Операція "Імітація". Ну, майже
Олександр Крамаренко, економічний оглядач
Тиждень сплив з моменту оголошення про нові американські санкції щодо двох найбільших російських нафтових компаній. До початку їх дії залишилось три тижні. Це дійсно спрацює, чи буде як раніше – ніжне поплескування по плечу "приятеля Володимира"? Здається, поки нема ознак, що ця серія санкцій виявиться вбивчою просто одразу. Але згодом – цілком можливо.
Найбільші запитання, що виникають навколо нафтових санкцій проти РФ – чому вони не працюють так, як очікувалось та чому вони не створюють тієї потужності ефекту, який би змусив Кремль відмовитись від війни?
Щоб зрозуміти, що ж відбувається насправді, іноді достатньо уважно послухати висловлювання авторів санкцій. Коли Дональд Трамп оголошував про санкції проти "Лукойла" та "Роснафти" - двох найбільших російських нафтових компаній, він не казав перш за все про позбавлення РФ грошей на ведення війни, які російська держава отримує від нафтового експорту. Він сказав у мережі Truth Social ось що: ""Міністерство фінансів запроваджує санкції проти великих російських нафтових компаній і закликає Москву негайно погодитися на припинення вогню". Я б сприймав це як інструмент торгівлі, в сенсі інструмент переговорів, а не заподіяння реальної шкоди військовим спроможностям РФ.
Висловлювання міністра фінансів Скотта Бессента були дещо більш сфокусованими на припиненні фінансових спроможностей війни: "Враховуючи відмову президента Путіна припинити цю безглузду війну, Міністерство фінансів США запроваджує санкції проти двох найбільших російських нафтових компаній, які фінансують військову машину Кремля. Міністерство фінансів готове вжити подальших заходів, якщо це необхідно, щоб підтримати зусилля президента Трампа щодо припинення чергової війни. Ми закликаємо наших союзників приєднатися до нас і дотримуватися цих санкцій". Мовою оригіналу ключове висловлювання виглядає так "Treasury is sanctioning Russia’s two largest oil companies that fund the Kremlin’s war machine".
Наступного дня – 23 жовтня, був оголошений 19-й пакет санкцій ЄС проти РФ. Там нема прямих обмежень на операції з найбільшими російськими нафтовими компаніями, але є обіцянка відмовитись від імпорту зрідженого природного газу (на четвертому році повномасштабної війни в Європі) та на посиленні цінової стелі – з 60 доларів за барель до 47,6 доларів за барель. Так оголосила під час презентації 19-го пакету президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Також у пакет додані 118 танкерів так званого російського "тіньового флоту", а загальна кількість підсанкційних суден сягнула 560.
"… Але будуть сигнали"
Якщо зазирнути у нещодавнє минуле, передивитись попередні санкції з боку США, а також усі 19 діючих санкційних пакетів від ЄС, то виявиться дивна річ. А саме: кожного разу РФ отримувала час та можливості для компенсації впливу санкцій на її експортні спроможності.
Так, погіршувались умови, на яких РФ експортувала викопне паливо – нафту, природний газ, нафтопродукти. Але обсяги не зменшувались – за виключенням тих каналів експорту, які були знищені фізично. Наприклад, як це сталось із постачанням газу через "Північні потоки"
Тобто щодо експорту нафти той же "Лукойл" або "Роснафта" могли наражатись на зменшення ціни постачання, але точно не мали проблем із обсягами. Та навіть зменшення ціни постачання не було у жорсткій відповідності до цінової стелі "60 доларів за барель". Більше того, в РФ існує нормативна база, яка забороняє виконувати цю вимогу.
Як же вони вирішували це питання? У різні способи. Найбільш вегетаріанські інструменти уникнення цінової стелі – перевантаження нафти у морі, змішування із нафтою інших постачальників, постачання трубопроводами.
