Я завжди мріяв про свій кампус у KSE, бо стільки можна зробити для всіх. Треба просто не жлобитися… – Милованов
Ексклюзивне інтерв’ю агентства "Інтерфакс-Україна" з президентом університету KSE Тимофієм Миловановим
Текст: Дмитро Кошовий
- Тимофію, вітаю вас та KSE з угодою щодо купівлі Гольф Клубу. Доволі часто бував біля нього, й мені здається, що це майже ідеальне місце для університетського кампусу з його демократичним духом і позитивна зміна для всього цього району на Оболоні. Тепер до питань. Ви повідомили, що загальний обсяг інвестицій у проєкт - $40 млн, з яких $18 млн пішло на купівлю безпосередньо Гольф Клубу. Як і коли плануєте витратити решту $22 млн?
- Зараз акумульовано $25 млн. Є рішення ради директорів від листопада минулого року, що в нас є таке фінансування. Ще намагаємося придбати десь гуртожиток, можливо, шукатимемо на Оболоні. Готелі є якісь на набережній, але там все санкціоноване, все з проблемами. Тож поки з гуртожитком складно, бо незрозуміло, де його купити, але будемо дивитися, що є на ринку. Решту грошей – $15 млн – ще добиратимемо. В нас потенційно є ще донори за кордоном, але шукатимемо також в Україні.
На що будуть спрямовані додаткові гроші? Близько $10 млн має піти на внутрішню реконструкцію, не зовнішню. Там треба все знести, поставити лабораторії, амфітеатри, мейкерспейси. Ми в MIT (Massachusetts Institute of Technology – ІФ-У) відправляли команду дивитися, що таке мейкерспейс: це де студент має доступ до всіх сучасних роботів, лазерів, станків з програмним управлінням – до всього, що завгодно, щоб за наявності ідеї він чи вона зробили прототип. Ба більше, ми хочемо це відкрити для студентів інших "вишів" – не тільки ВНЗ, не тільки інженерних. Там має стояти все обладнання – від проєкторів до аудиторій, має бути доступ до софтверу, який коштує грошей навіть для університетів.
Тож наповнення самого кампусу, його начинка якісними та сучасними освітніми речами, такими, як в топових університетах, коштуватиме $10 млн. Якщо порівняти це з першою будівлею KSE на Шпака, 3, то там сама будівля коштувала $2,5 млн і ще $2,5 млн пішло за ремонт: укриття, sleeping capsules, стелажі для бібліотеки, камери з AI, які дозволяють вести гібридні лекції, безпекова система, пожежна, сучасна вентиляція, батареї та генератори на випадок blackout. Частина цього в Гольф Клубі вже є, але він був розрахований на невеличку кількість людей, а не на декілька тисяч студентів, які тут працюватимуть. Всі, хто хоче, можуть зайти в Київську школу економіки й подивитися, як ми експлуатуємо будівлю: там для кожної людини є щось, і це дійсно коштує грошей. Кожен клаптик, кожен квадратний метр перероблений: якісь будочки стоять, якісь кімнати, якісь коворкінги – все це коштує грошей.
Інше піде на стипендії для студентів. Мало хто знає, але в нас тільки 45% студентів під час війни платять. 55% вчаться безкоштовно: це діти військових, ветерани, переселенці, просто талановиті люди, які не можуть собі дозволити за це заплатити. Ми хочемо, щоб освіта була доступною. Коли заходить мова про приватний університет, деякі часто думають, що це про заробляння грошей. Але ми неприбуткова організація, ми витрачаємо гроші, інвестуємо їх в людину. Логіка така: от дивіться, російська імперія зараз інвестує до $10 тис. в топових університетах (МФТІ, МГУ) та до $4 тис. в будь-якому університеті на студента – платить зарплати спеціалістам, стипендії студентам, створює умови, де їм жити, щоб вони цим не переймалися, а вчилися. А скільки Україна інвестує? – $1,5 тис. в нетоповому університеті, $2,5 тис. в топовому, $4-5 в УКУ (Український католицький університет) і до $8 тис. в Київській школі економіки. Ми хочемо довести цей показник до $10 тис.
