С начала полномасштабной войны вопрос привлечения к ответственности за военные преступления стал актуальным. Он перешел из теоретической плоскости научной юриспруденции в статус вполне реального механизма, который будет обеспечивать, в том числе, и послевоенное восстановление и компенсацию потерь. Кроме того, право на защиту по делам о военных преступлениях обеспечивает восстановление доверия к институтам и укрепление международной репутации Украины как правового государства.
По данным Офиса генерального прокурора, по состоянию на конец мая 2024 года в Украине было зарегистрировано 129065 уголовных правонарушений, которые классифицируются как военные преступления, по состоянию на сентябрь 2025 года – 179 803, по состоянию на 16 апреля 2026 года – уже 221 929. Такая динамика свидетельствует не только о росте количества преступлений, но и о расширении усилий правоохранительных органов по их документированию и расследованию.
Ассоциация юристов Украины (АЮУ) с июля 2023 года реализует инициативу по мониторингу судебных заседаний и анализа судебных решений по делам о военных преступлениях. О чем свидетельствует мониторинг и как сейчас работает право на защиту по делам о военных преступлениях агентству "Интерфакс-Украина" рассказала директор Института прав человека Ассоциации юристов Украины Инна Линева.
Автор: Анна Левченко
(текст подается на языке оригинала)
– В чому актуальність питання захисту осіб, які обвинувачуються у злочинах, пов’язаних з війною?
– Ми комплексно працюємо із забезпеченням права на справедливий суд для всіх. Ми бачимо, серед іншого, гостру проблему із забезпеченням захисту тих осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, пов’язаних з війною. Це як російські військові, так і громадяни України, адже бувають громадяни України, яких обвинувачують у вчиненні воєнних злочинів, або колаборанти, бо є проблема з правами громадян, яких звинувачують у колабораціонізмі. Ми почали говорити про це з 2022 року, коли почали займатися моніторингом судових проваджень у справах про воєнні злочини. Ми бачимо, що проблема не тільки у суспільстві, яке очікує покарання та створює певний тиск щодо визнання таких осіб винними. Але є й тиск в боку інших юристів, які мали б розуміти важливість права на захист, але теж тиснуть зі звинуваченнями. Ми говоримо не про захист російських військових чи колаборантів через начебто відсутність їхньої провини, ми говоримо, що у таких справах забезпечення права обвинувачених на захист є критичним інтересом України.
– Чому?
– В українських інтересах показувати, що навіть у цій категорії справ Україна здатна забезпечувати всі гарантії права на справедливий суд. Ми не хочемо, щоб через кілька років всі особи, яких визнають винними, звернулися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) й отримали рішення, яким би Україну звинуватили у порушенні права на справедливий суд, та ще й зобов’язали заплатити справедливу сатисфакцію. Але зараз чимало ознак того, що такий розвиток подій є дуже можливим.
– Що змушує думати, що ці люди можуть звернутися до ЄСПЛ?
– Передусім те, що більшість таких справ про воєнні злочини – близько 97-98% – розглядається за відсутності обвинуваченого. Тобто це випадки, коли військовий знаходиться в РФ або на окупованій території, і проти нього порушується кримінальне провадження й провадиться судовий розгляд. Такий судовий розгляд за відсутністю обвинуваченого приймається з точки зору міжнародних стандартів, але у таких випадках особливо треба забезпечити, щоб права обвинувачених захищалися. Тут дуже важлива функція суду, який має забезпечити належний рівень захисту.
Втім, ми бачимо, що існують проблеми з правом на захист. У деяких випадках ми бачимо, що прокуратура не надає достатньо доказів вини обвинуваченого. В деяких випадках, особливо на початку війни, ми бачили, що захисники пасивні. В нас були випадки, коли захисники самі називали своїх клієнтів "орками", все залишали на розсуд суду, не заявляли клопотання, не досліджували докази. Захисники були просто формально присутні у судовому провадженні, у деяких провадженнях вони могли просто формально підключатися з телефону, поки заправляли машину на заправці або перебуваючи в кав’ярні. Часто захисники не з’являються, навіть в тих випадках, де обвинувачений присутній.
