Pacta sunt cervanda або про гарантії та наболіле

Ігор Жданов, фонд "Відкрита політика", міністр молоді і спорту України (2014 - 2019)

Знову нам обіцяють гарантії. Знову за рибу гроші. Знову намагають продати нашу безпеку за папірці, які гучно називаються міжнародно-правовими угодами обов’язковими до виконання (pacta sunt cervanda!).

Наболіло і не вірю!

Оскільки не всі у нас фахівці у галузі міжнародних відносин, історики або юристи, то дозволю собі нагадати декілька міжнародно-правових документів, якими або надавалися безпекові гарантії Україні або визнавалася її міжнародні кордони (у хронологічному порядку).

1. Будапештський Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку́ з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (англ. Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons) — міжнародний документ, укладений 5 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США. Пізніше до нього із застереженнями приєдналися Франція та Китайська Народна Республіка.

Меморандум не підлягав ратифікації парламентами країн-підписантів.

Як заявили представники окремих країн-підписантів, цей Меморандум не носить для них обов’язкового характеру і є декларацією. Тому після широкомасштабної агресії росії вони не надали жодної безпекової допомоги Україні, посилаючись на виконання зобов’язань згідно із Меморандумом.

Одна із країн-підписантів Меморандуму, а саме росія, здійснила військову агресію проти України.

2. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (укладений 31 травня 1997  року), в якому визнавалася непорушність наявних кордонів, проголошувалася повага до територіальної цілісності обох держав.

Ратифікований парламентами України (14 січня 1998 року) та Росії (17 лютого 1999 року).

3. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон — двосторонній міжнародний договір, що визначив лінію кордону України та Росії на суходолі.

Україна ратифікувала угоду 20 квітня 2004 року, Російська Федерація — 22 квітня 2004 року.

Але як казав видатний німецький канцлер Бісмарк, "угода з росією не варта того папірця, на якому вона була підписана".

Наявність чинного на той момент "Великого договору" та чинного і зараз Договору про державний кордон не завадила росії вторгнутися до Криму та анексувати його, розпочати широкомасштабну агресію проти України, включити територією п’яти українських регіонів до складу росії (АР Крим, Донецька, Запорізька, Луганська та Херсонська області) та вимагати міжнародного визнання цих територій як російських.

4. Двостороння безпекова угода між Україною та Сполученими Штатами Америки, яка була підписана 13 червня 2024 року президентом України Володимиром Зеленським та президентом США Джо Байденом і передбачає співробітництво у військовій сфері та сфері безпеки.

Угода не підлягала ратифікації парламентами країн-підписантів.

Із обранням Президентом США Дональда Трампа, документ відкладений у довгий ящик. Дональд Трамп формує свою зовнішню політику щодо України, виходячи із власних уявлень та пріоритетів, а не спираючись на вимоги цього документу.

Тому сьогодні в українців закономірну недовіру визивають чергові запевнення про чергові гарантії безпеки, які можуть надати США. Або заяви, які лунають з росії про якісь письмові гарантії про ненапад на європейські країни.

Це ж  вже було! (Л.Кучма).

Чому так відбувається? Чому порушується фундаментальний міжнародно-правовий принцип – договори повинні виконуватися (pacta sunt cervanda!)?

Спробую пояснити.

З 2008 року, коли росія здійснила свою агресію проти незалежної Грузії, відбувається демонтаж "ялтинської системи" міжнародних відносин, яка сформувалася після ІІ світової війни, знайшла своє закріплення у 1975 році у Гельсінському заключному акті про безпеку в Європі та зазнала суттєвих змін після розпаду Радянського Союзу у 1991 році у напрямі формування монополярного світового порядку.

На наших з вами очах піддаються геополітичній корозії здавалося нещодавно ще нерушимі принципи міжнародних відносин та права: обов’язковість виконання міжнародних угод, нерушимість міжнародно визнаних кордонів, повага до суверенітету та територіальної цілісності інших держав, незастосування сили у міжнародних відносинах, повага та дотримання прав та свобод людини.

Колись досить авторитетні міжнародні організації, на кшталт Організації Об’єднаних Націй все більше втрачають свій вплив на розвиток геополітичної ситуації, перетворюючись на декоративні, абсолютно безвладні органи.

Сформований після 1991 року монополярний світ поступово трансформується у систему з двома (а можливо й більше) полюсами сили. На роль додаткових полюсів сили претендують Китай, що виглядає цілком обґрунтовано, та росія.

Порушення росією основоположних принципів міжнародних права може стати у подальшому звичайним та загальноприйнятним явищем на світовій арені. Боюся, що у свою чергу це призведе до того, що "право сильного", а не "сила права" буде визначальним принципом нової системи міжнародних відносин.