Особисто для мене сигналом про припинення таких схем відносно західносибірської та поволзької нафти були б відсутність дивних танкерів у Лаконійській затоці біля грецьких берегів та суттєве скорочення постачання нафти та нафтопродуктів через турецькі порти на Середземному та Чорному морях. Поки що не бачу нічого подібного на таких ресурсах для моніторингу морського трафіку, як vesselfinder або marinetraffic.
Саме згадані порти та Лаконійська затока є найбільш помітними хабами для "відмивання" російської кривавої нафти.
Є ще один цікавий канал конвертації російської нафти у вже "кошерні" нафтопродукти – індійські нафтопереробні заводи. На слуху і на стрічках новин такі компанії, як державні Indian Oil Corp., Bharat Petroleum Corp. и Hindustan Petroleum Corp. Їх представники після 22 жовтня демонструють повне законоповажання – кажуть про те, що очікують інструкцій від власного уряду та будуть готові переробляти російську нафту виключно за умови постачання від непідсанкційних експортерів. Ніби все респектабельно та красиво, але це виглядає як підготовка до розбудови каналів оминання санкцій по факту. І супроводжується заявами про наміри зберегти постачання від тієї четвірки російських компаній, на які наразі припадає приблизно 83% імпорту нафти до Індії.
Та навіть до 22 жовтня той російський експорт до Індії не йшов прямо від видобуваючих компаній – а через посередників. Що убезпечивало кінцевих покупців, і будемо відвертими – давало можливість залишати прибутки від нафтового експорту за кордоном, за періметром російської фінансової системи, що піддається європейським та американським санкціям. Інформовані джерела натякають, що ці кошти неодмінно мали використовуватись для оплати "сірого" та "чорного" імпорту до РФ товарів та технологій військового та подвійного призначення.
Та є й більш нахабні схеми. Наприклад, існує така собі Nayara Energy Ltd, яка має величенький завод біля міста Вадінар, що в індійській провінції Гуджарат. Ця компанія навіть знаходиться під санкціями ЄС. Але вона переробляє приблизно 20 млн тон російської нафти на рік, що складає десь 9% сумарного російського нафтового експорту. І це приватна компанія – в акціонерах прямо фігурує "Роснефть" (49,13%) а ще опосередковано російська ж група United Capital Partners (UCP) та италійська Mareterra Group, які на двох контролюють консорціум Kesani Enterprises – от йому належать ще 49,13% у Nayara Energy.
Вся ця могутня інфраструктура працювала дотепер, та буде працювати й надалі, коли частка підсанкційних російських нафтових компаній збільшеться до приблизно 75% у сумарному експорті російської нафти. Мова йде про санкціоновані у січні 2025 року при Джо Байдені компанії "Сургутнафтогаз" та "Газпром нафта"(третє та четверте місця на російському ринку), а також про санкціоновані при Трампі в жовтні 2025 року компанії "Лукойл" та "Роснафта" (перше та друге місця на російському ринку).
Ринки сигналізують про це достатньо красномовно. Котирування російської нафти – сорт Urals, коливались з початку липня до середини жовтня у диапазоні від 58 до 67 доларів за барель приблизно. За два дні до оголошення американських санкцій котирування провалились до 53,6 доларів за барель. Але після того, як оголосили відносно слабкий 19-й пакет ЄС, Urals повернувся до 58 доларів за барель. Хоча станом на 29 жовтня знов просів, хоч і не дуже сильно – до рівнів трохи вище 56 доларів за барель.
Динаміка цін на нафту сорту Brent мало відрізнялась в жовтні – падіння 20 жовтня до 61 доларів за барель напередодні запровадження, оскільки ринки очікували удару по провідних російських компаніях. А потім коливання: зліт до 66 доларів 23 жовтня та падіння 29 жовтня до майже 64 доларів за барель.
Тобто у підсумку ми бачимо, що в ринків є суттєвий скепсис щодо впливу санкцій на російський нафтовий експорт у короткостроковій перспективі. А от щодо середньострокової – є варіанти.