У нас були провадження, де було п’ять-шість адвокатів (по одному для кожного підсудного), але один з них постійно не з’являвся, тож засідання переносилося. Тобто тут проблема не тільки в адвокатах, а взагалі в усіх учасниках провадження, адже з боку інших юристів є дуже багато тиску на адвокатів, які захищають підсудних. Часто ми ходимо у конкретні суди й бачимо, що адвокати, які представляють потерпілих, обирають свідому стратегію ототожнення адвоката захисту з його клієнтом. Тобто вони кажуть, що такий-то адвокат підтримує російські наративи, оскільки він захищає російських військовослужбовців. Таким чином, адвокат потерпілого впливає на громадськість, але ми маємо пам’ятати, що категорично заборонено ототожнювати адвоката з клієнтом. Особливо це актуально в резонансних справах. Має бути захист обвинувачених, адже це стане підтвердженням, що здорова українська судова система буде справедливою щодо всіх, навіть у таких випадках, коли дуже хочеться, щоб особу визнали винною.
– Наскільки з вами згідні, наприклад, державні органи?
– Ця ситуація масштабна й ми неодноразово обговорювали її з органами державної влади, з міжнародними партнерами. Всі погоджуються, що з цією проблемою треба працювати комплексно й широко її висвітлювати, адже це важливо передусім для України.
– Давайте поговоримо про конкретні питання. Наприклад, людина, відвертий колабораціоніст, перейшла на бік РФ, живе в РФ, можливо, навіть бере участь в якихось бойових російських підрозділах. Як технічно можна проводити судове засідання в її присутності?
– Проводити засідання можна й потрібно, просто у таких засіданнях слід дуже ретельно забезпечувати право на захист. Захисник має розуміти свою функцію захищати клієнта. Це означає, що до вироку суду ми не знаємо, чи ця людина дійсно винна. Загалом з точки зору міжнародних стандартів допускається розгляд справ без присутності обвинувачених, але в такому разі потрібно дотримуватись всіх гарантій права на справедливий суд. Порушення таких гарантій може призвести до того, що російський військовий, якого заочно визнали винним, заявить, що його взагалі не повідомили про справу та про суд, а адвокат нічого не зробив, і подасть позов до ЄСПЛ. І є велика вірогідність, що там він виграє справу. Тож Україна з точки зору міжнародної репутації виглядатиме дуже погано, втратить той моральний пріоритет, який має зараз. Якщо через певний час піде вал таких позовів, це може сформувати думку, що наші судові процеси політично мотивовані. Це буде удар по іміджу України.
– Тож як технічно забезпечити присутність такого підсудного у судовому засіданні?
– Технічно він навряд чи буде присутній, але треба розуміти, що такі справи можуть бути відкриті не тільки проти людей, які знаходяться в РФ, а й тих, хто перебуває в якійсь "сірій" зоні чи на окупованій території. Проблема не так у присутності, як у створенні системи належного забезпечення права на справедливий суд. Є різні механізми, на які ми звертаємо увагу у своєму моніторингу. Один з них це повідомлення обвинувачених. В Україні законодавство не вимагає, щоб прокуратура чи органи слідства намагалися знайти обвинуваченого. Якщо вони не мають доступу до адреси обвинуваченого, їм достатньо оприлюднити інформацію про судовий розгляд на сайті Офісу Генерального прокурора і в газеті "Урядовий кур’єр". Зрозуміло, що жоден російський військовий не читає сайт генпрокурора і газету "Урядовий кур’єр", тому обвинувачення має дуже ретельно підходити до інформування. Слідчі через соціальні мережі шукають профайли обвинувачених, пишуть листи, в тому числі, до Міністерства оборони РФ. Це робиться для того, щоб показати, що ми зробили все належне, щоб повідомити особу. Це хороша практика, яка демонструє, що українська система зробила все можливе для справедливого розгляду. Ми не можемо очікувати, що українська судова система буде справедливою до українських громадян і несправедливою щодо росіян. Суди або справедливі, або несправедливі.
– Наскільки такий підхід наразі може бути сприйнятим в суспільстві?
– Ми працюємо з розумінням у суспільстві ролі захисту. Суспільство та юристи мають розуміти, що в адвоката є обов’язок захищати клієнта, і захищати його активно: подавати клопотання, досліджувати докази, ставити під сумнів теорію прокурора, тобто робити все можливе в межах законодавства й етики. Але ми бачимо з якою критикою стикаються адвокати, які захищають таких клієнтів. Цих адвокатів навіть називають "колаборантами", вони отримують погрози. Ми відстежували комунікацію у соціальних мережах і бачили, що навіть юристи пишуть коментарі з повним нерозумінням права на захист. А право на захист – це фундаментальне право людини, закріплене і у Конституції, і в усіх міжнародних стандартах. Тому ми маємо пояснити суспільству, що коли у російських військових є захист, це нормально, це правильно, і так має бути.
– Що робити, якщо, умовно, російський військовий, якого ми судимо, каже: добре, у мене є російський адвокат, і він мене представлятиме? Так може бути?
