Український безпековий клуб: на шляху до зміцнення стійкості та згуртованості України

Юрій Гончаренко, засновник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA

 

Маю честь писати цей текст як голова Українського безпекового клубу — інтелектуального майданчика, що з 2024 року розробляє системні рішення для подолання ключових викликів і загроз для нашої держави.

15 травня ми вийшли в публічний простір з концепцією оборонної демократії — у Тернополі, під час першого виїзного засідання клубу. До розмови долучились військові, ветерани, науковці, волонтери, представники місцевого самоврядування та бізнесу, історики, експерти — люди, які кожен на своєму рівні тримають Україну.

Загрози, про які не можна мовчати

Ми перебуваємо в стані невизначеності. В інформаційному просторі постійно з’являються меседжі про можливе перемир’я, припинення вогню, «переговори». Сценарії можуть бути різними — від паузи до нового витка ескалації. І в цій ситуації Україна є суб’єктом процесу, але не завжди має вплив на його ключові етапи.

Однак головна суть навіть не в цьому. Ми точно знаємо одне: метою Росії залишається знищення України як держави і українців як окремої ідентичності. Всі дії та публічні заяви російських лідерів — це пряме підтвердження наміру остаточно «вирішити українське питання».

Тішити себе ілюзіями, що повна окупація або нова масштабна операція неможливі — небезпечно. Це дуже складне і довготривале завдання для ворога, але він вчиться. І не діє лінійно. Російський режим готовий «воювати вічно» — і ці слова варто сприймати буквально.

Отже, постає головне запитання: хто міцніший — ми чи вони?

Хибна надія і небезпека самозаспокоєння

Восени 2023 року ми вже пережили момент жорсткого протверезіння: війна буде довгою. На жаль, частина українського політикуму тоді більше думала про своє післявоєнне місце, а не про перемогу. Наші партнери також перебували у пастці ілюзій про російську слабкість.

Сьогодні знову лунають фрази, що «жодна війна не вічна», що «все саме собою зламається». Це приклад магічного мислення — коли замість чіткої дії ми покладаємо надії на зовнішні сили, економіку чи природу. І втрачаємо з поля зору головне: ворог посилюється. Не завжди якісно, але масово, швидко і централізовано.

У багатьох напрямах технологічного розвитку — зокрема у військовій автоматизації, безпілотниках, виробництві БК — Росія вже почала випереджати не лише нас, а й наших партнерів. Сьогодні у світі реально функціонують дві армії, які мають масштабний бойовий досвід і технологічну гнучкість: українська й російська.

Але це не означає, що наша поразка — неминуча. Навпаки.

Оборонна демократія — відповідь на виклики часу

У відповідь на загрози ми в Українському безпековому клубі сформулювали принцип оборонної демократії. Йдеться не про тимчасову мобілізацію суспільства, а про сталу модель держави, яка поєднує ефективність, озброєність, самозарадність із повагою до демократичних процедур.

Це означає — не просити, а бути готовими. Не ділити людей на «в армії» й «у цивільному», а жити за принципом: «Ти або в СОУ, або для СОУ». Кожен має зробити свій внесок, і цей внесок повинен бути структурованим, справедливим і планованим.

У такій моделі мир — є не єдиним шансом вижити, а бажаним, але не критичним результатом. Якщо армія чисельністю в мільйон ефективно ротується, а тил у десятки мільйонів її підтримує — повторне вторгнення в таку державу стане самогубством навіть для найбезглуздішого режиму.

Що більше ми озброєні, що краще розподілено відповідальність — то менш імовірною стає війна.

Україна як технологічна передова

Ще один, не менш важливий фактор — технології. Ми значно випереджаємо наших союзників в їх розробці, і саме Україна зробила архаїчними танки та іншу бронетехніку, дорогі ракети та інші системи, які є в наших союзників на Заході. Наприклад, Головне управління розвідки, створюючи морські дрони, послідовно дивує світ своїм креативним підходом, а нещодавнє збиття гелікоптерів та літаків саме з таких дронів перевернуло уявлення про сучасну війну. Ми загнали досить потужний Чорноморський флот Росії в порти далеко від окупованого Криму. І зробили це ресурсами, непорівнянними з ціною цього флоту.

