Режиссер фильма "Малевич" Онищенко: Это хорошо, что люди говорят о кино, что оно их триггерит и провоцирует
Интервью режиссера фильма "Малевич" Дарьи Онищенко агентству "Интерфакс-Украина"
Текст: Егор Шумихин
(на украинском языке)
Пані Дар'я, "Малевич" - ваш третій повнометражний ігровий фільм. Чому саме ця тема обрана для екранізації, зважаючи, що попередні стрічки були дещо іншого спрямування?
Для мене особисто "Малевич" - це важливий художник із самого дитинства. Це найпровокативніший митець, творчість якого мене завжди дуже триґерила. Я, напевно, все своє життя, і цим фільмом також, намагалась його зрозуміти. Тобто робота над стрічкою - це пошук Малевича. Крім того, це процес деколонізації, який для мене дуже важливий.
Ідея фільму з'явилася ще до повномасштабного вторгнення, напевно, це був 2020-2021 рік. На той момент для мене і для продюсерки цього проєкту Анни Паленчук було зрозуміло, що процес деколонізації для нас є дуже важливим. Я багато років займаюся культурною дипломатією, і для мене ніколи не ставало питання, чи треба повертати наші імена. Для мене це дуже особисте і важливе завдання, як для людини, яка також презентує нашу країну за кордоном. В постаті Малевича я побачила можливість повернути його не тільки Україні, а й розповісти світу, бо до сих пір в багатьох музеях він зазначається тільки як "русский авангардист".
Вже продовж виробництва фільму, я зіштовхнулася з тим, що в інтелектуальних колах в Європі дуже багато людей не хочуть його віддавати, ані нам, ані Польщі. Ми з креативною продюсеркою цього проєкту Тетяною Філевською, яка багато років займається вивченням творчості і біографії Малевича, завжди наголошуємо на тому, що це українсько-польсько-білорусько-російський митець. Тобто його не треба апропріювати якійсь одній країні - він належить всім чотирьом, бо вони пов'язані з його біографією. Але, звісно, ми як українці намагаємось повернути його спадщину нам, і дослідити більше саме його зв'язок з Україною.
Ви сказали, що одним із мотивів створення фільму була деколонізація Малевича, а яка була надмета, якої ви б хотіли досягти цією роботою?
Для мене надметою була можливість розповісти людям історію митця, який боровся за свободу, особливо зараз в час, коли весь український народ бореться за цю свободу. А по-друге, поєднати його з тим, що відбувається зараз і провести історичні паралелі. Бо ця боротьба з імперіалізмом, яка відбувалася за часів Малевича, - спочатку за часів Російської імперії, потім за часів Радянського Союзу, - повторюється і зараз.
Я весь час стикаюся на Заході з тим, що люди постійно зводять війну до боротьби тільки з Володимиром Путіним. Тому для мене один з найголовніших меседжів цього кіно, що це війна не тільки Путіна. Зараз дуже багато моїх колег-митців знаходяться на фронті, зокрема, і члени нашої команди. І для мене це та боротьба за свободу, яка була тоді і продовжується зараз.
Чи важко сьогодні в Україні шукати фінансування на такі проєкти?
Дуже важко. Ми знімали з дуже маленьким бюджетом. І взагалі це, напевно, як підписати собі вирок, коли ти знімаєш історичне кіно з маленьким бюджетом. Бо ти як режисер обмежений в усьому: історичні локації, побудова декорацій, все це завжди вимагає дуже великих коштів. У нас частина фінансування взагалі відпала на момент, коли ми зайшли в виробництво, бо це вже було повномасштабне вторгнення.
Ми почали знімати кіно в жовтні 2022 року. Це був момент найсильніших обстрілів нашої енергетичної інфраструктури. Це був момент, коли ніхто взагалі не знав, що буде завтра, чи ми зможемо взагалі дозняти це кіно в Україні. І грошей критично не вистачало ні на постпродакшн, тим більше, на промокампанію.
Тому так - шукати гроші в Україні на авторське кіно дуже-дуже важко.
Бюджет фільму складає близько 35 млн грн. Ви говорите, що це дуже маленькі кошти для такої стрічки. Зустрічав думки, що для українського кіно це досить значне фінансування.
Взагалі для історичного кіно, якщо десь в європейській країні назвати цю суму, це дуже-дуже мало, це вартість телефільму.
Ми говоримо про Україну.
