Инвестиционно-промышленная компания EFI Group совместно с партнерами реализует инвестиционную программу общим объемом более 5 млн евро по развитию проекта Pulp Master, направленного на производство экологичной посуды и пищевой тары из растительной целлюлозы.
Об этапах реализации проекта, его перспективах и о том, почему Украина имеет все предпосылки для того, чтобы стать европейским хабом по производству растительной упаковки, рассказал агентству "Интерфакс-Украина" основатель EFI Group Игорь Лиски.
(текст подается на языке оригинала)
Автор: Алла Роганова
– Нещодавно СЕО EFI Group Ольга Батова повідомила про початок реалізації проєкту з виробництва упаковки нового покоління, який став четвертим проєктом напрямку екологічного пакування загалом, але першим з використанням целюлози в якості сировини. Я правильно розумію: запуск виробництва у Житомирі це перший етап проєкту Рulp Master?
– Так, наразі у межах першої черги проєкту вже запущено виробничі потужності обсягом 50 млн одиниць продукції на рік. Після реалізації другої черги виробництва, що заплановано на перший квартал 2028 року, планується збільшити виробництво упаковки до 100 млн одиниць на рік.
Pulp Master спеціалізується на виробництві упаковки з високою прецизійною точністю. Такі рішення призначені для галузей, де критично важливими є точні геометричні параметри упаковки, з мінімальними допусками. Такий стандарт пакування використовується переважно у країнах, де пакування інтегроване у високоавтоматизовані виробничі процеси, а кожен допуск за розмірами має значення.
А, до речі, низку проєктів у сфері індустріальної упаковки з використанням макулатурного волокна ми вже реалізували на базі компанії SEM ECOPACK. Зокрема, катриджі для копіювальної техніки сьогодні пакуються у спеціально розроблені тримачі українського виробництва.
– В які терміни було побудовано нове виробництво, які кошти і з яких джерел наразі інвестуються, коли почнеться будівництво другої черги?
– За 10 місяців ми вже завершили першу чергу проєкту та ввели в експлуатацію виробничі потужності, що дозволяють випускати до 50 млн одиниць продукції на рік.
Фінансування здійснюється за рахунок власних інвестицій засновників та кредитної лінії. Така модель дає можливість реалізовувати проєкт поетапно, забезпечуючи його стабільний розвиток і контрольоване масштабування. Наступним етапом, як я вже казав, стане друга черга виробництва, завершення якої заплановано на перший квартал 2028 року.
Сергей Рудковский, сооснователь компании Pulp Master
– Чи маєте у цьому проєкті іноземного партнера, постачальника технологій?
– Проєкт реалізує українська команда, яка має значний досвід у галузі. Водночас до його розвитку залучено велику кількість міжнародних експертів, які надають технологічну, інженерну та галузеву експертизу, забезпечуючи інтеграцію найкращих світових практик.
– І на які ринки плануєте постачати нову продукцію?
– Традиційно наша група співпрацює з партнерами у Польщі, в Італії, у Німеччині та Франції. Саме ці країни сьогодні є основними напрямками розвитку сегмента одноразового посуду. Водночас напрямок індустріальної упаковки ми, насамперед, розвиваємо у співпраці з німецьким ринком, який висуває високі вимоги до точності, якості та функціональності пакувальних рішень.
За результатами комплексної оцінки ринку компанія прогнозує, що навіть за сценарію активного зростання споживання місткість українського ринку у цьому сегменті становитиме близько 10 млн одиниць продукції на рік. З огляду на це Pulp Master із самого початку розвивається як експортно орієнтований проєкт: понад 90% виробленої продукції планується постачати на зовнішні ринки. Для реалізації проєкту залучено обладнання від світових лідерів індустрії, а наступним стратегічним етапом розвитку стане повна локалізація сировини. Планують перехід на українські недеревні целюлозні волокна (солому, льон, фруктовий жом).
– Які країни наразі є постачальниками такої целюлози для вашого проєкту?
– Різні види продукції потребують різних композицій волокна та різних технічних характеристик матеріалу. Саме тому у виробництві використовується як європейська, так і азійська целюлоза.
Ми маємо прямі партнерські контакти як із постачальниками в Європі, так і в Азії.
Європейська целюлоза застосовується переважно для продукції, де необхідно забезпечити високі механічні характеристики та міцність, зокрема, для індустріальної упаковки.
Для виробництва одноразового посуду переважно використовується волокно цукрової тростини азійського походження, яке оптимально відповідає вимогам цієї категорії продукції. Структура сировини поступово оптимізуватиметься і змінюватиметься відповідно до розвитку проєкту.