З чого складається ця сума? Передусім з якості викладачів. Так, гарвардський викладач вимагає зарплату $500 тис., але до нас він приїде прочитати курс за $20 тис., бо хоче допомогти Україні. Але це все одно великі гроші: потрібні будуть квитки, проживання, їжа, якийсь мінімальний гонорар. Хоча нещодавно в нас був викладач-редактор The Washington Post, ми йому $10 тис. заплатили плюс проживання та проїзд, а він ці $10 тис. назад повернув. Такі люди є, але не всі такі.
В цю суму також входять техніка, книжки, доступ до знань, міжнародні обміни, поїздки, конференції, форуми… Тож наступні $10 млн підуть на такі інвестиції. В цих $10 млн є $3 млн на контракт з Olin College of Engineering, який в процесі підписання. Вони робитимуть з нас sister institution. Це один з топових, бутикових, спеціалізованих інженерних коледжів, який навіть MIT хоче придбати. В цього коледжу спеціалізація дуже підходить для України – інноваційна. Вона називається Project Based Engineering Teaching – людей одразу вчать проєктів: зробити дрон чи робота, чи ще щось таке. Вони дуже практично вчать, як швидко це робити. Нам це імпонує. Ми тестували, для українців це заходить. Діти сьогодні талановиті, хочуть зробити робота, який щось робить на користь Україні. Тож ми платимо $3 млн Olin College of Engineering, щоб їх викладачі були тут, слідкували за педагогікою, передали нам всі свої знання, навчили наших викладачів, щоб наші викладачі їздили туди на обмін. Це серйозний підхід, це не просто ми на мінімалках щось робимо. Ми будуємо якісну інфраструктуру.
Ось так і набираються всі $40 млн.
- Коли перші студенти вже зможуть скористатися реконструйованою будівлею?
- В теорії – в січні. На практиці це може бути довше, бо є певний супротив, бо є якісь орендарі. Ми не хочемо ні з ким сваритися та хочемо дати їм час. Ми з повагою ставимося до тих, хто зробив цей проєкт (Гольф Клубу), він дійсно якісний. Хтось комусь може не подобатися, але люди робили з душею, з любов'ю. Будівля стоїть близько до Дніпра. В підвалах на мінус другому рівні можна зробити укриття на всіх (це ще одна причина, чому ми обрали цей варіант). Там вологості нуль, гарна ізоляція. Ці укриття сухіші, ніж в якісних приватних будинках, в яких я жив в США. Я не знаю, скільки це коштувало, але це точно коштувало більше, ніж ми заплатили. Гадаю, що це просто фактор війни, і нам дуже пощастило - без війни це було б в рази дорожче. Одне місце чого коштує. І сама будівля насправді не 5 тис. кв. м і не 7 тис., як пишуть в новинах, а 14,5 тис. плюс 5 гектарів землі в оренді. І це за $18 млн. Тож навіть якщо не рахувати землю та місце біля Дніпра, то це по $1200 за кв. м! Ви в Києві спробуйте купити квартиру за такі гроші – це оптова ціна! Але зараз немає покупців. У людей, якщо буде $20 млн, вони в Індонезії готель собі куплять, а не в Україну інвестують.
В нашій практиці ми будівлю на Шпака, 3 купили в 19-му році, а зайшли до неї у 21-му. Тому це може розтягнутися надовше. Але в Гольф Клубі дві будівлі. Одна з них порожня – там нема орендарів. Тому ми вже заходимо до неї з демонтажем на цьому тижні, й, можливо, вона запрацює раніше. Саме там робитимемо мейкер-спейси, амфітеатри, інше значне репланування. Також нам треба зберегти спортивну історію, бо таким є призначення землі. Ми все робитимемо повністю за законом, тому гольф залишимо. Деякі гарні бізнесмени нам вже пишуть, як це можна покращити. Тож, може, і в цьому напрямку щось є. Але на майбутнє ми хотіли би розширити призначення земельної ділянки, щоб воно повністю відповідало університету. Тож подаватимемо офіційно всі документи в Київраду. Це, гадаю, займе 5-7 років. Але іншого шляху в нас нема, тому що ми американська компанія. Хоча мені місцеві девелопери кажуть: Тимофію, що ти цим займаєшся? Роби, що треба, а там повирішуєш. Але ми так не робимо, ми американська компанія. Ми нічого так вирішувати не вміємо. Ми тільки можемо заплатити з американського рахунку через юристів нормальні гроші за послуги з усім комплаєнсом та запустити через Київраду цей процес. Ми знаємо, що там складна, корумпована ситуація. Не знаю, чи можливо це чесно пройти… Будемо боротися, будемо працювати.