Ми маємо й далі розвивати цей напрямок та долати певне відставання від ворога, яке виникло передовсім через бюрократію та неефективність окремих ланок державного управління. Намагання зберігати прозорість, підзвітність та боротьба з корупцією не мають шкодити оборонній ефективності, і тут також є поле для пошуку оптимальних рішень.

Тут потрібен державний менеджмент нового типу.

Файне місто Тернопіль

Саме в Тернополі ми провели перше виїзне засідання Українського безпекового клубу — і, чесно кажучи, кращого старту годі було уявити. Ми навмисно обрали не столицю, не одне з найбільших міст, а місце, де відчувається живий пульс українського духу. І не помилилися. В залі були ті, хто реально творить силу країни: військові, ветерани, науковці, волонтери, представники місцевої влади, підприємці, історики. Люди з різним досвідом, але однаково небайдужі.

Модерував дискусію я разом із Віктором Устенком, нашим тернопільським координатором. Говорили багато і щиро. Про концепцію оборонної демократії, про роль кожного у війні, про нову форму взаємодії між державою та суспільством, де відповідальність не ділиться, а множиться. Прозвучала проста і чесна формула: «Якщо не ти — то хто?»

На першому виїзному засіданні ми говорили не лише про стратегії. Ми говорили про майбутнє. Про дітей, яких треба захищати не лише зброєю, а й світоглядом. Про гру «Джура», яка стала символом виховання через дію. Про ветеранів, які заслуговують не на формальні пільги, а на реальну повагу в повсякденному житті.

Про бізнес, який не може виживати без горизонтів планування, і про те, що без прогнозованих замовлень оборонна економіка не витягне війну.

Це була дискусія не про проблеми — а про рішення. Засідання в Тернополі — це не разова подія. Це — перша сходинка системної роботи. Наступні засідання відбудуться в інших містах. Ми йдемо до кожного українця з одним запитанням: «Що ти зробив, аби ця країна вистояла?» Бо відповідь на нього — це і є оборонна демократія.

Ще один вимір нашої роботи — цінності, як основа стійкості

Український безпековий клуб — це не лише про оборонні стратегії, координацію дій і системні рішення. Це ще й про сенси, про світогляд, на якому ми будуємо нашу державу. Саме тому наступним кроком стане участь у круглій дискусії в Києві 27 травня, яку ми проведемо спільно з Консервативною Платформою.

Цей захід відкриє ще одну важливу лінію роботи: зміцнення суспільної стійкості через повернення до ціннісних основ. Як не втратити свободу під час захисту? Як поєднати демократичні принципи з потребою мобілізації держави у довгій війні? Як не допустити морального виснаження нації, коли щоденні втрати здаються безкінечними?

Ми обговоримо це на основі результатів дослідження «Християнсько-демократична експертиза» — документу, який пропонує цілісний, збалансований підхід до формування політики в умовах війни. Йдеться про новий суспільний договір, де цінності не витіснені інстинктами виживання, а слугують основою для прийняття стратегічних рішень.

Особливої уваги буде приділено практичним крокам: як формувати середовище відповідальних політиків, які дійсно здатні працювати на довгу перспективу, і що потрібно зробити, аби стримати розгортання демографічної кризи. Бо жодна перемога не буде повною, якщо після неї не буде кому її розвивати.

Цей круглий стіл — ще один доказ, що безпекова політика не існує у вакуумі. Вона базується на людях, на спільнотах, на довірі. На тих речах, які не вимірюються дронами і снарядами, але без яких не встоїть жодна армія.

Український безпековий клуб — це про дії, аналітику і сенси. І ми продовжуємо рух вперед. Бо наша сила — не лише в залізі, а в тому, що нас тримає разом.