Сурен "Донн" Саргсян: той, хто тишою перемагає війну
У його історії немає пафосу — лише вибір. Вибір серця.
Народжений у Вірменії, вихований Україною, Сурен Саргсян усе життя будував тут своє майбутнє: родина, діти, друзі, робота. І коли в лютому 2022-го російські війська зайшли на українську землю, він прийняв рішення, яке згодом визначить його ім’я в історії.
11 березня він уже стояв у строю Збройних Сил.
Спочатку — сапер, майстер-технік. Потім — фахівець із бойових дронів. Він працював тихо, акуратно, без зайвих слів — і саме тому його робота була настільки ефективною. Його підготовка та холодна зосередженість перетворювали кожне завдання на ювелірну операцію. «Пташки» Сурена приносили ворогу те, що він жартома називав «вибуховими смаколиками».
Він пройшов Київщину, Миколаївщину, Херсонщину. Працював у Кураховому, під Гуляйполем, але справжнім випробуванням став Бахмут — місто, де кожен поверх, кожен підвал ставав окремою війною.
Там, у руїнах, вірменський доброволець показав, що означає бути підривником рівня, який зустрічається раз у покоління.
Коли війська РФ зайняли дві висотки і перетворили їх на укріплені бази, більшість вважала, що вибити їх звідти майже неможливо. Оточення проглядалося, підходи прострілювалися, спостережні позиції перекривали будь-яку спробу наблизитися.
Але Сурен зміг те, що інші назвали б фантастикою.
Тиждень роботи, розвідки, спостережень. Тиждень, коли він рухався там, де інші не ризикували навіть виглядати. Його не почули, не побачили, не відчули. Він проклав маршрут, який не зчитували тепловізори, він знайшов сліпі зони, які не врахували російські оператори. Він підклав заряд під кожну з позицій так, щоб усе спрацювало одночасно.
Дві висотки злетіли в повітря однією миттю.
Дві укріплені бази з повним особовим складом.
Операція, яку колеги Сурена називають «підривом, що змінив ситуацію на ділянці фронту».
Це не був випадок. Це була робота професіонала, який знав, що робить, і розумів ціну кожної хвилини.
Та війна забирає навіть найкращих.
У березні 2025 року, під час боїв у Гуляйполі, Сурен отримав тяжке поранення. Він втратив кисть лівої руки, уламки вразили обличчя та живіт. Та він не зламався. Каже, що боляче — але не страшно. Страшно було б не робити те, у що він вірить.
«Ми з українцями — один дух. У нас спільний ворог, який хоче забрати найкраще у наших народів», — сказав він після операції.
Сьогодні Сурен — не лише воїн. Він символ того, що означає вибір — чесний і свідомий. Він нагадує, що інколи тихі люди роблять найгучніші речі. І що є люди, які працюють не заради слави, а заради життя своєї землі і тих, хто поруч.
Його ім’я — не просто в списках військових. Воно — в історії тих, хто в темряві робив свою роботу так, що світанок ставав ближчим.