В нас зараз це не набагато дешевше. Якщо ви подивитесь скільки коштує побудова декорацій, робота художників-постановників. До прикладу, ми не мали можливості знімати в селах на Харківщині, де ми початково хотіли розповісти про дитинство Малевича. На той момент там вже йшли бойові дії, частина локацій була знищена. А саме на Харківщині знаходились унікальні місця, старовинні будівлі, дороги без рекламних бордів, без білих пластикових вікон. Таких місць в Україні вже майже не лишилось взагалі. І все, що ти не знаходиш, ти потім або не можеш зняти у фільмі, або маєш на пост-продакшині прибирати недоліки, а це коштує дуже багато грошей.
Раніше зазначалося, що зйомка стрічки мала завершитися в березні 2022 року, але через повномасштабне вторгнення це було дещо відтерміновано. Вірогідно в цей період з'явилася ідея інтегрувати у фільм епізоди про російсько-українську війну. Який вигляд мав би фільм, якби не вторгнення?
У нас початково була ідея розповісти історію його дитинства, пов'язаного з Харківщиною і Сумщиною, де Малевич разом зі своїм татом подорожував, бо батько працював інженером на цукроварні. Малевич вже в той період надихався українською народною творчістю, бачачи, як селяни розмальовують хати і посуд. Це історія, яка була вплетена в загальну концепцію. Вона не погана, я з одного боку шкодую, що її немає. З іншого боку, вона більш дотримувалась такої класичної драматургії з метою розповісти більше про біографію Малевича. Але я, чим більше займалась цим фільмом, тим більше розуміла, що не можу робити класичний байопік про найбільш некласичного митця, людину, яка все життя намагалась боротися з реалізмом і класицизмом.
І тому, коли почалось повномасштабне вторгнення, для мене, як для людини з дуже активною позицією, яка активістською діяльністю і культурною дипломатією займається багато років, вийшли на передній план інші сенси. Тобто вже на той момент, без війни я цю історію розповідати не хотіла. Мене, насправді, намагалась відмовити від цієї історії навіть продюсери на якомусь етапі, але мені було важливо говорити саме про цей історичний зв'язок. Я свідомо не робила цю сучасну історію якоюсь сконструйованою і прив'язаною до конкретних персонажів. Я її зробила трошки таким обрамленням загального сюжету, але мені здається дуже зрозуміло, про що вона говорить.
Можна зустріти думки, що епізоди присвячені війні дещо не пасують фільму, і, можливо, навіть експлуатують тему. Чи не краще було б зосередитися лише на історії митця?
Можна все. Але якщо я знімаю своє авторське художнє кіно, то для мене дуже важливо показати моє бачення конкретної теми чи світу. Тому я завжди наголошую, що це моє бачення Малевича під час війни в 2022 році. Я знаю, що цим я, напевно, не задовольнила очікування багатьох людей щодо постаті Малевича, які чекали фільм в більш класичному варіанті байопіка. Але я просто робила так, як мені підказує інтуїція.
В попередній відповіді ви сказали, що епізод із сучасністю має дуже зрозумілий посил. Але особисто мені не зовсім зрозуміло про що саме та історія.
Історія сучасності дуже маленька, і якщо до неї придивитися, в ній немає закінченої драматургічної лінії. Це маленька історія, яка показує, в якому стані ми знаходимося зараз, і пов'язує це з минулим через почуття, через діалоги героїв. У нас там є вишиванка, яка натякає на те, що персонаж Ірми Вітовської, яка виконує дві ролі, могла би бути, наприклад, правнучкою чи онукою героїні Одарки в цьому кіно, але не має неї бути обов'язково. Тобто це трошки таке абстрактне поєднання.
Хтось вважає Малевича провокатором, хтось може вважати провокацією те, що я поєднала сучасну війну, вписала її для чогось у цей фільм. Але всі роки цього повномасштабного вторгнення я приділяють час, щоб внести свій вклад в нашу перемогу. І тому для мене важливо, що ми показуючи фільм західній аудиторії, знов нагадуємо і відверто кажемо про те, що зараз відбувається.
Ви зазначали, що така досить не цілісна сюжетна лінія - це данина творчості самого Малевича, і що будувати класичний байопік було б не справедливим до художника. Але через такий підхід сюжет може здаватися трохи сумбурним. Як ви вважаєте, чи не завадило це картині стати доступнішою для широкого глядача? Бо для тих, хто не цікавився Малевичем до цього, це можу бути не дуже плавний вхід в тему.
