Вторая часть эксклюзивного интервью командующего Национальной гвардии Украины Александра Пивненко агентству "Интерфакс-Украина" 

(на украинском языке)

Первая часть доступна по ссылке: https://ru.interfax.com.ua/news/interview/1036776.html

Текст: Валерия Прощенко, Оксана Геронтьева 

 

38-річний бригадний генерал, герой України Олександр Півненко 1,5 року тому  був призначений на посаду, ставши наймолодшим командувачем Нацгвардії за історію незалежної України. Проте новачком у військовій справі його точно не назвеш: має військову освіту, проходив службу в загоні спецпризначення “Омега”,  брав активну участь в АТО/ООС і, звісно, у відбитті російської навали під час повномасштабного вторгнення, обороняючи Харківщину і Бахмут. Командував бригадою та був начальником територіального управління. Неозброєним оком видно, що для Нацгвардії Півненко став періодом змін і інновацій. У розмові командувач НГУ розповів про ситуацію на фронті, Гвардію наступу, поповнення бригад та СЗЧ, рекрутинг, зброю та технології.

 

Підготовка, адаптація, умови

Чим і як мотивуєте бійців?

Для кожного військового мотивація – гідне забезпечення: грошове і соціальне, ставлення командирів та у колективі, військове звання, просування по службі, належні умови підготовки та несення служби безпосередньо. 

По-перше, ми робимо все, щоб покращити базову загальну військову підготовку. З 7-го жовтня збільшили термін базової загальновійськової підготовки до 54 діб. У нас вже є перші випуски, - результати набагато кращі, ніж були. Також з 16 грудня збільшили кількість боєприпасів до понад 2 тис. на одну людину на для виконання вправ стрільб. Подивимося і проаналізуємо, як це буде працювати.

Роль викладача, інструктора є вкрай важливою. Самі розумієте, що інструкторів з бригад під час війни для підготовки забирати важко, але ми їх залучаємо на ротаційній основі. Також відправляємо інструкторів на навчання за кордон. І окреме питання зі спеціалістами. Наприклад, візьмемо танкову роту. Підготувати танкіста - мінімум 42 дні, плюс проведення злагодження. Над цим теж працюємо.

 

Скільки інструкторів мають бойовий досвід?

Більше як половина. Це я не рахую тих, хто воював з 2014 року – це трохи інший досвід. З ними набагато більший відсоток. Загалом результат дає суттєвий і навчання за кордоном. Крім того, ми постійно перевіряємо на предмет відповідності командирів навчальних підрозділів, які безпосередньо перебувають з мобілізованими. Багато кого з командирів вже замінили, когось направили на допідготовку.

Кілька тисяч нацгвардійців, в тому числі, командири різного рівня, вже пройшли підготовку за кордоном. Нам у цьому допомагають більше 10 країн ЄС та НАТО. 

 

Який період адаптації бійців Нацгвардії?

Два тижні, так само як і в Збройних силах. Програми в нас загалом десь на 95% збігаються.

 

Як часто Ви буваєте на фронті?

В середньому - раз на два тижні. Інколи – частіше, інколи - рідше. Є ряд інших задач – і закупівлі, і будівництво, і реабілітація, навчання особового складу, міжнародне співробітництво тощо. Ми розбудовуємо навчальні центри і приділяємо цьому багато уваги. Капітальним будівництвом казарм займаємося рідше, бо це довго і затратно, тому робимо швидкозбірні казарми. Два місяці – і казарма готова, особовий склад в нормальних умовах.

Для військового треба створити належні умови, тоді він буде по-іншому виконувати свої задачі. Якщо помістити в сирий будівлі і сказати "все, ти займаєшся БЗВП з одним автоматом на чотирьох" – хорошого результату не очікуй.

 

В СЗЧ – з відпустки

Чи є факти СЗЧ та дезертирства у Нацгвардії?

Не масові, але є. Наші СЗЧ не тікають з позицій, вони просто не повертаються до пунктів постійної дислокації. Йдуть - і не повертаються з лікарень, відпусток, вихідних. Причини різні, але зі змінами до закону – багато вдалося повернути. Це по суті дало можливість багатьом виправити свої рішення чи переосмислити його. І тепер вони знову в частині, із поновленням забезпечення, виплат та без судимості. Ми за ці крайні тижні вже вийшли на те, що 60-70% СЗЧ знову стають до строю.

 

В більшості випадків все залежить від керівника, командира?

Так, це має вплив. Але справа також і в людській психіці: у всіх підрозділах є випадки СЗЧ, бо не кожна людина може швидко адаптуватися до умов бойових дій. Для когось постріл автомата – вже шоковий стан, і він буде два дні приходити до тями. А у когось будуть набагато спокійніші відчуття від літака над головою, з якого може вилетіти КАБ. А коли "градом" поливають 24/7, то навіть стійкі психологічно бійці з досвідом можуть не витримати.

