Не гальмувати прогрес: чому скасування пільг для електромобілів — крок назад
Володимир Крейденко, народний депутат України
У наш час електротранспорт став символом глобального переходу до низьковуглецевої економіки. У країнах Європейського Союзу, США, Китаї спостерігається не лише зростання продажів електромобілів, але й формування комплексної екосистеми, що охоплює інфраструктуру, інновації та регулювання. Україна також активно інтегрується в ці трансформаційні процеси. Після 2020 року ринок електротранспорту в Україні почав демонструвати динамічне зростання, що було спричинено як зміною споживчої поведінки, так і сприятливою державної політикою у сфері оподаткування та митного регулювання. У 2024–2025 роках частка електромобілів у загальному обсязі продажів авто зросла майже удвічі, а кількість зарядних станцій по країні подолала позначку в 2 тисячі. Це стало можливим завдяки скоординованим діям законодавців, бізнесу й громадянського суспільства. Проте нині перед Україною постають нові виклики, зокрема дискусія про доцільність збереження пільг для імпорту електротранспорту.
Електромобілі поступово витісняють традиційні дизельні та бензинові авто з українського ринку. З огляду на доступні статистичні дані, лише за перше півріччя 2025 року в Україну було завезено понад 8000 електромобілів, переважно вживаних. Крім того, відкриття нових торговельних майданчиків, сервісних центрів, станцій заряджання — усе це свідчить про формування повноцінного ринку електромобілів в Україні. Значну роль у цій трансформації відіграє державна політика. З 2018 року діє пільговий режим імпорту: електромобілі звільнено від ПДВ, ввізного мита та мають символічно низький акциз. За оцінками Міністерства економіки, ці пільги фактично здешевлюють вартість авто на 25–35% у порівнянні з країнами, де таких податкових послаблень немає.
Проте значення електромобілів виходить далеко за межі персонального транспорту — це важливий чинник структурної перебудови економіки. Інвестиції в інфраструктуру заряджання вже обчислюються сотнями мільйонів гривень: зростає попит на електротехніків, інженерів, розробників програмного забезпечення для керування мережею зарядних станцій. У великих містах, таких як Київ, Львів, Харків, Одеса електромобільність поступово змінює транспортну екосистему. З’являються паркувальні привілеї, запроваджуються пілотні проєкти муніципального електротранспорту на базі електровантажівок. Особливо актуальною є перспектива зменшення імпорту нафтопродуктів. Згідно з оцінками аналітиків НАН України, якщо частка електромобілів у загальному автопарку досягне 15%, це дозволить скоротити витрати на імпорт пального на понад 1,5 мільярда доларів щороку. В умовах війни та нестабільності постачання палива це набуває критичного значення. Водночас розвиток суміжних галузей — акумуляторних технологій, переробки літію, систем живлення — також матиме ефект мультиплікатора, посилюючи технологічну незалежність країни.
Для домогосподарств володіння електрокаром стає не лише трендом, а й формою економії. Середня вартість зарядки повного акумулятора становить у 7–10 разів менше, ніж заправка бензинового або дизельного авто. Крім того, електромобілі потребують меншого обслуговування, не мають складної трансмісії, потребують рідше заміни компонентів, а за умови помірної експлуатації дозволяють уникнути значних витрат на ремонт. У перспективі це означає зменшення фінансового навантаження на сімейний бюджет і збільшення фінансової стійкості громадян, особливо у кризових умовах.
Екологічний ефект від переходу на електротранспорт також не варто недооцінювати. Українські міста систематично перевищують показники викидів твердих частинок та оксидів азоту в повітрі, зокрема через старий автопарк. Заміна авто з двигунами внутрішнього згорання на електромобілі знижує рівень шуму в містах, покращує якість повітря, зменшує ризики для здоров’я населення. Крім того, така трансформація сприяє виконанню євроінтеграційних зобов’язань України — зокрема щодо скорочення викидів парникових газів у рамках Паризької кліматичної угоди.
