Загублені між кордонами: як Україні повернути своїх громадян

Євген Кіріченко, засновник міжнародної компанії з працевлаштування Gremi Personal

 

У травні–червні 2025 року Аналітичний центр Gremi Personal провів власне соціологічне дослідження серед громадян України, які проживають у Польщі, щоб з’ясувати, наскільки українці відчувають себе інтегрованими у польське суспільство. Дані дослідження засвідчили, що попри роки життя за кордоном, чимало громадян все ще не почуваються у Польщі "своїми" і розглядають повернення додому як реальну опцію. Правда, за умови базових гарантій: безпеки, роботи, житла та передбачуваного державного курсу. Саме за таких умов планують повернення до України 17,9% опитаних центром тимчасових біженців.

Серед головних причин, які спонукають українців повернутися додому — не відсутність  документів чи незнання мови, а відсутність відчуття прийняття з боку суспільства. 69% респондентів стикалися з негативним ставленням з боку поляків, 50% — досі майже не мають неформального контакту з поляками поза роботою.

При цьому, як стверджують українці, негативна реакція щодо них посилилась під час передвиборчих кампаній та економічної нестабільності — коли саме іноземці, зокрема українці, у звинуваченнях поляків стали зручними "винними" за зниження зарплат, черги до лікарів та конкуренцію за соціальні ресурси.

Як результат, тимчасові біженці з України опинилися у ситуації подвійної реальності: з одного боку — економічна стабільність, з іншого — відсутність відчуття довгострокової перспективи й емоційної безпеки, що змушує їх шукати можливості повернення додому.

Але виникає питання: як організувати повернення українців з-за кордону? Та чи має Україна державну стратегію, яка здатна репатріювати наших громадян?

Міжнародна практика

Чому важливо говорити про стратегію? Досвід інших країн свідчить: коли йдеться про масове повернення мігрантів із-за кордону, справді ефективними виявляються не поодинокі акції чи приватні ініціативи, а саме комплексні державні стратегії.

Візьмемо, до прикладу, Італію. Щоб заохотити своїх громадян, які проживали за кордоном мінімум два роки, повернутися держава на п’ять років зменшила їм оподатковування доходу та продовжила пільги до 13 років для викладачів та науковців. Як результат, між 2015 та 2021 роками схемою скористались близько 24,5 тис. імпатріатів, з яких 1,2 тис. — науковці та викладачі.

В Іспанії діяло одразу кілька рівнів програм з повернення емігрантів. Наприклад, держава пропонувала допомогу із соціальним страхуванням тим іспанцям, хто повертався після роботи за кордоном без відповідного заробленого стажу. Також у країні пропонували грант для створення власного бізнесу й супровід із навчанням управлінню компанією. А для повернення фахівців віком до 36 років — компенсацію витрат на переїзд і працевлаштування.

Також варто згадати й Ізраїль, у якому закон про повернення діє з минулого століття. Окрім того, що він дає право всім євреям та їхнім нащадкам на громадянство Ізраїлю без додаткових умов, ця держава запропонувала репатріантам ще й низку соціальних гарантій на кшталт преференційного податкового та соціального статусу, спеціальні програми для академіків, бізнесменів та їх сімей із супровідними грантами й курсами івриту. Крім того, мережа Israel House через десятки глобальних центрів досі консультує усіх бажаючих щодо роботи, житла, освіти та відкриття бізнесу в країні.

Завдяки такій державній політиці щорічно до Ізраїлю додатково поверталися тисячі висококваліфікованих ізраїльтян (академіків, ІТ фахівців тощо).

Варіанти дій для України

Що з цього переліченого досвіду могла б використати Україна? Звичайно, сфокусуватися на стимулах: податкові пільги чи одноразові гранти, як бачимо, дають змогу країнам залучити назад своїх професіоналів і підприємців.

Тим паче, що у випадку з тимчасовими мігрантами з України мова справді йде не про людей без перспектив, а саме про фахівців із досвідом роботи за кордоном — вони мають знання європейських стандартів, ділові зв’язки та нові вміння. І цей досвід — справжній капітал, який повернеться в Україну разом із ними й допоможе відбудовувати країну після війни.

Також обов’язково забезпечити громадянам, які хочуть повернутися на батьківщину, допомогу з документами, житлом та працевлаштуванням. Закриття цих важливих для людей потреб підвищує шанс на їх повернення в рази.

Дозволить не втратити фахівців і множинне громадянство, яке вже запровадили в Україні. Адже багато українців, попри те, що отримують громадянство інших країн, не хочуть втратити зв’язок з батьківщиною і планують вести бізнес одразу у кількох державах.

І головне, необхідно постійно комунікувати з діаспорою. Не на рівні громадських діячів чи волонтерів, а на рівні держави. Нехай це будуть офіційні "хаби" на кшталт Israel House, громадські центри чи центри єднання. Неважливо що. Головне, щоб вони підсилили довіру та інформаційну доступність серед тимчасових біженців, а не були лише популістським проєктом. Щоб діаспора почула, що їй пропонує Україна, і що вона справді потрібна своїй державі.