Всім страшно. Але така справа військових. І саме підготовка, побратими, командири, забезпечення – дають впевненість і стійкість. Тому наша основна задача – створити умови, щоб змінити їхнє мислення і ставлення, надати впевненість у собі. Два місяці - це тривалий період. Іноді може потрібно і більше навіть. А головне - не має бути таких історій взагалі, коли без БЗВП - на фронт.

 

Ви сказали, що кілька тисяч нацгвардійців пройшли навчання за кордоном. Були ті, хто не повернувся?

Були поодинокі випадки. Але за весь час (майже 3 роки) таких і взводу, грубо, кажучи, не нарахується із цих тисяч, що виїздили. Ми розуміємо, що такі історії мають місце і будуть відбуватися. Знову ж таки – психологія людини. Більшість – мобілізовані, тому треба час на адаптацію. Коли людина проходить у вже сформований підрозділ, бачить, що є командир, інструктори, йде на позицію, забезпечений всім необхідним, знає, що в критичному випадку буде евакуація, - тоді і воюють. А коли прийшов в підрозділ – ніхто нікого не знає - і вже поїхали на бойове завдання, ну то взагалі не діло.

Завжди краще воювати у підготовлених підрозділах, тому є сенс робити акцент на розвиток підрозділів, які мають хороший бойовий досвід, сильних командирів.

 

"Азов", "Хартія" і медійність

“Азов” зараз отримує західну зброю, обмежень на передачу їм немає?  Бо лише влітку цього року Адміністрація президента США Джозефа Байдена дозволила "Азову" американську зброю, скасувавши заборону, накладену близько десяти років тому

Все, що в нас є, ми передаємо й "Азову", й усім бригадам НГУ без виключень. Була пропаганда, були певні заяви. Але "Азов" - офіційний підрозділ у складі Нацгвардії. Тому, коли почала з'являтися і надходити матеріально-технічна допомога, то, звісно, стала йти в підрозділи, що воюють. Бо найголовніша задача - зберегти життя людей.

 

Як у Вас із комунікацією з підрозділами? Ви самі згадали, що маєте досвідчених і вже доволі відомих командирів, як працювати разом?

До призначення на посаду я і сам був командиром бригади, в мене є власний досвід бойових дій на різних напрямках. Ще у 2022 році, коли був командиром загону спецпризначення, то особисто штурмував один із напрямків на Харківщині. Тобто такий бекграунд я теж маю.

Після призначення на посаду командувача НГУ десь пів року звісно був час адаптації. Знадобився певний час, щоб налагодити хорошу комунікацію з командирами. Щоб вони зрозуміли, що я їх слухаю завжди і чую, але і в мене є своє бачення і знання. Це закономірний процес, адже структура велика і завдання складні.

 

Якщо не помиляємося, ви зі своїм підрозділом прийняли бій з росіянами у 2022 році на Харківщині?

Так, я був командиром загону спецпризначення "Омега", зустрічав противника на Харківщині. Там цікава історія. Задача була поїхати на Липці зранку, щоб підтримати танковий наступ. Ми вирушили трьома БТР-ами, і ось на перехресті зустрічаємо блокпост. Я був впевнений, що то наші та танках і БМП, МТ-ЛБ.

У перші дні наступу не було чіткої лінії фронту. Ворог наступав по різних напрямках і розраховував на раптовість. Ми під'їхали в упор на великій швидкості, десь метрів до 30 до нього стояв танк, а з тієї сторони починалася якась метушня. Ми буквально вклинились в той блокпост. І тут, зупинившись,  побачили, що форма інша і щось не те. Почався стрілецький бій. Наш БТР-4 тоді швидко все там "вирішив" і ми, зачистивши територію, й поїхали далі. Потім вже підрозділи з 92-ї бригади зайшли. Тому для нас такий перший бій був, знаєте, класичний наліт. У нас один трьохсотий був. Поранення кульове було в живіт. Але навіть такий бій прийняли і подавили противника.

 

Неможливо не виокремити вже, мабуть, всім відому “Хартію”. Як оцінюєте їх роботу?

"Хартія" - це досить новітній підрозділ, вони дуже швидко набирають оберти. "Хартія" добре розуміється на підготовці і керуванні, ситуаційній обізнаності, аналітиці. Це дуже добре в них виходить. Інші наші бригади теж доволі ефективні.

У кожної бригади є своє бачення, це нормально. Але в усіх основа не відступає і не шкодить взаємодії з іншими підрозділами, єдина мета - досягнути перемогти.