Так, зробило сумбурним, і це не дуже плавний вхід в тему, я з вами абсолютно згодна.
В той же час, окрім цього фільму, в нас дуже велика компанія додаткових колаборацій, присвячених Малевичу, якими ми намагаємось донести не тільки фільм, а взагалі проєкт "Глобальний Малевич" і повернення нашого культурного полоненого в український контекст. Наприклад, зараз в ресторані "Канапа" вийшло меню "Малевич"; КМДА запустила потяг метро розмальований нашими художниками в стилі Малевича; у нас є косметика і бренди одягу. В принципі, це те, чого насправді досягли не ми, а досяг Малевич - він своїм мистецтвом не просто змінив розвиток сучасного живопису, він надихнув сучасний дизайн, архітектуру, моду, і про це до сих пір дуже мало хто знав в Україні. Мені здається, що нашим проєктом ми теж зробили поштовх, щоб про нього заговорили люди із зовсім різних сфер діяльності.
Те, що фільм сприймати важко для аудиторії, яка зовсім не підготовлена - це факт. Для людей, які зовсім не знають якихось історичних контекстів, чи перший раз чують слова супрематизм - це складно. До прикладу, у нас в фільмі є досить серйозна реконструкція за ескізами костюмів Малевича вистави "Перемога над сонцем" 1913 року. На той момент це була дуже футуристична, новаторська, провокативна вистава. Про неї дуже мало говорять в пресі. Тому зараз я розумію з критики, що більше критикують секс-сцени, ніж говорять про такі речі, які справді розроблялись з мистецтвознавцями, художниками, постановниками.
Погоджуюся, що, напевно, підготовка суспільства була б більш корисною для проєкту. Але ми робимо, що можемо, з нашим бюджетом, з нашими можливостями.
Письменник Андрій Кокотюха вважає, що фільму "Малевич" бракує інформаційного супроводу, який, скажімо, був у стрічки "Будинок "Слово". Нескінченний роман", прокату якому передувала документалька "Будинок "Слово", яка популяризувала тему. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що стрічці не вистачило інформаційно-просвітницької кампанії, щонайменше до прокату?
Я працювала над сценарієм разом з Тетяною Філевською, яка є креативною директоркою Українського інституту. Напевно, краще за Тетяну біографію і творчість Малевича в Україні ніхто не знає. Вона написала декілька книжок про Малевича, зняла документальний фільм про нього. Ми говорили з Тетяною на цю тему, якраз після статті Андрія, і вона погодилася, що треба робити ще більше. Це насправді не так просто охоплювати інформаційний простір, розповідати і повертати свої імена. Ми всі дуже багато років знаходилися під сильним впливом русифікації. Тому я тут теж можу тільки погодитись.
Також зустрічаються думки, з якими я можу погодитися, що при перегляді фільму широкому глядачу не вистачає інформації саме з точки зору розуміння хто такий Малевич, в чому цінність і новаторство його творчості, чому "Чорний квадрат" - це не просто чорний квадрат, хто такий Татлін, і яка основа їх творчого біфу?
Я думаю, що моя ціль чи моя робота як митця, як режисера художнього кіно, а не документального біографічного, полягає в тому, щоб надихнути людей, які подивляться цей фільм, зайти в Інтернет, порівняти біографічні факти з фактами вигаданими і художніми, дізнатися щось нове про Малевича, про Татліна, зацікавитись загалом темою.
Байопіки – це справді дуже складний жанр. Починаючи цей проєкт, я це знала, тепер я це розумію ще більше. Особливо після цього шквалу критики, який зараз на мене звалився. Але мені справді здається, що це не є ціллю цього проєкту – розповісти повністю життя Малевича чи пояснити його творчість.
Ще однією темою, яка пов'язана з цією частиною фільму є те, що військового у стрічці грає актор Костянтин Темляк, по відношенню до якого ще до початку прокату звучали звинувачення у домашньому насильстві, а також відкрито кримінальне провадження. Перед виходом стрічки ви засудили його дії, але заявили, що не будете вирізати сцени з ним. Тепер після початку прокату ви вважаєте це рішення виправданим?
Це рішення було для мене досить свідомим, я навіть в ньому не сумнівалась. Бо це мій авторський твір. Це не фільм про Костю Темляка, це фільм про Казимира Малевича. Це фільм, над яким працювало, якщо ми всіх порахуємо, напевно, 500 людей. Тому з повагою до всіх, хто працював з нами, до партнерів Костянтина, для мене було відразу зрозуміло, що я свій твір через цей скандал різати не буду. Він виник за місяць до виходу в прокат, і це дуже неприємна ситуація для всіх.
