Интервью в. и. о. министра культуры и информационной политики Ростислава Карандеева агентству "Интерфакс-Украина" (подается на украинском языке)

Текст: Егор Шумихин

 

Те що і в МКІП, і в Мінмолодьспорту немає міністрів, але є виконуючі обов'язків -  може свідчити про те, що ці сфери не так важливі для уряду?

Природно, що в умовах війни, увага держави зосереджена на напрямках, які забезпечують обороноздатність і економічне виживання. Чи є тут прямий зв'язок між посадами міністрів і їх призначеннями? Не знаю, скажу вам чесно.

 

Чи надходила вам пропозиція очолити Міністерство без вставки в.о.?

Пропозиції не було, але за час мого перебування на посаді як т.в.о. вдалось зробити чимало потрібних для галузі справ. Тому я вдячний за таку можливість ухвалювати важливі рішення в умовах війни та готовий працювати далі. 

 

Які загрози для фінансування сфери культури несе можливе зволікання партнерів з виділенням фінансової допомоги? Де можливо буде потрібно "затягнути пояси"?

Ми вдячні Верховній Раді, яка залишила ключові показники фінансування культури в майже довоєнних цифрах. Більше того, на поточний рік з'явилися нові напрямки, це, зокрема, програми в сфері книговидання і читання. Відбулася й індексація по заробітній платі на 17% та по сплаті комунальних послуг для державних закладів культури. Ясна річ, хотілося б, щоб фінансова підтримка культури була більш потужною.

На моє переконання культура важлива під час війни не менше, ніж ті напрями, які напряму пов’язані з нашою обороноздатністю. Культура - це важливий чинник формування стійкості нації і бойового духу наших воїнів на передовій. Тому я вважаю, що ми мусимо доводити політичній еліті, яка сьогодні приймає рішення в Україні, важливість того, що підтримка культурних проектів, увага до культури, увага до мистецтва і завдань інформаційної політики має бути більшою. 

 

Чи не вважаєте ви за необхідне провести реформу фінансування художніх колективів і концертних організацій, зокрема перейти від прямого бюджетного фінансування, яке є не дуже прозоре, до конкурсної основи?

Є два процеси в сфері культури. Проектний процес, коли реалізується якась мета і в достатньо короткий проміжок часу досягається результат. А є перманентні, сталі процеси. І в більшості випадків наші державні заклади культури, які фінансуються з бюджету, забезпечують якраз ці сталі процеси, які не можна реалізувати в короткому проміжку часу або реалізувати і припинити. Наприклад, я маю на увазі діяльність музеїв. Це ті установи, які володіють майном, і ми маємо розуміти, що такі заклади культури повинні отримувати постійну підтримку, зрозумілу, сталу і прогнозовану. До таких закладів відносяться й інші, які здійснюють складну виробничу діяльність. Зокрема, це великі творчі колективи. Тому держава підтримує і надає можливість самим колективам отримувати якусь частину коштів через продаж квитків. Але підтримати одночасно в репертуарі кілька десятків вистав, можливість конвеєру виробництва нових вистав і підтримки високого професійного рівня – це можливо тільки за умови щоденної постійної уваги. Тобто такі проекти мають бути, і вони повинні фінансуватися.

Ви говорите про зміну відносин держави до принципів фінансування. Я теж вважаю, що це має статися, оскільки сьогодні в сфері культури фактично у нас діє архаїчна радянська модель утримання. Варто говорити про певні мінімальні стандарти державної підтримки, які можуть бути запроваджені, але має бути і певна мотиваційна частина, яка б спонукала театри або інші організації, більше вмотивовано працювати над залученням глядача і відвідувача. Маємо розуміти, що культура є дотаційною за своєю сутністю, принаймні та культура, яка носить виховний характер, яка забезпечує академічний рівень культури в цілому в країні. Але впровадження нових форм роботи з глядачем, а для цього мотивування керівництва закладів до пошуку таких форм, є важливим і необхідним. Саме тому ми зараз розробляємо ті зміни, які повинні відбутися, для того, щоб керівництво театру, музею, будь-якого закладу по-новому подивилося на свою роботу, фактично як на соціально орієнтований бізнес з державною підтримкою. 

 

Коли можна буде чекати таку реформу?

