Дорога до відбудови: "Угода про надра" відкриває інвесторам скарбницю українських ресурсів
Володимир Крейденко, народний депутат України
У світі, де природні ресурси перестали бути лише геологічним багатством і перетворилися на інструмент глобального перерозподілу впливу, Україна зробила рішучий крок уперед. Йдеться про нещодавно підписану та ратифіковану Верховною Радою Угоду між урядами України та США про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови, відому також як "Угода про надра".
За сухим формулюванням — "Угода про надра" — ховається інструмент довгострокового економічного розвитку, який здатен перезапустити всю логіку залучення іноземного капіталу в український видобувний сектор. І не лише.
Це Партнерство — юридично оформлений механізм, де з українського боку діє спеціальна державна агенція, а з американського — U.S. International Development Finance Corporation (DFC) — головна фінансова інституція США для розвитку інвестицій за кордоном.
Угода гарантує не просто сприятливі умови для майбутніх проєктів, а створює цілісну систему економічної стабільності: від податкових пільг і валютної конвертації до правового захисту та переваг у доступі до стратегічних активів. Особливий акцент зроблено на надрах. Державні органи України, які видають ліцензії на користування надрами, зобов’язані включати положення про пріоритетний доступ Партнерства до інвестданих, а в разі зацікавленості — проводити з ним добросовісні переговори. Законодавчо зафіксовано й обов’язок не пропонувати третім сторонам суттєво вигідніші умови. Це — системна відповідь на десятиліття хаосу в сфері надрокористування, непрозорих ліцензій і знецінення стратегічних активів України.
U.S. International Development Finance Corporation — це модернізована урядова фінансова інституція США, створена у 2020 році. Її завдання — підтримка економічного розвитку в країнах-партнерах через залучення приватних інвестицій у стратегічні сектори: енергетику, логістику, охорону здоров’я, ІТ, інфраструктуру, агросферу та екологію. DFC працює з бюджетними коштами США, але її головна сила — мультиплікація інвестицій: державні кошти залучають додаткове фінансування з приватного сектору, примножуючи ефект у кілька разів. У своєму портфелі корпорація має вже понад $50 млрд, залучених до понад 114 країн, що охоплюють понад 200 мільйонів людей і бізнесів.
Інструменти DFC охоплюють довгострокові кредити, гарантії, інвестиції в капітал, страхування політичних ризиків, а також гранти на підготовку проєктів. Цей комплекс дозволяє реалізовувати інвестиційні ініціативи там, де приватний сектор сам по собі не ризикне заходити.
DFC реалізувала десятки успішних проєктів у різних куточках світу. В Еквадорі вона профінансувала модернізацію порту Пуерто-Болівар на суму $150 млн. Це дозволило збільшити вантажообіг на 34%, створити понад 1 200 нових робочих місць і залучити $750 млн інвестицій. У Габоні, завдяки страхуванню DFC, вдалося втричі підвищити потужність ключового морського терміналу. У Сьєрра-Леоне DFC профінансувала теплову електростанцію, яка має збільшити національне виробництво електроенергії на 75% — надзвичайно важливий внесок для країни з хронічним енергетичним дефіцитом.
У Бразилії компанія вклала $31 млн у мережу жіночих медичних діагностичних центрів, що дозволило суттєво покращити раннє виявлення раку серед жінок, зокрема у бідніших регіонах. В Індії DFC підтримала агроплатформу WayCool, яка дозволила зменшити післязбиральні втрати продукції й на третину збільшити доходи фермерів. У Непалі інвестиції були спрямовані на розвиток внутрішньої логістики: платформа Upaya збільшила кількість доставок у 10 разів, покращивши доступ до транспортних послуг у регіонах. У Гватемалі та Колумбії DFC забезпечила фінансування для малого бізнесу — підприємства отримали змогу модернізувати виробництво та розширити експорт.
На Тихоокеанських островах — у Папуа Новій Гвінеї, Фіджі, Самоа та інших країнах — корпорація допомогла модернізувати мобільну мережу, що охоплює майже 3 мільйони абонентів. В Іраку DFC інвестувала у газопереробний завод, який дозволить щороку економити мільярди доларів за рахунок заміщення дизеля. У Молдові забезпечено страхування критичних енергетичних проєктів, які зменшують залежність від російського газу. У Шрі-Ланці підтримано кредитування жіночого бізнесу та малих і середніх підприємств на суму $100 млн через провідний національний банк.
Україна вже зараз є серед ключових країн, де працює DFC. Агровиробники отримали $250 млн на підтримку під час війни, ще $60 млн пішли на кредитні гарантії для малого бізнесу. Окремо були профінансовані торгові операції ($50 млн), реабілітаційний центр Superhumans ($25 млн), а також програми підтримки зелених проєктів та малих і середніх підприємств в західних регіонах України. Загалом портфель DFC в Україні вже перевищує пів мільярда доларів. Крім того, підписана нещодавно "Угода про надра" передбачає створення Фонду відбудови України, до якого надходитимуть частина роялті з надрокористування — ці кошти буде спрямовано на інфраструктурні, енергетичні та соціальні проєкти.
Угода з США не лише відкриває доступ до ресурсів — вона створює якісно нову інституційну рамку для інвестування в Україну. В умовах воєнного часу ми отримуємо партнера, який не лише вкладає гроші, але й будує довіру до українського ринку. Це означає: інші міжнародні гравці теж починають бачити Україну як територію можливостей, а не виключно ризиків.
Для держави це — не втрата контролю, а його посилення. Ми формуємо ринок, де на першому місці — прозорість, конкуренція, верховенство права і стратегічні інтереси. І головне: ми не просто залучаємо інвестиції. Ми перезапускаємо логіку економіки — від сировинної залежності до партнерства з доданою вартістю.
Україна має надра. Але тепер — має і механізм, щоб зробити з них економіку майбутнього.