Чи не є таке ваше рішення підтвердженням того, що в Україні культура скасування не працює так, як це відбувається в західних країнах, і що у нас публічним і культурним діячам дозволено більше без наслідків?
Ви знаєте, я отримую критику з обох боків. З одного боку на мене накинулись феміністки, які кричать, що я "не вирізала член Темляка". З іншого боку на мене накинулись сексисти, які кажуть, що "як могла блондинка взагалі зняти фільм про Малевича".
Тому, якщо ти вже робиш фільм про Малевича, то ти маєш бути готовий до таких нападків. Коли вийшла вистава "Перемога над сонцем" 1913 року, глядачі закидували сцену тухлими яйцями і помідорами. Тому я готова купити лоток з яйцями всім, хто критикує кіно.
Я розумію, що ситуація з Костянтином обурила багатьох. Для мене, звісно, було б набагато краще, якби цього не сталося, але воно є, як є. У нас у всіх є якісь наші гріхи, напевно, у якийсь момент це може сплисти щодо когось іншого. Я мала реагувати більш як людина, яка захищає свій твір, це я і зробила.
Ви про це теж згадали, що у певній частині коментарів, відгуків і рецензій на фільм можна зустріти дискусії щодо доречності сцен сексу у стрічці і їх змістового наповненню. Давайте тезово розберемо, що саме ви хотіли ними показати? Наприклад, телеведучий Костянтин Грубич побачив в останній сцені алюзію наруги радянської влади над Україною. Чи закладали ви це?
Щодо сцени Ірми Вітовської і Олексія Горбунова, то так, конфлікт цих двох персонажів для мене це і є конфлікт радянської влади з Україною. Мені здається, для людей, які в темі, це читається дуже легко. Те зґвалтування, яке ми бачимо, перегукується зі словами "Нравится, не нравится - терпи, моя красавица", які колись сказав Путін щодо України.
У нас ще є красива сцена в театрі, де Малевич з його другою дружиною Софією. Мені здається, що взагалі, коли я знімаю секс в кіно, я намагаюся зробити це художньо кінематографічно. Це не є якоюсь дешевою порнографію. Для мене важливо, щоб в цьому була художня естетика. Мені здається, в цьому фільмі вона є. В цих сценах так само.
Щодо першої сцени кохання з військовим, яка найбільше всіх обурює, де якраз грає Темляк, то, якщо чесно, ми живемо вже три з половиною роки у війні, для нашого суспільства, коли дуже багато чоловіків на фронті, і багато жінок виїхали за кордон, це тема актуальна. Можливо, саме тому на ній зараз настільки загострилась увага людей, коли вони дивляться кіно. Але для мене ця сцена перш за все про кохання.
Якщо подумати, для чого я створюю кіно, це декілька речей: кохання, пошук правди і пошук творчості, що для мене є Богом. Малевич казав, що для нього мистецтво це окрема релігія. Я в це теж вірю. Тому для мене секс на екрані - це про кохання, це про пошук Бога і про пошук життєвої правди.
Я люблю реалістичне кіно. Я закінчила Мюнхенську кіношколу, у мене німецька кіноосвіта. Німецьке кіно досить жорстке, реалістичне, пряме. Це можна було більше побачити в моєму попередньому фільмі "Забуті". Цей фільм ближчий до документальної естетики. Через це до мене зараз є запитання, чому в фільмі є нецензурна лексика, чи ці відверті секс-сцени. Але для мене це про якусь життєву правду.
Але от що хочу сказати. Зараз дуже багато говорять про секс-сцени, про конфлікт з Темляком, але цей фільм уже до прем'єри використовувався як елемент культурної дипломатії за підтримки нашого Міністерства закордонних справ. У нас були покази під час Мюнхенської конференції з безпеки, була панельна дискусія перед переглядом фільму з Тімоті Снайдером, фільм показувався в рамках Конференції з відбудовою в Римі перед Колізеєм у відкритому кінотеатрі. Для мене це важливо, щоб фахова публіка, яка цікавиться культурою і історією, політики, культурні діячі дивились цей фільм і обговорювали його.
В одній із останніх сцен фільму, яка поєднує творчість Малевича про голодомор в українському селі і результати російської агресії сучасної війни, яка, як на мене, досить сильна, використовуються людські образи з картин художника з так званим "блекфейсом". Чи не думали ви, що через це можуть бути проблеми зі сприйняттям у іноземного глядача?