– А яким ви бачите процес заміщення імпортної целюлози українською? Що для цього треба зробити, як налагодити збір, постачання, виготовлення сировини. Чи є вже конкретні розрахунки? Наскільки це зможе здешевити продукцію?
– Я б не розглядав це виключно як питання здешевлення продукції. Насамперед, це питання створення нової галузі та підвищення ресурсної незалежності країни. Україна має дуже сильну аграрну базу. Щороку після збору врожаю залишається значний обсяг рослинної сировини: солома зернових, льону, залишки переробки фруктів та овочів.
Сьогодні значна частина цієї біомаси або не використовується, або має дуже низьку додану вартість. Натомість вона може стати сировиною для виробництва первинного целюлозного волокна. Але для цього необхідно побудувати повний виробничий ланцюг: організувати заготівлю та стандартизацію сировини; створити сучасні підприємства з виробництва целюлози; забезпечити стабільну логістику та контроль якості.
Це вже не завдання окремої компанії – це питання розвитку цілої індустрії. Ми вже проводимо відповідні технологічні дослідження та оцінюємо різні види української рослинної сировини. Водночас говорити про універсальні цифри економії поки що було б некоректно. Для різних видів продукції структура собівартості відрізняється, так само як і вимоги до волокна.
У перспективі локалізація сировини здатна зменшити логістичні витрати, знизити залежність від імпорту та валютних коливань, а також зробити виробництво більш прогнозованим. Але найбільший ефект – це створення в Україні повного ланцюга доданої вартості: від аграрної сировини до готової високотехнологічної упаковки.
– Ви вирішили використовувати у виробництві рослинну целюлозу. Але більшість людей досі асоціюють целюлозну упаковку виключно з деревиною. Наскільки це відповідає дійсності?
– Це поширене уявлення, але воно вже давно не відображає реальної картини. Целюлоза – це не лише деревина. Волокна можна отримувати із соломи, льону, жому після переробки фруктів та овочів, а також з інших видів рослинної сировини.
Фактично будь-яка сировина, що містить целюлозні волокна, потенційно може стати основою для виробництва упаковки. І це відкриває для галузі зовсім іншу логіку: не залежати лише від одного джерела, а використовувати локальні ресурси конкретної країни чи регіону.
– Якщо потенціал недеревної целюлози настільки великий, чому такі рішення не отримали широкого поширення раніше?
– Тому що це значно складніше, ніж звучить. Не існує універсальної технології для всіх видів рослинної сировини. Солома, льон чи фруктовий жом мають різну структуру волокон, різний вміст домішок і по-різному поводяться під час переробки.
Для кожного виду сировини потрібна своя система підготовки та інвестиції у неї: очищення; видалення небажаних компонентів; стабілізація характеристик волокна. Лише після цього можна отримати матеріал, який відповідатиме вимогам промислового виробництва упаковки.
Саме тому деревна целюлоза довгий час залишалася основною – вона була найбільш стандартизованою, прогнозованою і економічно зрозумілою.
– А яку роль у формуванні нового проєкту відіграла саме технологічна експертиза?
– У межах розвитку проєкту SEM ECOPACK було глибоко досліджено можливості використання макулатурного волокна та сфери його застосування. Водночас стало очевидно, що для багатьох видів продукції, які мають прямий контакт із харчовими продуктами, необхідно використовувати саме первинне целюлозне волокно.
Саме це стало відправною точкою для нового напряму роботи. Цією темою мій бізнес-партнер Сергій Рудковський займається вже понад 10 років. За цей час він детально вивчив світовий досвід, вибудував співпрацю з міжнародними експертами та профільними галузевими організаціями.
Його увага була зосереджена на технологічній адаптації світових рішень до української сировинної бази. Мета полягала у тому, щоб знайти спосіб отримувати якісне первинне целюлозне волокно не лише з деревини, а й з альтернативної рослинної сировини, доступної в Україні.
Ідея недеревної целюлози не нова: її багато років вивчали міжнародні компанії та дослідницькі інститути. Головним бар’єром була економіка. Підготовка такого волокна часто була дорожчою, процес – складнішим, а результат не давав достатньої переваги порівняно з деревною целюлозою. Сьогодні умови змінилися: технології стали кращими, а ринок інакше оцінює локальну сировину, логістику, ресурсну незалежність і регуляторні ризики
– Тобто повернувся інтерес до альтернативної целюлози?
