Вірмени України: брати по зброї, що стоять за свободу
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну вірмени, які живуть на українській землі, стали в один стрій із українцями. Вони взяли до рук зброю, пішли на фронт, до тероборони, до волонтерських батальйонів. Сьогодні, за останніми даними, у лавах Збройних сил України служить близько 15 тисяч вірмен — солдати, офіцери, медики, волонтери, капелани. Для них це не просто війна за територію — це боротьба за свободу країни, яка стала їхнім домом.
Вірменська громада — одна з найстаріших національних діаспор України. Перші поселення з’явилися тут ще в середньовіччі — від Львова до Криму, від Києва до Одеси. Упродовж століть вірмени будували храми, займалися ремеслами, брали участь у торгівлі, робили свій внесок у культуру та розвиток українських міст. І сьогодні, коли Україна переживає найтяжчі випробування у своїй новітній історії, вірмени знову поруч — як це було завжди.
Від початку війни десятки вірменських воїнів були відзначені вищими державними нагородами України — за мужність, самовідданість і вірність присязі. Серед них є й ті, кого особисто нагороджував президент Володимир Зеленський. Ці люди пройшли Бахмут, Ізюм, Херсон, стояли під Харковом, виходили з оточень, витягали поранених побратимів, закривали собою інших. Для багатьох із них це не просто військова служба — це справа честі й питання совісті.
Вірмени України захищають не лише незалежність держави, а й спадщину свого народу, яка протягом століть стала частиною української історії. Давні вірменські церкви Львова та Кам’янця-Подільського, хачкари, надгробні хрести, пам’ятки культури — усе це для них не мертві камені, а жива пам’ять. Саме тому вони йдуть на фронт — щоб ця земля, на якій спочивають їхні предки, залишалася вільною.
Сьогодні вірмени та українці стоять пліч-о-пліч. Їх єднає не лише спільна зброя, а й спільне розуміння — свободу не можна ділити за національністю. У кожного з цих бійців є своя історія, своє ім’я, свої рани. Але всіх їх пов’язує одне: Україна для них — Батьківщина. І вони готові захищати її до кінця.
Ця війна показала: коли ворог приходить із ненавистю — на захист стають ті, у кого в серці любов. І серед них — тисячі вірмен, для яких слова «воля» і «гідність» стали не просто українськими, а спільними.