У нас було вже багато показів за кордоном, і показів серед зовсім різної аудиторії: і культурних діячів, і політиків, і дипломатів, і просто глядачів за кордоном. Мені здається, що ті, хто знає картини художника, бачили це повторення робіт, де замальовані обличчя. І це не тільки чорна фарба, це зовсім різні кольори. Там конкретно відтворення робіт Малевича, і це не має жодної відношення до "блекфейсів".
І на закордонних показах ви не зустрічали якогось негативного відгуку на це?
Ні. У нас в фільмі є момент, коли Татлін розмовляє з НКВДистом, де той йому каже, що Малевич підписав свою роботу: "Битва негрів в печері в темну ніч". Це була відсилка на одноймену роботу французького художника Альфонса Алле, який створив картину у 1883 році, схожу на чорний квадрат. Я це включила в фільм, як історичний факт, оскільки такий підпис дійсно було знайдено позаду "Квадрату" Малевича. Хоча я повністю згодна, якщо ми це інтерпретуємо зараз, це може виглядати як досить расистський факт.
Але роботи Малевича з селянами із замальованими обличчями, це точно не про "блекфейсинг". Мені здається, що він малював людей без облич, щоб підкреслити, що радянська влада і той режим забирав в людей обличчя. Тут йшлося про те, що людина втрачає цінність, що людина втрачає право голосу, людина, в принципі, втрачає значення в цій системі.
Як на вашу думку, фільм "Малевич" виконав ту надмету, про яку ви говорили на початку?
Мене дуже тішить, що зараз навколо фільму дуже багато обговорень. Комусь фільм дуже подобається, люди виходять із зали і плачуть. У нас було багато показів, де люди аплодували стоячи. Є дуже багато критики, де люди пишуть, що це жахливе кіно, що все не так, і Малевич повністю був інакший, і як ви могли показати стільки сексу в цьому фільмі. Мені здається, це добре, що люди говорять про кіно, що воно їх триґерить, що воно провокує. Мені хотілося б вірити в те, що Малевич був би задоволений.
І я можу сказати, що наша загальна місія чи мета, з якою ми починали цей проєкт - повернути Малевича як нашого культурного полонену, поширити його ім'я не тільки в Україні, а також у світі, як українського митця, - частково справді виконана. Про нього багато говорять, до нас доєдналося дуже багато людей з різних галузей мистецтва і не тільки, дуже багато колаборацій.
Це процес буде займати ще деякий час, ми не будемо зупинятись, наша команда далі планує працювати в цьому напрямку і популяризувати ім'я Малевича, щоб всі знали, що це найвідоміший киянин в світі, що це митець, який повністю змінив розвиток мистецтва, і його так багато пов'язує з Україною, і так довго це від нас забирали.
Кіно – це не тільки творчість, це ще й бізнес. Чи виправдали перші тижні прокату ваші очікування?
Український прокат можна дуже легко передбачити, бо вже є досвід і практика. У нас не було і немає грошей на серйозну промокампанію. А без промокампанії дуже важко просувати кіно. Тому ми вдячні нашим партнерам, друзям, всім акторам, які розповідають про наш фільм. Вдячні всім колабораціям, які нас підтримують. Це дуже-дуже непросто, особливо в регіонах.
Чи буде фільм прокатуватись за кордоном?
У нас вже були покази в Італії, в Бразилії, в Німеччині, в Швейцарії. Триває прокат в Штатах. Вже почався прокат в Канаді. Буде прокат в Польщі і в Чехії. Звісно, переважно він спрямований на нашу українську аудиторію, на наших біженців чи нашу діаспору. Але це велика аудиторія. І також ми робимо різні кооперації з музеями, культурними установами, які роблять запити на показ фільму.
У митців прийнято запитувати про творчі плани. Чи працюєте уже над майбутнім фільмом?
Є декілька ідей, але, напевно, найголовнішим для мене буде наступний проєкт – це художній фільм про Юрія Іллєнка і про історію нашої кіностудії ім. Довженка. Це знов таки невдячний проєкт, бо це знов історичне кіно, і знову буде багато критики, але я дуже хочу його зробити.
Коли його можна буде побачити на екранах?
Я сподіваюся, якщо все добре складеться, то ми будемо знімати наступного року. Тому вихід, якщо пощастить, буде у 2027 році, або ж уже у 2028-му.