– Якщо 10-15 років тому головним критерієм була собівартість, то сьогодні до неї додалися регуляторні вимоги, доступність сировини та довгострокова стійкість бізнес-моделі. В Європі починає діяти PPWR – новий регламент щодо упаковки та відходів упаковки, який посилює вимоги до складу, перероблюваності та впливу упаковки на довкілля. Паралельно зростає увага до відповідального використання природних ресурсів, зокрема, лісової сировини.
Україна також рухається у цьому напрямку. 10 червня 2026 року оприлюднено законопроєкт щодо обмеження одноразового пластикового посуду.
– Вважається, що він кардинально змінить побут українців та роботу бізнесу, адже нові норми, зокрема, передбачають повну заборону популярних виробів: від ватних паличок до контейнерів для фаст-фуду з пінополістиролу. Яка перспектива у цього законопроєкту на вашу думку?
– Я б дивився на цей законопроєкт значно ширше, ніж просто на обмеження одноразового пластику. Насправді він може стати поштовхом до розвитку в Україні сучасної індустрії екологічної упаковки. Не думаю, що українці прокинуться одного дня в абсолютно іншій реальності. Такі зміни завжди відбуваються поступово. Споживач просто почне частіше бачити інші матеріали: паперові трубочки, целюлозні контейнери, багаторазові рішення там, де це доцільно.
З часом це стане такою ж звичною частиною повсякденного життя, як сьогодні паперові пакети у магазинах або сортування відходів. Найбільші зміни відчують не стільки споживачі, скільки виробники, ритейл і заклади громадського харчування. Саме їм доведеться перебудовувати процеси, шукати нові матеріали та інвестувати у нові рішення.
Сьогодні ми маємо унікальну можливість не повторити шлях багатьох країн, які спочатку заборонили певні види упаковки, а потім роками залежали від імпортних альтернатив. Якщо правильно поєднати регуляторну політику з підтримкою виробництва, ми можемо не лише замістити пластик сучасними альтернативами, а й стати одним із європейських виробників екологічної упаковки.
Саме тому я вважаю, що цей законопроєкт потрібно розглядати не лише як екологічний документ, а й як інструмент розвитку української промисловості та економіки загалом.
– Ви вважаєте, що альтернативні волокна можуть стати окремим напрямком розвитку галузі?
– Це не рішення, яке з’явилося вчора. Ще понад 10 років тому у межах стратегічного планування ми виходили з того, що ринок рано чи пізно повернеться до недеревної сировини. Не тому, що це модний тренд, а тому, що регуляторний тиск, вартість ресурсів і вимоги до упаковки неминуче змінюватимуть правила гри.
Саме тому ми системно вивчали напрямок non-wood fibers – різні види не деревних целюлозних волокон, їхні властивості, технології підготовки та потенціал промислового застосування. Це була не робота під один конкретний проєкт, а стратегічна підготовка до моменту, коли ринок буде готовий до таких рішень. Сьогодні ми бачимо, що цей момент поступово наближається. Те, що багато років залишалося перспективною ідеєю, починає перетворюватися на практичний інструмент для галузі.
Готуючись до нових екологічних умов в Україні, на жаль, багато компаній досі працюють за принципом: реагувати після того, як правила вже змінилися. На мою думку, у найближчі роки така модель перестане працювати. Регуляторні зміни відбуваються настільки швидко, що бізнесу доведеться навчитися готуватися до них наперед, а не наздоганяти.
– Яку роль у цьому процесі має відіграти ваш проєкт Pulp Master?
– Проєкт Pulp Master якраз і створювався для того, щоб відповісти на ці виклики. Сьогодні ми вже виробляємо широкий асортимент продукції: трубочки, кришки, тарілки, контейнери для їжі. Але значна частина сировини поки що імпортується. Наше стратегічне завдання: поступово заміщувати її українською рослинною сировиною там, де це технологічно й економічно виправдано. Ми хочемо, щоб упаковка не лише вироблялася в Україні, а й створювалася з української сировини.
Для мене це зовсім інша філософія виробництва. Значно сильніше звучить продукт, коли паперова соломинка може бути виготовлена із соломи, вирощеної на Житомирщині. Коли одноразова тарілка може бути створена з волокон, отриманих із фруктового жому від українських яблук. Коли контейнер для доставки їжі може бути виготовлений із льону, вирощеного українськими аграріями.
У такій моделі виграють усі: виробник отримує локальну сировину, аграрний сектор – додану вартість для побічної продукції, а країна – новий високотехнологічний виробничий ланцюг.