Повертаючись до запитання, я все ж таки сподіваюся, що в січні ми запустимо перших студентів. А якісь публічні події, наприклад, форум урбаністів, ми вже плануємо на кінець травня. Це є парк, велике поле, тож якісь події можна робити вже зараз. Хтось кіберспорт пропонує відкрити, хтось ще щось… – прекрасна територія. Я, чесно кажучи, натхненний, бо завжди мріяв, щоб був у KSE був свій кампус, бо на кампусі стільки можна зробити для всіх. Треба просто не жлобитися, а люди самі все придумують і зроблять.
- Влітку 2024 року ви казали, що KSE за два роки збільшила кількість студентів втричі - до 700-750 та має намір найближчим часом довести її до 2-3 тис. Але однією з ключових перешкод була відсутність кампусу. Ця угода ліквідує це вузьке місце? Можливо навіть вона дозволить KSE зростати більшими темпами?
- Так, ми вже дивимося далі, але, скажу чесно, грошей нема. Якщо виходити на 5-7 тис., а на студента треба приблизно 12-16 кв. м, як от у УКУ та "Могилянки", де по 16 кв. м на студента…
- А є такий необхідний параметр?
- Так. Від 10 до 16 кв. м – ми дивилися бенчмарки, коли готували цю угоду. Рада директорів не була щаслива з цим проєктом, бо казала, що це занадто красиво, занадто дорого, є більш прості та дешевші бізнес-центри, які треба орендувати, і треба інвестувати в ринок. Але ми переконували, що в нас зараз вже 1100 студентів на 4,5 тис. кв. м, тобто 4 квадрати на людину. Ми в три зміни організовуємо навчання, щось доорендовуємо, тож вимоги ліцензійні виконуємо, але все одно нам треба мати у власності по 10-12 квадратів на людину. Тобто якщо зараз ми візьмемо тисячу студентів, то нам треба 10 тис. квадратів, а якщо дві тисячі студентів, то вже 20-30 тис. квадратів. Тобто з урахуванням того, що ми купили біля 15 тис. кв. м плюс того, що в нас вже є 5 тис. кв. м плюс ми орендуємо ще в шести локаціях по Києву, хоча це мало кому відомо, то ми якраз виходимо на забезпечення цих двох тисяч студентів.
Тому якщо ми рухатимемося далі за межі двох-трьох тисяч студентів, наприклад, до п'яти, то нам ще треба буде такий самий кампус і зовсім інше фінансування. Ми вже придивляємося до інших будівель – може, на півночі чи ще десь навколо. Але це завжди страшно - брати більший обсяг, бо це означає більше фандрейзити.
- Про фандрейзінг та вашу участь у ньому я ще окремо запитаю.
- Тож поки наразі ця угода – це частина плану, який був затверджений в 2022 році на початку війни, що KSE має піти в інженерію, в STEM, в демократичні практики, в юриспруденцію. Це те, що потрібно для демократичної, сильної України, яка під загрозою виживання. Інженери, математики, юристи, психологи, урбаністи, історики – ми фокусуємося на тому, що потрібно сьогодні екзистенційно Україні. Ми цей план зафіксували, мені поставили завдання, сказали тільки на ньому фокусуватися й зробили дуже агресивний контракт: нафандрейзити гроші, збільшити вплив, обороти, кількість людей в KSE – побудувати команду та наростити кількість студентів до 2-2,5 тисяч до 2027-го року. І я це агресивно виконую. Є шанси, що ми це виконуємо до 26-го чи навіть до 25-го року. Тобто цю "п'ятилєтку", вибачте за таке порівняння, з 22-го року до 27-го ми виконуємо за три роки. І зараз починаємо писати новий стратегічний план та подивимося, як донори на це все реагуватимуть.