Індія, Туреччина, Китай
Нафта може постачатись з РФ до Індії й надалі. Причин тому кілька. Насамперед, ані США, ані ЄС не зацікавлені у стрибках цін на нафту та нафтопродукти. Миттєве прибирання російських постачальників з ринку точно потягнуло б за собою зростання цін. А це не влаштовувало ЄС, який є нетто-імпортером нафти та нафтопродуктів. Не надихала така перспектива і попередню адміністрацію США, оскільки вона боролась напередодні виборів-2024 із інфляцією, яка прискорилась у 2022-2023 роках. Власне, цим переліком причин пояснювався вегетаріанський характер раніше запроваджених санкцій. Війна в Україні, на жаль, була посунута у другу лінію пріоритетів, коли розглядався дизайн санкцій щодо російського енергоекспорту.
Але Індії можуть викрутити руки через тарифні атаки з боку США та навіть і ЄС. Якщо це буде відбуватись на тлі скорочення самообмежень членами ОПЕК, а це скорочення вже стартувало, то Індія може цілком вдовільнитись зміною постачальників на Венесуелу та країни Затоки.
З ким точно не знайдуть спільної мови – з КНР. Насамперед, через те, що для Пекіну це питання престижу та позиції новонародженого "альфа-самця" глобальної політики.
Та й не тільки з цієї причини. Британія, ЄС, США вже впроваджують санкції проти китайських нафтопереробників. І вони, напевно, почнуть замикатись на російських постачальників, які також під санкціями. В цьому сенсі показовим є приклад із заводом китайської компанії Shandong Yulong, який є одним з найбільших та найсучасніших, але знаходиться під санкціями. За повідомленням Reuters, ця компанія збільшує замовлення російської нафти через відмову її іноземних постачальників від продовження контрактів – вони змушені це робити через санкції проти Shandong Yulong.
Тобто є висока ймовірність, що ми побачимо найближчим часом утворення російсько-китайського нафтового кластеру, що складатиметься з підсанкційних постачальників та підсанкційних же переробників. Проте цей процес неминуче призведе до зниження цін на російську нафту при поставках на китайський ринок, який виявиться для РФ домінуючим. Більше того, російські експерти вже пророкують зниження у цьому році ціни Urals до 53,6 доларів за барель, а у першій половині 2026 року – до 50,4 доларів за барель. Схоже, через ці чинники, зокрема.
Тобто економічний зиск РФ від експорту нафти буде потроху скорочуватись. Саме потроху, оскільки держава може притиснути нафтові компанії до стіни і вимагати більше податків за рахунок скорочення інвестицій у збереження видобутку. І цей сценарій майже невідворотній, бо скорочення видобутку буде колись, а воювати Путін бажає тут і зараз.
Досягнути дійсно різкого скорочення доходів РФ від енергоекспорту – цілком можливо, але за умови більш жорстких, більш дієвих, а не декоративних санкцій.
А що ж Туреччина, чия роль потроху зростала на тлі санкцій проти РФ? Вона матиме приблизно той же самий трек, що й Індія. Малоймовірно, що країна для якої є життєво важливим експорт до ЄС, Британії та США, намагатиметься купувати російську нафту із порушенням санкційного режиму – і за будь яких умов.
Резюме? Україні доведеться старанно доводити до партнерів інформацію про оминання росіянами та їх партнерами санкцій проти російської нафти. І доведеться робити це доволі публічно – щоб партнерам було дійсно "невдобно". Тому що нафтові гроші живлять пожежу війни.
Попереду – запровадження асиметричних фізичних обмежень на додаток до цінової стелі та інших санкцій. Доведеться змагатись за те, щоб покласти край перевантаженням нафти в морі (привіт з Лаконійської затоки!), використанню танкерів "тіньового флоту", які дихають на ладан(привіт Данські протоки), а також відправленням з нафтотерміналів біля Новоросійську (привіт, пане Малюк!).