Відзначу, що в нас є й не такі популярні у медіа підрозділи, але вони теж із дуже серйозним бойовим досвідом. Наприклад, 3-я бригада оперативного призначення "Спартан", що була й під Бахмутом, і стійко виконує задачі на півдні. Бригади "Рубіж", "Буревій", "Кара-Даг". Зараз на Покровському напрямку – "Червона калина". Також є окремі загони спеціального призначення, які залучені на різних напрямках. Ротні і батальйонні групи.

 

Популярність "Азову" і "Хартії" впливає на те, що люди рекрутуються більше туди?

Так, популярність підрозділу має певне значення. Але не завжди вирішальне. Я можу сказати, що охочі є до багатьох підрозділів Нацгвардії.

 

Щоб Ви хотіли сказати своїм бійцям і людям, які хочуть йти в Нацгвардію, але ще думають?

Своїм бійцям хочу сказати: тримайтеся, хлопці, пам'ятайте – ми вистоїмо, ми захищаємо свою країну.

Тим, хто ще в роздумах: долучайтеся в Нацгвардію - ми вас будемо навчати, допомагати, -  ви потрапите в кращі підрозділи.

 

Про полонених і підтримку

Скільки нацгвардійців залишаються в полоні? Скільки вже повернулося додому?

Кількість тих, хто залишається в полоні, озвучити не можемо. Повернулися з полону за результатами всіх обмінів 936 нацгвардійців. Є ще ті, що рахуються безвісти зниклими. На Бахмуті було багато таких, а потім поверталися з полону. Питання полону важке. Я вже не кажу про фізичний стан, навіть психологічно після двох років полону людину вкрай важко відновити. Ми маємо і будемо робити усе можливе, щоб їх повернути.

Розширено переговорну групу, яка від імені Координаційного штабу займається питаннями обміну. Туди вже входить і МВС. Наші списки формуються за термінами перебування в полоні, травмами, хворобами.

Ми постійно спілкуємося з родичами полонених, безвісти зниклих. Вони запитують "коли повернете наших рідних". Пояснюємо, що робимо все, що можемо. Це важко. Але ми допомагаємо у розв’язанні інших питань, намагаємося забезпечити необхідну підтримку і соціальний супровід.

Міністр визначав однією із основних задач - соціальний супровід. Так звана патронатна служба – у більшості наших підрозділів вона називається службою соціального супроводу і є в кожній військовій частині.

Ми там пропонуємо також посади для членів родин чи тих, хто за станом здоров’я не може виконувати бойові завдання, чи пройшов полон та має бажання і розуміння цієї роботи. Наприклад, у однієї жінки загинув чоловік. Залишати її на самоті – це біда, то ми пропонуємо їй або цивільну, або військову посаду. І вона у військовій частині за місцем проживання допомагає іншим. Це нелегкий також напрямок, він вимагає значної залученості, але такі люди розуміють і мають бажання допомагати.

 

Умовно цивільне життя

Майбутнє Нацгвардії: яким його бачите після завершення бойових дій?

Для нас все просто, бо ми все це вже робимо. Стабілізаційні дії, контрдиверсійна боротьба. Ворог у нас визначений, реальний, він є і буде, навіть після припинення бойових дій, скільки б років не пройшло. Тому нам потрібне забезпечення найкращим озброєнням і люди, які розуміють, що в будь-який момент треба бути стати до строю. Кожен для себе має зрозуміти, що цивільне життя – це також і про готовність стати до строю, і вміти захистити себе й близьких.

 

З умовно мирного життя: чи є кращим захист критичної інфраструктури цієї зими?

У нас понад 900 вогневих груп, з них біля 500 – мобільних вогневих, решта - стаціонарні. Покращуємо якість роботи мобільних вогневих груп і розраховуємо на їхню ефективність. Коли отримаємо технічну допомогу - всі вогневі групи будемо перетворювати на мобільні вогневі, щоб вони могли діяти більш результативно.

У цьому допомагають і партнери. Зокрема, американська сторона допомагає нам із посиленням захисту критичної інфраструктури. Вже прийшли від них перші машини із "цікавим обладнанням". Випробовуємо наразі цю систему захисту, будемо передавати на навчальні центри. Також іноземні партнери допомагають нам з радарами дальнього виявлення для знищення "шахедів".

Для ефективної роботи системи ППО залучені наші вогневі групи, цим управляють Повітряні сили. Ми працюємо над їх оснащенням і підготовкою. У групи є планшети, на яких видно, що і де летить. Бувають різні погодні умови, різна висота прольоту шахедів, тому і ефективність різна. Але рівень роботи цих груп зростає, відповідно зростає рівень захисту нашої  інфраструктури.