- Великий резонанс викликали ваші пропозиції щодо викупу Київо-Могилянської академії (НАУКМА). Наскільки після угоди щодо Гольф Клубу ця ідея ще актуальна? Якщо так, то чи подавала KSE офіційний запит в Міносвіти?
- Уряд сміється над нами, каже: "Що це ви таке придумали?" - і ніхто не хоче подивитися правді в очі, що Могилянка стагнує. В чому проблема? Я щойно розмовляв з людьми, які роблять defense tech компанію, про те, що немає інженерів, і про те, як вони намагалися в державі це реформувати. Я кажу, що ви в державі нічого не можете реформувати, бо щоб на сьогоднішньому ринку створити нормальну інженерну освіту, ви повинні передусім мати право звільняти всіх ледарів, адже вони просто вам "токсичать" середовище, розкладають всіх інших морально. Тож найперше, що треба зробити, – вигнати всіх ледарів. І good luck вам це зробити в державному університеті, де профспілки, закони, захист, суди плюс ще якісь там сірі схеми, вплив, тиск, міністерство, друзі, політики…
По-друге, ви повинні мати право набирати кого захочете та коли захочете. Ви маєте бути спроможними заплатити людині з меншими статусом та академічними регаліями у 5 або 10 разів більше, ніж якомусь професору, бо вам ця людина потрібна. І знову "Good luck!", бо в державному університеті це буде заява, розслідування, політичні дискусії, викликання на килим і тощо.
Ви маєте змінювати програми і наповнення так, як потрібно ринку: вчора потрібні були такі дрони, а сьогодні вже інші, чи вчора - лазери, а післязавтра - радіоелектроніка. І знову "Good luck!", якщо ви під державою знаходитеся.
А в приватному університеті ви це можете зробити. Тому або ми міняємо регуляторку в країні і виписуємо її правильно, або ми даємо можливість приватному ринку це зробити. І моя позиція щодо Могилянки була, що єдиний механізм її врятувати - це зробити її приватною під нормальним лідерством. Але це не тільки регуляторка - потрібна ще сильна команда управлінців, така, як в KSE. Зі слабкою командою управлінців неможливо було б по угоді з Гольф Клубом провести комплаєнс з трьома командами юристів та в США, структурувати угоду, підписати 45 документів, а потім все це відремонтувати за пів року - рік.
Я цю команду збирав по одній людині 9-10 років. Так само, як "Нова пошта" збирала управлінську команду, чи "Розетка" та Ajax збирали свої управлінські команди. Таких команд на ринку немає. Є, наприклад, Семенова (в.о. президентки Київського авіаційного інституту Ксенія Семенова – ІФ-У) з дуже гарною командою, але їм зв'язали руки. Не спеціально. І навіть намагаються допомогти розв'язати. Однак вони сидять в державі і без ресурсу.
Отже, у вас мають бути розв'язані руки, сильна управлінська команда, сильна професорська команда і ще й ресурс. Тож моя пропозиція не про те, що Могилянка погана. Просто там немає цих чотирьох елементів. Сильна управлінська команда - це не питання Квіта (президента НАУКМА Сергія Квіта - ІФ-У) чи конкретного проректора. Це питання 10, 20, 30 людей. У мене фандрейзингом займаються американці, які працюють на американську зарплату. За нашими поняттями, в них зарплати зашкалюють, але вони працюють і дають результат.
Наша команда гарує по всьому світу. Вчора колеги зустрічалися в Осло з норвежцями. Наш ректор Тимофій Брік в Парижі. Наталя Шаповал (керівниця KSE Institute - ІФ-У) вчора зустрічалася з президентом Рочестерського технологічного інституту в Штатах. Вакру (професорка Гарварду та віцепрезидентка зі стратегічної взаємодії KSE Олександра Вакру – ІФ-У) полетіла теж сьогодні кудись.
Розповім - хоча, може, й недоречно - маленький анекдот. Український уряд був щойно в Південно-Африканській Республіці (ПАР). Там до них хтось підійшов і каже: "І ви знаєте, ми з Київською школою економіки робимо дослідження про продовольчу безпеку в ПАР". Я й сам не знав.