– Ні, російський адвокат не може представляти обвинуваченого в українському суді. Це можуть робити тільки адвокати, які мають право практикувати на території України, тобто вони повинні мати українське адвокатське свідоцтво й бути внесеними в український реєстр адвокатів. Але теоретично можливо, що є російські адвокати, які мають право практикувати на території України. Тоді ми прив’язуємося не до громадянства, а саме до права практикувати на території України. Тож, умовно, обвинувачені росіяни можуть обрати свого адвоката серед українських адвокатів. Ба більше, є випадки, коли українські адвокати намагаються вийти на зв’язок зі своїми клієнтами в РФ, повідомити їм про справу, пояснити, що вони їх захищають. Є випадки, де підзахисні читають ці повідомлення, де хтось навіть відповідає, але це здебільшого якісь саркастичні коментарі. Хоча загалом ці росіяни не намагаються забезпечити собі право на захист. Вони просто ігнорують ці провадження. В такому випадку адвокати мають самостійно обрати стратегію, яку вони вважають найкращою у справі.
– Адвокати за свою роботу зазвичай беруть якісь гроші. Хто оплачує чи має оплачувати захист обвинувачених в таких справах?
– Насправді в Україні достатньо ефективна система безоплатної правової допомоги, офіси якої є по всій Україні. Якраз ці центри забезпечують представництво обвинувачених у таких справах. Однак вони також надають правничу допомогу багатьом категоріям громадян України, як-то внутрішньо переміщеним особам, постраждалим від СНПК, жителям прифронтових територій, тощо, які постраждали від війни. Тобто це не тільки функція забезпечення захисту у кримінальних справах, а й загалом юридична допомога. Держава оплачує роботу адвоката у таких справах. Звичайно, це зовсім невелика оплата, вона потребує підвищення, адже адвокат, який працює у таких справах, має розуміти міжнародні стандарти, права людини, міжнародне кримінальне право, щоб ефективно орієнтуватися в таких міжнародних злочинах.
– Ми говорили про російських громадян, а що робити з колаборантами або з українськими громадянами, які опинилися на окупованій території й співпрацюють з російською владою? Чи можна і чи треба їх судити?
– Дуже актуальне питання. Колабораціонізму та пов’язаних з ним судових справ багато. І практика насправді неоднозначна. Є дослідження громадських організацій, які аналізують судові провадження і судові рішення, згідно з якими у нас до кримінальної відповідальності притягаються особи, які відповідно до гуманітарного права не можуть бути притягненими. Це захищені категорії громадян, яких не можна притягувати до відповідальності, наприклад, працівники комунального підприємства, які під час окупації продовжили прибирати сміття з вулиць. Також це вчителі, які продовжують викладати в школі, лікарі, який продовжили працювати в лікарні на окупованій території. За міжнародним правом вважається, що вони виконують функцію забезпечення життєздатності регіону і захищені міжнародним гуманітарним правом.
Інша історія – це справи проти тих, хто передає інформацію про розміщення військових частин, наводить на цілі тощо. Це дійсно колаборація, і в таких випадках абсолютно можна й потрібно ініціювати провадження, але й у таких справах має бути ефективний захист.
– Захист з боку української сторони, правильно?
– Так. У нас є презумпція невинуватості, прокуратура має довести, що саме ця особа вчинила злочин, роль адвоката – зробити так, щоби інтереси клієнта не були порушені, законодавство не порушено, докази є прийнятними і так далі.
– Ось, наприклад, є окупована Запорізька атомна електростанція, є її працівники, які погодилися працювати на Росію і відчувають себе нормально. Їх можна засудити?
– Якщо, згідно з женевськими конвенціями, вони вчинили злочин і є склад злочину, тоді можна. Але якщо це особа, яка виконує якісь посадові функції на атомній електростанції і забезпечує її нормальне й безпечне функціонування, то відповідно до міжнародного права це не злочин. Але атомна станція дуже специфічний випадок. Ми ж говоримо про ситуації, коли особа виконує адміністративно-розпорядчі функції, займає керівні посади, очолює відділ поліції під окупацією або місцеву раду, тоді це є колабораціонізм.
– Якщо ми говоримо про колабораціонізм, то достатньо самого факту, що людина працює при окупаційній владі, чи треба доводити, скажімо, що її діяльність завдала шкоди Україні?
