Чому політика репатріації може стати ключем до повернення українців та відновлення країни
Олег Вишняков, бізнесмен, Почесний консул Держави Ізраїль у Західному регіоні України
Кілька днів тому Україна отримала новину, яка могла пройти повз: чисельність українців зараз оцінюється приблизно у 35 мільйонів.
Ця цифра — не просто демографічний факт. Це економічний рентген, який показує масштаби втрат, ризики для відновлення і найголовніше — напрямок, у якому Україна має почати рухатися вже сьогодні.
Поки ми говоримо про відбудову інфраструктури, мільярди донорської допомоги чи інвестиційні форуми, економіка натякає нам на інше: найцінніший актив — люди. І саме їх нам не вистачає.
Україна вже втратила мільйони громадян через війну, міграцію та окупацію. І навіть якщо допомога партнерів буде безпрецедентною, жодна економічна модель не працює без населення, яке створює попит, платить податки, народжує дітей, запускає бізнеси і виробляє додану вартість.
Саме тут Україні варто звернути увагу на країну, яка десятиліттями вибудовувала власну економіку на поверненні людей — Ізраїль.
Ізраїль: країна, яка побудувала економіку на репатріації
Ізраїль — це унікальний кейс. Держава, яка живе в умовах постійних загроз, економічних шоків і демографічних хвиль, змогла зробити те, що майже не вдалося іншим: перетворити міграцію на стратегічний економічний ресурс.
У 90-х країна прийняла понад мільйон репатріантів із пострадянського простору. Для маленького Ізраїлю це була когорта, рівнозначна 20% населення. Але замість того, щоб трактувати це як “перевантаження системи”, держава зробила інше: інвестувала в цих людей.
Програми адаптації, фінансова підтримка, прискорене визнання дипломів, інтеграційні центри, інтенсивні мовні курси, доступ до ринку праці — усе це було не соціальною політикою, а економічною. І результатом став те саме “економічне диво”: формування ядра ізраїльського high-tech, бум інновацій, стрімке зростання експорту, прихід інвестицій та технологічних гігантів.
Ізраїль довів: повернення людей — це не гуманітарний жест, а інвестиція у ВВП, податки й майбутнє країни.
Україні потрібна власна політика репатріації — і потрібна зараз
Україна опинилася в ситуації, яка радикальніша за ізраїльську. Наш демографічний удар — не повільний, а раптовий.
З країни виїхали мільйони. У ЄС, за різними оцінками, живе 4–5+ мільйонів українців, здебільшого жінки та діти. Багато сімей уже інтегрувалися у європейську економіку, мають там школи, лікарів, соціальні послуги.
Повернення цих людей не станеться само собою.
Немає таких історичних прецедентів — люди повертаються не тоді, коли “війна закінчилася”, а тоді, коли створені умови, які роблять повернення економічно й соціально вигідним.
Що це означає для України?
- ринки праці: без повернення мільйонів людей відбудова затягнеться на десятиліття;
- зростання ВВП: навіть повернення 1,5–2 млн українців дасть +5–7% ВВП у перші роки;
- інвестиції: інвестор не заходить у країну, де нестача кадрів і споживчого ринку;
- попит: люди = гроші всередині економіки;
- народжуваність і освіта: без повернення молоді будь-які реформи лишаються декоративними.
Це не просто соціальна тема — це фундамент економічного планування.
Що з ізраїльського досвіду може адаптувати Україна
Україні не потрібна копія ізраїльської моделі, але потрібні її принципи:
1. Фінансово мотивувати повернення
- часткове покриття витрат на переїзд,
- податкові пільги перші роки,
- дешеві кредити на житло,
- гранти для бізнесу.
2. Створити “вікно швидкої інтеграції”
- визнання дипломів за прискореною процедурою,
- підтримка повернення українських медиків, інженерів, вчителів, ІТ-фахівців,
- програми адаптації для дітей.
3. Діаспорна економічна дипломатія
Ізраїль працював із діаспорою як з мережою інвесторів, лобістів і генераторів знань.
Україна теж повинна будувати цей канал системно: не просто “спільноти за кордоном”, а економічні амбасади.
4. Створити спеціальні умови для бізнесу, який запускають ті, хто повертається
Ізраїль у 90-х підтримував стартапи, створені репатріантами.
Україна може зробити те саме:
- спрощена реєстрація,
- мікрокредити,
- цільові фонди,
- підтримка локальної інфраструктури.
5. Пріоритетне житло для поверненців
Усі успішні репатріаційні програми мають житловий компонент.
Після війни Україна все одно будуватиме житло — важливо, щоб частина цього ринку була скерована саме на тих, хто повертається.
Чому саме зараз — найважливіший момент
По-перше, вікно можливостей коротке. Після трьох-п’яти років за кордоном люди інтегруються настільки, що повернення стає менш імовірним.
По-друге, зараз — пік мобільності.
Люди ще не втратили зв’язок з Україною настільки, щоб переорієнтуватися повністю на іншу державу.
По-третє, Україна вже формує економічні плани відновлення, і політика репатріації має бути частиною цих планів, а не окремою темою.
Без людей не буде економіки. Без економіки не буде відбудови.
Чому Ізраїль може бути ідеальним партнером у цій політиці
Ізраїль має унікальну експертизу:
- як будувати інституції, які “приймають людей назад”;
- як інтегрувати різні культурні групи;
- як створювати економічні стимули для повернення;
- як підтримувати ринок технологій через репатріантів;
- як вбудувати повернення людей у економічну доктрину.
Україна може не просто вчитися, а й будувати партнерські програми:
- спільні дослідження демографії,
- програми інтеграції українців, які зараз живуть в Ізраїлі,
- консультації щодо формування державної репатріаційної служби.
Україна може повторити ізраїльську траєкторію — але лише якщо поверне людей
Ізраїльська модель показує:
країна може бути маленькою, вразливою, з постійними загрозами, але якщо вона повертає своїх людей, вона будує інновації, ринки, інвестиції і майбутнє.
Україна зараз стоїть на перехресті.
Число 35 мільйонів — не вирок, але це сигнал:
ми втратили багато, і від того, чи почнемо ми планувати повернення вже сьогодні, залежить усе.
Економіка починається з людей. Відбудова теж.
І політика репатріації — це не емоція, а стратегія, без якої неможливо створити багату, сильну, конкурентну країну після завершення війни.