Чи ось минулого тижня приїжджав міністр розвитку Швеції Бенджамін Дуса, який оголосив про створення разом з нами Шведського центру європейського майбутнього з фінансуванням $2,5 млн. Мені дали бриф, і виявилося, що у нас є 7 проєктів з університетами Швеції! Я думав, один-два, а їх аж сім! Тобто машина працює.
Сьогодні такий світ, що там не ідея важлива, і навіть не культура. А той, хто діє, той і перемагає. Щоб перемагати швидко, треба діяти. І адаптуватися, і інновації впроваджувати.
Тому, гадаю, шлях для більшості українських університетів – це почати діяти. Але їх зв'язує регуляторка, відсутність ресурсів і, по суті, каральна система управління, де за помилки їх карають, а за плюси ніяк не винагороджують.
В KSE зовсім інша система мотивацій у команди і в мене. У нас є наглядова рада. Тільки перші два роки в KSE, коли я там бунтарив, вони мене намагалися зупинити, а потім змирилися, відпустили і підтримують. Я вчора говорив з наглядовою радою, що виходимо публічно (з новиною про купівлю Гольф Клубу), може бути атака. Вони: "Гаразд, йди – хіба вперше. Але якщо проблеми якісь – приходь". Тобто мене хвалять і нас підтримують за перемоги, а за ризики - стають горою і підтримують.
Підсумую. Моя позиція по Могилянці така: для того, щоб врятувати її унікальну культуру, закладу потрібні ресурси і гнучкість. І це означає, що їм треба сильне лідерство. Можна прийняти закон і передати в управління нашій фундації, наприклад, - не треба нічого приватизувати. Ми б управляли, при чому на рівні менеджменту, а не лізли б на рівень академічної незалежності.
- Однак все ж таки бажано мати закон?
- Так, інакше бюрократи все блокуватимуть в судах.
- Повертаючись до суми інвестиції $8 тис. в студента. Я ж правильно розумію, що наразі всі ці $8 тис. приватні? Чи хотіли б ви, аби бодай частину цих грошей вам давала держава, чи там будуть такі умови, що воно того не варте?
- Треба віддати належне державі - і міністру освіти і науки (Оксену Лісовому – ІФ-У), і віце-прем'єру з інновацій (Михайлу Федорову). Вони зробили гранти "гроші ходять за студентом". KSE та УКУ серед лідерів, до кого студенти прийшли з цими грантами. Вони не покривають всю освіту, але ми щасливі.
Співфінансування - хороша ідея, яка і в медицині є: держава його надає, а вже людина чи грантодавець можуть доплатити. Це рух в правильному напрямку. Ми б хотіли, щоб цих грошей було більше, але все окей. Я розумію, що у держави немає грошей, і є питання соціальної справедливості, бо у держави функція - дати освіту середньої якості всім. Хоча що потрібно державі насправді? Дати топову освіту лідерам, найкращим інженерам, найкращим математикам. Але політично це неможливо.
- До війни існував проєкт створення Президентського університету на ВДНГ. Було підписано указ, створили держпідприємство. Чи можливий цей або інший проєкт державно-приватного партнерства?
- Так, там 7 млрд грн мало бути фінансування, якісь шалені сотні мільйонів доларів. У нас немає такого фінансування. Звісно, якщо б держава таке зробила, це було б добре. Але я не думаю, що це реалістично зараз під час війни. В тих напрямках якраз працюють приватні фундації. Погляньте на Америку: найсильніші університети - саме приватні, тому що держава обмежена. У держави зараз всі гроші йдуть на соціальну підтримку, війну, армію. Я б хотів, щоб було інакше, однак розумію реалії. Це добре, що нам пощастило, що нашим потом і довірою ми побудували можливість якогось фінансування. Але хто ж гарантує, що воно завжди буде чи завтра не зупиниться.