Ми зараз готуємося. Ми хочемо встановити таку мотиваційну частину, щоб менеджмент закладу культури був зацікавлений в кількості відвідувачів, в можливості підняття вартості квитка на окремі вистави для тих категорій, які спроможні заплатити. Але ми мусимо розуміти, що культура має бути доступною. І зробити академічну культуру занадто дорогою для відвідувачів ми теж не можемо. Тому зменшити обсяг державної підтримки і сказати: "будь ласка, надавайте виключно послуги по тим максимально можливим розцінками, на які піде глядач", теж неможливо. Ми маємо розуміти, що хоч академічне мистецтво в якійсь мірі елітне, але в той же час воно має бути доступне. Установлення мотиваційної складової для художньо-артистичного персоналу, теж є нашим завданням, над яким ми вже почали працювати.

 

Коли запрацює програм сертифікатів на придбання книг? Як вона буде функціонувати?

Це велике наше досягнення. В умовах війни отримати збільшені видатки на якусь програму – це велика справа. Держава прийняла рішення підтримати молодих людей, щоб вони змогли придбати книжки, які їх цікавлять, більше читати, і в той же час в непростих умовах, в такий непрямий спосіб надати підтримку книготоргівельним і книговидавничим організаціям. В бюджеті ці кошти передбачені. Залишається прийняти декілька підзаконних актів, які нами уже розроблені. Ми чекаємо повернення з підпису президента деяких змін, які дозволять нам реалізувати програму у "Дії". Сподіваюсь, в найближчій перспективі, ми розпочнемо реалізацію цієї програми.

 

Хто зможе отримати сертифікати і на яку суму?

Сьогодні ми передбачаємо, що отримувачем таких сертифікатів буде молодь, яка досягла 18-річного віку. Передбачається, що це буде сума близько тисячі гривень. 

 

Як і минулого разу, довкола виборів у наглядову раду Українського культурного фонду киплять пристрасті. До вас звернулися діячі культури з закликом проконтролювати справедливість виборів, а також навели ряд зловживань деякими голосувальниками. В чому на ваш погляд проблема?

Перше і найголовніше - міністерство діє виключно в правовому полі. Ми виконуємо Закон «Про Український культурний фонд». В цьому законі передбачена саме та процедура формування наглядової ради, яка сьогодні нами повністю забезпечується. Ми не відхиляємося ані на крок від тих вимог, які визначені нормативно-правовими актами. Тут проблем немає.

Але є друга сторона. Як виявилося, принципи, які були закладені законодавцем у процедуру виборів до наглядової ради, на практиці не забезпечують належної доброчесності і справедливості. Я згоден і підтримую критичні оцінки чинних виборчих процесів. Їх треба удосконалити. Будемо пропонувати Верховній Раді внести необхідні зміни до закону. Ми вже розуміємо, що і як треба змінити, щоб процедура виборів максимально забезпечувала прихід до наглядової ради авторитетних громадян з високою довірою у культурної спільноти.

Я переконаний, що за результатами нинішнього рейтингового голосування від закладів культури та громадських організацій до наглядової ради УКФ увійдуть нові люди. Очевидно так само оновиться і представництво в наглядовій раді від Офісу президента України і Міністерства культури та інформаційної політики.

 

Нещодавнє соцопитування показало, що 43% українців вважають, що телемарафон втратив свою актуальність. В то й же час, влада наполягає, що він має зберегтися щонайменше до закінчення війни. Чи виконує він на вашу думку свою функцію?

Марафон показав свою ефективність на початку повномасштабного вторгнення. Наразі ми можемо говорити про те, що варто удосконалити деякі процеси в інформаційній сфері, в тому числі і марафон. Аналізуючи запит суспільства, ми бачимо напрямки, які потребують модернізації. Сьогодні телеглядач бажає отримувати більше інформації оперативного характеру, більше безпосередньо новин і аналітики, зокрема і, щодо ситуації на фронті. Тобто хотілося б бачити більше матеріалів від військових кореспондентів. Більше інформації щодо рішень влади, які стосуються безпосередньо наших людей. Також, можливо, додати більше культурного продукту, додати більше документальних фільмів. 

 

З контентом зрозуміло, але якихось структурних змін, як то зміна каналів не передбачається?

Тривають дискусії про те, що змінити, покращити, виправити. Я впевнений, цей щоденний аналіз дасть можливість в подальшому справді розглянути питання щодо або долучення нових каналів, або змін формату.

 

Навіщо Україні російськомовний телеканал FreeДом за державні кошти?

Ви пам'ятаєте історію цього каналу. Мали на меті доносити до росіян за межами того традиційного інформаційного трафіку, який є у них, а саме це російське телебачення, більш об'єктивну інформацію. Це непросто. У планах найближчим часом переглянути спільно з колегами концепцію цього мовника та розглянути більш ефективні і більш потрібні на сьогоднішній день форми діяльності.

 

Що саме мається на увазі? Канал може зникнути?

