей закон про засади житлової політики дуже важливий не тільки для нас як міністерства, а й для країни, бо дуже важливо показати Європейському Союзу, що Україна готова до інтеграції законодавства і в цьому напрямі. Ми розуміємо, що після прийняття закону буде дуже багато роботи: розроблення трьох нових законів і внесення змін до майже 60 інших законів і підзаконних актів, зміна філософії щодо оренди, практична реалізація конкретних проєктів та навчання органів місцевого самоврядування та бізнесу, як працювати з цими інструментами.