– Складне питання. У нас законодавство взагалі у цьому плані не є ідеальним. Багато складів злочинів дублюються, немає чіткого поділу на те, що таке державна зрада, що таке колабораціонізм, а що воєнний злочин. Треба чіткіше розмежувати їх відповідно до міжнародного права. Зараз Офіс генпрокурора працює над розробкою закону, який би масштабно, системно привів Кримінальний процесуальний кодекс України у відповідність до Римського статуту. Ми працюємо з багатьма міжнародними організаціями, які хочуть подивитися, що відбувається в справах про воєнні злочини, моніторять їх. Зараз готується база даних рішень у справах про воєнні злочини, ці рішення будуть доступні в окремому реєстрі з перекладом англійською мовою. Вся міжнародна спільнота зараз прикута до цих категорій справ. І у випадку, якщо тут будуть запитання, це може створити нам проблеми в європейській інтеграції, вступі до ЄС. Тому я підкреслюю, що для України це дуже важливе питання.
– Аналізуючи новини про рішення українських судів, бачимо рішення заочно засудити високих російських чиновників, урядовців чи політиків. Такі вироки суто формальні чи вони мають якийсь конкретний наслідок, адже ми витрачаємо час на те, щоб засудити заочно умовного Путіна?
– Для таких судових рішень є кілька причин. По-перше, сам тільки ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна робить його злочинцем в очах міжнародної спільноти. Без судових проваджень він залишається демократично обраним лідером, а не злочинцем, якого розшукує МКС. Такі рішення суттєво ускладнюють дипломатичні зв’язки багатьох країн з РФ.
Причина номер два: у Путіна є широке коло підтримки у світі, але політики, олігархи, бізнесмени, які були раніше до нього лояльні, бачать, що міжнародна система відповідальності працює, а отже, і вони відповідатимуть за свою лояльність до злочинців. Ми сподіваємося, що такий розвиток подій покаже їм, що вони теж можуть опинитися на лаві підсудних, і це відіб’є у них бажання його підтримувати.
По-третє, такі рішення означають, що персона не може виїжджати, вона буде замкнута у межах своєї країни, адже якщо вона кудись поїде, то країни-підписанта Римського статуту повинні її заарештувати. Путін прекрасно знає, куди він може поїхати, а куди не може. Він не поїде у Францію чи в Бельгію, бо вони зобов’язані його заарештувати. Тож такі персони стають ізольованими, а їхня підтримка – меншою.
– Але наскільки РФ зважає на такі рішення?
– Зважає. Росія сама застосовує міжнародні правові механізми, вона не ігнорує міжнародні організації, апелює до міжнародних інстанцій, доводячи свою правоту. Нехай вони роблять вигляд, що їм все одно, але, наприклад, вони критикують рішення МКС по арешту Путіна, беруть активну участь у міжнародному суді ООН у справі про геноцид, входять у правову дискусію.
Такі правові інструменти можуть бути ефективними для отримання відшкодування за втрати, які спричинені війною. Наші постраждалі очікують компенсації, очікують відновлення справедливості, а це міжнародні механізми відповідальності.
– Є статистика по справах, пов’язаних з військовими злочинами? І які ваші прогнози щодо збільшення кількості таких справ?
– Зараз розслідується понад 236 тис. воєнних злочинів і понад 25 тис. справ про злочини проти основ національної безпеки, куди входить колабораціонізм. Тобто справ про воєнні злочини у 10 разів більше, ніж справ колабораціонізм та інші злочини проти основ нацбезпеки. Але якщо ми подивимося на кількість справ у судовій системі, ситуація протилежна. Справ про колабораціонізм розглядається у судах набагато більше, ніж справ про воєнні злочини. Це свідчить про те, що, можливо, системі прокуратури потрібно, по-перше, пріоритезувати справи про воєнні злочини, адже колабораціонізм є простішою категорією справ. Крім того, серед справ про колабораціонізм багато дуже малих справ – це реально справи про працівників комунальних підприємств, про когось, хто залишився в окупації і роздавав гуманітарну допомогу від окупаційної влади тощо. Це не є справи, варті тих ресурсів, які на них витрачає прокуратура. Прокуратурі краще сфокусуватися на масштабних воєнних злочинах, злочинах проти людяності, на геноциді.
Щодо прогнозів, то кількість цих справ тільки зростатиме. Офіс Генерального прокурора говорить про те, що вони розробляють стратегію пріоритезації, тому що ми не можемо на всі справи витрачати однакові ресурси, треба ресурси витрачати залежно від серйозності справи.
– Існують якісь запобіжники, що не дадуть після нашої перемоги перетворити ці звинувачення на інструмент певного тиску – політичного чи бізнесового?
– На жаль, немає таких запобіжників. Є, звісно, люстрація, перевірка на зв’язки з Росією, але це абсолютно нормальний процес. Але він так само має відповідати певним критеріям, має бути врегульований законом, має бути процедура оскарження. Тому важливо не упустити момент запровадження цих запобіжників.