Ні. Йдеться про зміну формату і каналів комунікації. Питання мови медіапродукту, який виробляє Мультимедійна платформа іномовлення України, зараз обговорюється. Актуальною є необхідність вироблення англомовного продукту для західної аудиторії. Наприклад, саме такі проекти зараз починає реалізовувати "Укрінформ".

 

До речі, нещодавно МКІП доручило "Центру захисту інформаційного простору" забезпечити проведення моніторингу інформації у вітчизняних медіа. Що саме передбачатиме ця робота і для чого?

Для того, щоб правильно формувати інформаційну політику, маємо аналізувати реакцію суспільства на ті чи інші державні рішення, на позицію політиків, на позицію органів влади. Ці завдання передбачені в нас і стратегією протидії дезінформації, яка поширюється державою-агресором. За будь-яких обставин, моніторинг повинен бути. Ми робимо його для органів влади, Офісу президента, Кабінету міністрів України, інших міністерств та, зокрема, для себе. Це правильна робота, вона повинна бути. 

 

Скільки наразі об'єктів культурної спадщини, закладів культури, бібліотек залишається на непідконтрольній території України?

Станом на сьогоднішній день на тимчасово окупованих територіях України залишається: 928 бібліотек, 1050 клубних закладів, 47 музейних галерей, 106 закладів освіти сфери культури та понад 20 тисяч пам'яток культури національного та місцевого значення. Коли ми відвоюємо ці території, повернемо їх під контроль України, звісно, що ми відновимо діяльність закладів культури там.

 

Чи є у вас розуміння, яка кількість працівників цієї величезної кількості закладів в сфері культури пішли на співпрацю з окупаційними владами?

Теоретично, до тих, хто не виїхав з окупованих територій і залишилися там працювати, можна використати такий термін як "співпраця і колаборація". Але надати фактичну оцінку ми зможемо лише тоді, коли проаналізуємо конкретну ситуацію кожної конкретної людини.

І казати, що всі, хто залишилися і працюють зараз там, отримуючи зарплату в рублях, що всі вони є колаборантами і пішли на співпрацю, я б не наважувався.

 

Чи готує МКІП, як деякі інші відомства, кадровий резерв працівників сфери культури для роботи на деокупованих територіях України?

Так, ми це вже теж робимо. В оновленій структурі міністерства утворений підрозділ, уповноважений займатися питаннями відновлення і культурної деокупації. Його фахівці працюють над формуванням кадрового резерву. Ми повинні бути готові на той момент, коли потрібно буде організовувати роботу культурних інституцій, організовувати роботу системи культури вже з готовими кадровими пропозиціями. Цих людей ми готуємо. Багато хто з них вже знає про те, куди вони хочуть поїхати. Переважно ми спираємося на переселенців, які мають бажання повернутися на свою малу батьківщину і продовжити роботу у сфері культури.

Яка кількість кадрового резерву за вашими оцінками буде потрібна?

Якщо ми говоримо про кількість закладів культури, які були на момент окупації, очевидно, що менше не повинно бути. Це мають бути працівники, які готові приїхати і одразу здійснювати роботу щодо відновлення української тематики в репертуарах театрів, на книжкових полицях в бібліотеках, в роботі клубів. Ми розраховуємо на те, що кілька тисяч таких спеціалістів нами мають бути зібрані в базі даних і підготовлені. Вони мають розуміти, в який регіон вони поїдуть, знати цей регіон, вивчити його потреби, розуміти, що їм треба буде зробити, якими алгоритмами діяти. І мова йде не тільки про працівників закладів культури, але й представників влади, зокрема, працівників відділів культури в районних адміністраціях, в територіальних громадах. 

 

Якими сьогодні є результати? Наскільки активно люди записуються в кадровий резерв сфери культури?

Про фінальний результат зараз важко казати, бо ми тільки почали цю роботу системно. Розробляється електронний реєстр. Ми розраховуємо, що найближчим часом, справді, це будуть тисячі людей.

 

Згідно із законом "Про медіа" Кабмін мав у тримісячний строк розробити зміни в нормативні документі, які б дозволили МКІП бронювати чи пропонувати до бронювання військовозобов'язаних телевізійників та художній і артистичний персонал державних та комунальних закладів культури. Чи буде це реалізовано?

Станом на сьогоднішній день бронювання військовозобов'язаних реалізується в тих підприємствах і закладах, в тому числі культурної та інформаційної сфери, які віднесені до категорії стратегічних. У кожній установі культури та інформаційної сфери, яка відноситься до стратегічного напрямку, ми забезпечили бронювання 50% військовозобов'язаних. Це, зокрема, і Суспільне телебачення, і "Укрінформ", та деякі інші медійні організації і телеканали. 