- Питання на цю тему. Я від дуже багатьох експертів, яких поважаю та яким довіряю, чув, що мало хто в Україні може зрівнятися з Тимофієм Миловановим у залученні донорських грошей. Але чи не занадто ризикована така стратегія? Наскільки проєкт неприбуткового приватного університету KSE може сам себе забезпечувати в Україні, якщо завтра вам доведеться зайнятися чимось іншим?
- Звісно, це питання завжди є, і в стратегічних аналізах консультанти завжди нам зазначають, що це не може бути one-man-show.
Я дуже багато вкладав за час війни, щоб це перейшло з one-man-show на management-team-show. Тепер відомий ректор KSE Тимофій Брік, відома (керівниця KSE Institute, віцепрезидентка з політичних досліджень Київської школи економіки) Наталя Шаповал, є (директорка KSE Foundation) Світлана Денисенко, CEO Михайло Шнайдер, операційний директор Роман Басалига, віцепрезидентка з глобального розвитку Олександра Вакру з Гарварду, віцепрезидент з Institutional Advancement Хортон Бібі Сентер - він колишній президент американської фундації "Євразія", яка нас заснувала. Є також очільниця бізнес-школи Валентина Сахно, відомі викладачі Антон Лягуша, Антон Дробович, Володимир Кулік, є математики сильні Марія Власенко та Георгій Шевченко, Ігор Сердюк. Тобто ми створюємо спільноту і допомагаємо бути більш публічними, ніж вони були б самі по собі.
Це освітній рух, науковий рух за розвиток. Це правда, що я один з лідерів, але я багато працюю над тим, щоб з'явилися нові лідери - від студентів до дорослої команди. Я багато вкладаю свого часу в зростання людей, і не лише я. Ми в цьому році витратили вже близько $150 тис. просто на поїздки нашого топменеджменту в топові університети.
За цим постає фінансова задача. У нас накопичені ресурси на 10 років операційних витрат, якщо раптом все злетить та заморозиться. Тобто якщо станеться зі мною щось, зростання, можливо, такого не буде, але 10 років ми стабільні.
Ми хочемо наростити ще ендаумент, щоб ми могли існувати. Для цього вже $100 млн чи $500 млн потрібно. Я ще не можу такі гроші збирати. Наразі я 20-30 мільйонів в рік збираю, однак не факт, що я й надалі зможу стільки збирати. Зараз "на ривку" ми намагаємося показати, що робимо щось важливе для України, і нам топові люди світу дають гроші. Я запитував їх: "Чому ви це робите?" Тому що ми показуємо продукт, показуємо зростання, тому що ми несемо західні цінності та їх захищаємо. І не на папері, а підтверджуємо своїми діями.
Тобто історія дійсно така, що допоміг мій якийсь унікальний досвід роботи і в уряді (і позитивний, і негативний), і в бізнесі в Україні в 90-х (про це мало хто знає). Це теж важлива частина. Я і в банківській сфері працював, і в Америці в освіті - в Ivy League (Лізі Плюща – ІФ-У), і в Німеччині теж працював 4 роки професором, публікувався. Ось весь цей різноманітний досвід дозволяє мені створювати продукти та будувати стосунки з мільярдерами, які нас підтримують. Це важливо, це людям подобається. Якщо мене не стане (зіб'є машина, помру, мене вб'ють - що завгодно), звісно, це сильно вдарить по KSE. Але KSE вже стоїть на ногах, бо за час війни ми побудували сильну управлінську команду. Всі ці люди можуть взяти на себе лідерство і вести далі. Потрібен буде якийсь час, щоб побудувати стосунки з мільярдерами тощо, але, наприклад, Наталя Шаповал ось нещодавно вже була на зустрічі з технологічним мільярдером, тож її знають, і Бріка теж.
- Чи є в KSE якийсь плановий рівень частки власних доходів?
- Ми не добираємо на операційні витрати університету та інституту десь $5-10 млн щороку. По нас сильно вдарило USAID, звідки було декілька мільйонів доларів на рік. Гадаю, ми там в цілому на вже підписаних контрактах десь $15 млн втратили. Боляче, але виживемо.
- KSE наразі вже дуже впливовий гравець не лише у сфері освіти, а й у сфері економічної політики та й політики загалом. Впевнений, що подальше зростання університету викликатиме не тільки захоплення, але й протидію на дуже різних рівнях - маємо свіжі приклади в США. Як плануєте балансувати?