Проте урядова дискусія про скасування пільг на імпорт електротранспорту змушує уважно розглянути потенційні наслідки такого рішення. Перш за все, скасування податкових переваг призведе до зростання кінцевої вартості авто на 30–35%, що зробить електрокари недоступними для більшості українських споживачів. Особливо вразливою стане категорія тих, хто купує вживані моделі — саме цей сегмент домінує на українському ринку (до 90% усіх проданих електромобілів). Подорожчання також може знизити привабливість електрокарів у порівнянні з авто з двигунами внутрішнього згорання, стимулюючи зворотну міграцію до традиційних авто. Це, у свою чергу, поставить під загрозу як екологічні цілі, так і розвиток зарядної інфраструктури, оскільки оператори втратять економічну мотивацію вкладати у мережу зі скороченням кількості користувачів.
Крім того, важливим аспектом є соціальна справедливість. Якщо митна політика стане бар’єром для переходу на електротранспорт, доступ до чистого транспорту залишиться лише у економічно активної частки населення. Це поглибить майнову нерівність та ускладнить розвиток урбаністичних ініціатив у регіонах. У цьому контексті слід розглядати можливість адаптивного підходу — зокрема, збереження пільг для категорій громадян із низькими доходами, багатодітних сімей, пенсіонерів або учасників бойових дій. Введення програми субсидій або часткової компенсації для придбання вживаних електромобілів могло б стати компромісним варіантом, який не порушує бюджетної дисципліни.
Ризики гальмування розвитку технологій, затримки модернізації логістичних ланцюгів, втрати інвестицій у виробничі потужності — усе це слід оцінювати комплексно. Пільги на імпорт електротранспорту, хоч і є тимчасовим інструментом, виконують системну функцію економічного стимулу для нової індустрії. Їх різке скасування без підготовленого перехідного періоду може спричинити не лише економічний шок для ринку, а й втрату довіри з боку інвесторів, які вже вклали кошти в інфраструктуру, сервісні мережі та навчання персоналу. У довгостроковій перспективі це може призвести до втрати конкурентних переваг України на ринку електромобілів в регіоні Східної Європи.
Водночас, у контексті глобальних трендів, збереження пільг на імпорт електромобілів є не лише економічно доцільним, а й політично вмотивованим кроком. Це сигналізує про послідовність державної політики, її орієнтацію на сталий розвиток, підтримку інновацій та інтеграцію до європейського ринку. Уряди країн ЄС, США та Китаю активно субсидують електротранспорт, розуміючи його стратегічне значення для енергетичної безпеки та екології. Україна, яка знаходиться на євроінтеграційному шляху, не може дозволити собі втратити темп.
Наразі чинне українське законодавство передбачає тимчасовий характер таких пільг — до 1 січня 2026 року. З огляду на триваючу повномасштабну російську збройну агресію проти України та запровадження воєнного стану, економічні умови в державі залишаються нестабільними та ризиковими. Значна частина бізнесу, логістичних ланцюгів і виробничих процесів працює в умовах обмежених ресурсів та високої непередбачуваності. Водночас, саме в таких умовах надзвичайно важливо зберегти стимули для залучення нових технологій, інвестицій та "озеленення" економіки.
Встановлення фіксованої дати завершення дії пільг (на кшталт 1 січня 2026 або 2027 року) не враховує форс-мажорні обставини, які можуть впливати на можливість суб’єктів господарювання реалізовувати інвестиційні проєкти, здійснювати імпорт та продаж електротранспорту. Фіксована дата не корелює з викликами воєнного часу, а отже, створює ризики несподіваного припинення дії пільг у момент, коли держава все ще може знаходитись у режимі мобілізації ресурсів на оборону та відновлення.
Саме тому мною був зареєстрований законопроєкт №13351-1, який є спробою зберегти баланс між фіскальними інтересами держави та потребами громадян. Він передбачає прив’язати строк дії пільг до завершення воєнного стану та продовжити їх протягом одного року після його припинення або скасування.
Продовження пільгового режиму дозволить уникнути різкого стрибка цін, зберегти динаміку ринку та дати час на розробку довгострокової стратегії.
У підсумку, електромобільність в Україні — це не лише про транспорт. Це про економіку, екологію, соціальну справедливість і стратегічну незалежність. Збереження пільг — це не поступка, а інвестиція в майбутнє. І саме у момент, коли країна відновлюватиметься після потрясінь воєнного часу — важливо не втратити досягнуте, а закріпити успіх і рухатися далі. Україна має всі шанси стати регіональним лідером у сфері електротранспорту — за умови послідовної, передбачуваної та соціально орієнтованої політики.