 

Як вам взагалі ідея з бронюванням діячів культури в ширшому розумінні?

Це непросте питання. Я можу вам сказати, що є випадки, коли, на мою думку, людина робить достатньо серйозний внесок в посилення обороноздатності України, в посилення стійкості суспільства, в посилення позицій України за кордоном, що теж дуже важливо. Кожен та кожна з нашої сфери робить свій внесок у майбутню перемогу. Хтось їде на фронт, хтось працює в прифронтовій зоні, волонтерить, здійснює багато роботи з нашими військовими в госпіталях, хтось виступає за кордоном, збирає кошти для наших Збройних сил. Хтось працює в тих закладах культури, де вони працювали до цього, і люди ходять, дивляться їхні вистави, дивляться концерти, читають книжки цих людей. Це важливі люди для української культури, як в цілому культура важлива для забезпечення нашої стійкості та збереження національної ідентичності. Разом з тим спеціальне бронювання для діячів культури, які не є працівниками підприємств, установ і організацій, віднесених до стратегічного напрямку, неможливе і воно не відбувається.

 

Чому МКІП не веде обліку виданих листів сприяння перетину кордону для діячів культури, а також порушників умов повернення?

Ми ведемо облік листів сприяння, бо ми їх видаємо, вони у нас реєструються. Але ми не ведемо безпосередньо облік перетину кордону як на виїзд, так і на в'їзд. Цю інформацію можна отримати у Державній прикордонній службі України. 

 

Але погодьтеся, що якщо ви комусь даєте свій лист сприяння, ви ручаєтеся за цю людину.

Ми за людину не відповідаємо, людина відповідає за себе сама. На сьогоднішній день ми маємо розроблені критерії, і на нашу думку вони є максимально такими, що забезпечують нам мінімізацію помилки. Зокрема, обов'язково має бути запрошення з іноземної сторони, якщо це юридична особа, має бути наказ на відрядження, має бути зобов'язання про повернення, має бути реєстрація в територіальному центрі комплектації. Але, як і в будь-якому іншому процесі, ми не застраховані від обману. 

 

Чи вимагаєте ви по поверненню надати якийсь звіт про результати діяльності, яку діяч здійсним за кордоном?

Якщо у відрядження виїжджають заклади культури, то вони потім, звичайно, інформують про те, що відбулося таке відрядження, гастролі, виступи або була проведена виставка. Коли ми даємо дозволи фізичним особам, то ми не вимагаємо від них ніяких звітів. Насправді, я хочу сказати, що дуже невелика кількість людей не повертається, це однозначно менше одного відсотка. Ми відносимося до цього, якщо можна так сказати, як до певного очищення української культури від непатріотично налаштованих людей.

 

Чи потрібно повертати Держкіно в підпорядкування МКІП?

Я вважаю, що це було б логічно, бо кіно – це теж мистецтво. Природно було б, якби всі види діяльності в сфері мистецтв були об'єднані в координації одного міністерства. Це логічно.

 

Як би ви оцінили роботу Держкіно сьогодні?

Їм дуже важко. Бо кінематограф в Україні, як такий на сьогоднішній день, в тих формах свого розвитку, який був у довоєнний період, майже неможливий. Минулого року взагалі не було передбачено навіть фінансування на виготовлення фільмів. Цього року бюджет певний є. Я радий, що знімається документальне кіно - це дуже важливо. Бо це фіксація тих подій, які ми передамо наступним поколінням. Знімаються деякі художні фільми. І це теж важливо. Але це, на жаль, більше виключення. І виклик, який сьогодні стоїть перед Держкіно, надзвичайно великий – зберегти сферу, зберегти людей, забезпечити присутність українського кінематографу на міжнародній арені, підтримати ті проекти, які сьогодні реалізуються, і допомогти у їх просуванні.

 

Які ви ставите перед міністерством основні завдання на 2024 рік?

Збереження та відновлення – це виклик номер один. Збереження об’єктів спадщини, цифровізація, збереження кадрів, захист наших інтересів на міжнародній арені.  Виклик номер два – реалізація проектів, які пов'язані з воєнною тематикою, а також дерусифікація та декомунізація простору. Ще один виклик – це наше майбутнє. Тобто сьогодні ті діти, які бажають отримувати мистецьку освіту і  розвиватися у професії, не мають втратити цей шанс через війну.

Що стосується інформаційної політики, то протидія російській дезінформації в Україні та в світі, поширення українських наративів - залишається нашим основним пріоритетом. Важливим є й інформаційна робота держави на деокупованих та прифронтових територіях. Це те, що заслуговує на посилену увагу держави.