- Так, так. Гарвард послав, як бачите, Трампа. Ніхто не наважився, а Гарвард наважився. Незалежність важлива. Але люди в Україні часто плутають, що таке незалежність, та думають, що це коли ти від когось конкретного не отримуєш грошей. Ні, незалежність - це коли у тебе є ресурс, фінанси, і ти в змозі відмовитися від усіх. Гарвард незалежний тому, що, втративши $2 млрд від держави, у них є $50 млрд ендаумента. І нехай вони з цих коштів витратять до $30-40 млрд, однак переживуть і Трампа, і наступного президента.
У Гарварду є свої проблеми - внутрішні, організаційні. Там теж кажуть, що це не той вже Гарвард, який був колись, так само, як кажуть, що Могилянка вже не та чи KSE. В академії є така хвороба - люди стають консервативними. Однак з нею треба боротися. Лідерство важливе. Це водночас сильний організаційний, стратегічний лідер і науковець. У мене є ця наукова сторона - міністерська робота, екзек'ютів тощо, що дає необхідну комбінацію навичок. Таких на ринку дуже мало.
Як ми забезпечуємо незалежність? Ми даємо академічну незалежність: не ліземо в те, що говорять наші викладачі, дослідники чи KSE Institute. Вони роблять, що хочуть. Ми від них вимагаємо результатів, щоб вони були впливовими, щоб якість була значною.
Наприклад, Financial Times цьогоріч процитували KSE Institute вже 40 разів, тобто кожен третій день, а, наприклад, топові think tank світу, як Brookings Institution чи Chatham House, 80 разів чи 100 разів. Ми порівнюємо з іншими think tank України, яких цитують раз чи двічі на квартал, робимо висновок, що вони працюють добре, потрібні ринку і у них є аудиторія. Тобто ми дивимося на вплив. Якщо вони його не роблять, ми починаємо тиснути на них. Тобто у них є OKR (Objectives and Key Results) - інколи прямі, інколи суб'єктивні. Ми зараз впроваджуємо на всю управлінську команду нову гібридну систему OKR, але філософія схожа: Management by objectives і OKR. Головне, щоб вони робили те, що потрібно суспільству, що потрібно для розбудови України. А ми це якось вимірюємо, суб'єктивно і об'єктивно, і тим, хто успішний, даємо ресурси, тому що донори на це реагують. Але в суть не втручаємося - от баланс у нас так і вибудовується.
Щодо грошей, то операційно їх мають заробляти всі. Хіба що, можливо, крім університету, тому що там студенти, бакалаври - вони не зароблять грошей.
- І наостанок. Що б ми тут не говорили, все одно хтось скаже, що ці $18 млн краще було б витратити на дрони, на фронт, ще на щось. Я здогадуюся, що конкретно ці гроші витрачати таким чином не можна, бо люди їх дають саме на освіту. Але попрошу вас все ж таки відповісти: чому під час війни треба вкладати гроші в освіту?
- Тому що defense tech вибрало вже всіх наявних інженерів. Поговоріть з будь-якою defense tech кампанією - нема спеціалістів, треба вчити нових людей. Адже щоб не гинули військові, треба мати роботів, а для того, щоб були роботи, потрібні інженери. А як буде перемир’я, то й цих спеціалістів Пентагон зможе перекупити чи норвезькі компанії. А Україні потрібні нові покоління інженерів, бо треба готуватися до нової війни. Ми профтех запустили, де через три місяці ви вже оператори ЧПУ. Верстати є, а людей не вистачає ними керувати.
Сьогодні запускаємо бакалаврат з інженерією, щоб через чотири роки у нас були інженери, а через вісім - інженери з практичним досвідом, і якщо чи коли буде нова війна, то у нас вже була сильна інженерна база, щоб захистити людей. А магістратури, звісно, відповідають, напряму на сьогоднішні виклики: у нас є інженери з БПЛА, інженери з нано- та мікроелектроники. Тож коли інвестуються в нас $20 млн, це є інвестиція в людей, які будуть це робити.
