Вірмени, які тримають небо над Україною
Вони не зобов’язані були йти на фронт. Але пішли. Не заради слави. Не заради нагород. А тому, що серце не дозволило залишитися осторонь. Це історії вірмен, які стали на захист України — країни, яку називають своїм домом, своєю землею, своєю Батьківщиною.
Амірханян Джаніч Фелікс: Зброя в руках із 2013-го
Ще у 2013 році Джаніч Фелікс присягнув на вірність українському народові. І з того часу — в лавах ЗСУ. «Я борюся за цю землю, бо тут живуть нащадки моїх предків уже понад тисячу років. Це моя друга батьківщина, тут моя родина, мій дім», — говорить він.
У 2014-му Фелікс воював кулеметником на маріупольському напрямку. У 2022-му — став оператором ПТРК, піхотинцем, згодом — заступником командира відділення наземної розвідки. Його бойовий шлях пролягає через Білоруський напрямок, Лиман, Сватове, Донбас.
У 2023-му, під час виконання завдання на Луганщині, дрон ворога скинув вибухівку поруч із ним. Попри поранення, він та побратими надавали одне одному першу допомогу, стримуючи біль, щоб не видати себе ворогу. «Українці та вірмени — духовно близькі. Наші народи століттями борються за свободу», — каже боєць.
Сурен «Донн» Саргсян: Вибір серця
Народжений у Вірменії, Сурен усе життя провів в Україні. Тут — його родина, його діти. І коли у 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення, він не вагався. Уже 11 березня він був у ЗСУ. Сапер, майстер-технік, а згодом — фахівець із бойових дронів. Його «пташки» несли «вибухові смаколики» ворогу.
Сурен воював на Київщині, Миколаївщині, Херсонщині, під Бахмутом, у Кураховому, Гуляйполі. В одному з боїв, коли «вагнери» зайшли до будівлі, Сурен із побратимами підірвали її разом із окупантами. Операція готувалась тиждень.
У березні 2025-го він зазнав тяжкого поранення в Гуляйполі. Втратив кисть лівої руки, уламки вразили обличчя й живіт. Та він не втратив віри в перемогу. «Ми з українцями — один дух. У нас спільний ворог, що прагне забрати найкраще у наших народів», — говорить Сурен.
Татул Оганян: «Краще померти вільним, ніж жити рабом»
Татул Оганян — українець в душі, хоч і вірменин за походженням. У 2014 році став волонтером. А коли почалося повномасштабне вторгнення, пішов у військо. Служив у складі диверсійно-розвідувальної групи, обороняв Ніжин. Його авто підірвалося на протитанковій міні.
Його історія — це історія віри, мужності та гумору. Він згадує, як екіпаж ворожого танка здався… за два бутерброди. «Українці та вірмени — народи вільного духу. Ми не здатні жити на колінах. І саме тому — ми переможемо», — впевнений Татул.
Коли ворог іде по нашу землю — ми стаємо поруч. Без поділу на нації, без умовностей. У цій боротьбі народжується нове братерство: українсько-вірменське, загартоване вогнем, випробуване кров’ю та освячене вірою в свободу.