Інтерфакс-Україна
10:41 24.06.2025

Автор ІГОР КОПИТІН

Чому потрібно відкрити експорт зброї та як це допоможе оборонній галузі

6 хв читати
Чому потрібно відкрити експорт зброї та як це допоможе оборонній галузі

Ігор Копитін, народний депутат України

 

З початку повномасштабного вторгнення Україна поставила на паузу експорт вироблених у країні озброєнь. Минуло понад три роки: зросла оборонна галузь, значно збільшилися обсяги виробництва, і нині є важливим питання: якщо держава не викуповує продукцію, то що з нею робити далі та як оборонна галузь може отримати кошти для розвитку? Вирішити це можна через відкриття часткового експорту озброєнь.

Вітчизняна оборонна промисловість – на порозі нових складних викликів. Адже приватні компанії готуються виїхати за кордон, щоби продовжувати виробництво техніки й озброєнь поза Україною. Навесні об’єднання "Технологічні Сили України" провело опитування підприємств, за результатами якого 85 % приватних виробників озброєння та військової техніки планують релокуватися або вже це зробили. Для більшості опитаних компаній найголовніша причина переміщення виробництва – це заборона на експорт продукції оборонного значення. І тому підприємства розглядають або вже впевнено рухаються в напрямку перевезення виробництв у країни ЄС – Польщу, Чехію, Словаччину, Естонію. Також є компанії, які мають намір релокуватися до США. Отже зрозуміло, що виробники ВПК серйозно обмежені в можливостях фінансування та масштабування через заборону експорту, а тому серед рішень розглядають переміщення потужностей до країн, де вони зможуть реалізувати свої плани зі збільшення обсягів й отримання прибутку та залучення інвестицій.

Додати інвестиції в галузь і податки – в бюджет: чому на часі відкрити частковий експорт озброєнь

Український ВПК за останні три роки суттєво наростив обсяги виробництва, і нині його виробничий потенціал оцінюється в суму понад 35 млрд доларів. Проте реалізувати цей потенціал можливо лише за декількох суттєвих умов. Однією з найважливіших з-поміж них є ліквідація недофінансованості галузі. Відсутність коштів для обігового капіталу, для фінансування нових розробок, для інвестування в нові проєкти й площі та потрібне для виробників обладнання – це та надважлива проблема, яка перекриває доступ кисню всій оборонній галузі. Вплив цього негативного чинника вже позначився на роботі компаній – він заважає розвитку, а відтак також є загрозливим для держави, яка фактично ризикує втратити і виробничі потужності всередині країни, і робочі місця, і мільярди податкових надходжень.

На жаль, держава, яка спрямовує багато коштів на закупівлі зброї та техніки (і це цілком зрозуміло – триває повномасштабна війна), не може повністю законтрактувати всю продукцію, що її виробляють українські підприємства ВПК. Деякі виробники законтрактовані Міноборони на 40 %, а інші – на 10–20 %. До того ж, врахуймо, законтрактовані – не означає, що компанії отримують кошти регулярно і тривалий період, адже довготривалих контрактів з виробниками зброї немає, на чому я вже неодноразово наголошував, перелічуючи головні проблеми оборонної галузі. Отже, компанія-виробник, яка має час від часу певні контракти з Міноборони і яка не в змозі реалізувати свою продукцію в жодний інший спосіб, фактично вимушена заморозити всі свої плани з розвитку. Ба більше, підприємства, не отримуючи регулярних надходжень, простоюють місяцями. Немає нових робочих місць, немає нових моделей, немає модернізації обладнання, немає нових постачальників деталей для комплектування. Адже відсутній сталий фінансовий потік, який би дозволив розрахуватися з усіма та запланувати майбутні витрати. До речі, так само негативно ситуація впливає й на платежі до державного бюджету: зменшуються податкові надходження. І це в той час, коли в центрі уваги – максимальне забезпечення Сил оборони з доходів державного бюджету, а отже – кожна гривня податків має значення і є частиною нашої боротьби з агресором.

Важливо пам’ятати про роль ВПК і для оборони країни, і для економіки. Послаблення галузі точно не в інтересах України, яка має вести жорстке протистояння агресії рф, і ВПК є як надважливою частиною нашої оборонної стратегії, так і важливою економічною складовою.

Оборонна продукція на експорт: як вирішити це складне питання

Зміцнити оборонну галузь, додавши інвестиції та фінансування, спроможне відкриття часткового експорту озброєнь, про яке вже з минулого року лунає багато гучних заяв. Звісно, процедуру й позиції такого експорту має затверджувати уряд з урахуванням рекомендацій військових експертів. Адже саме компетентні військові фахівці повинні зробити висновки щодо надлишку продукції – чого саме найближчими місяцями не потребуватиме фронт. Звичайно, коли йдеться про експорт, насамперед маємо думати про Сили оборони та повноцінне їх забезпечення. Проте що робити з надлишками продукції? Що робити підприємствам, які законтрактовані Міноборони на 5 чи 10 %, тобто мають потужності на суттєво більші обсяги, але ці обсяги не виробляються? Частковий експорт зброї міг би цілком вирішити це питання. По-перше, повторюю, йдеться про пріоритетність потреб Сил оборони. Тобто все, що контрактує Міноборони, мусить бути виготовлене й поставлене на фронт. По-друге, йдеться про частковий експорт – тобто апріорі не всі позиції, що виробляють українські підприємства ВПК, повинні бути в переліку дозволу на експортні поставки.

Головна складність нині – відсутність системності й прозорості. Адже якщо держава обере індивідуальний підхід, коли кожна заявка на експорт долатиме бюрократичні процедури погодження, це створить поле для зловживань. І це без урахування того, що за сотнями паперів, які вимагатиме від виробника держава для погодження заявки на експорт, компанія може просто загубитися. Індивідуальне погодження – непоганий варіант лише за умови цифровізації та мінімізації кількості дозвільних процедур і документів. Інакше цей варіант перетвориться на бюрократичне пекло для підприємств, які ризикнуть почати процес погодження заявки на експорт.

 

Можна також обрати інший шлях: ухвалити так званий пропорційний експорт. У такому разі компаніям ВПК держава дозволятиме експортувати, наприклад, не більше 40–60 % від обсягу продукції, що виготовляється за контрактами для Сил оборони. Цей варіант кращий для великих і середніх підприємств, які постійно мають контракти з Міноборони, і щодо яких уже зрозуміла статистика, скільки потрібно фронту, тож від цього можна встановити той самий експортний ліміт. Проте що робити новим компаніям, які ще не мають контрактів з Міноборони? Або малим виробникам, в яких Міноборони лише раз на рік викуповує техніку чи дрони обсягом до 10 % їхніх потужностей? Тут державі справді слід прописати чіткіші й зрозуміліші критерії, щоб не демотивувати підприємства та не провокувати черговими туманними експортними обмеженнями релокацію компаній за кордон.

 

Відомо, що обговорювався ще один варіант експорту озброєнь, пов’язаний з митом 20 % на експорт продукції оборонного значення, кошти від якого спрямовуватимуться до спецфонду для потреб Сил оборони. Проте знову ж таки – означений варіант можливий тільки за умови погодження державою переліку продукції, яка експортуватиметься. Крім того, додаткові податки можуть робити продукцію неконкурентною за кордоном, а це означає, що таким чином держава лише формально відкриє експорт – створивши умови, які не дозволять виробникам його здійснювати.

 

Варіанти для реалізації часткового експорту озброєнь є, і залишається тільки очікувати на рішення уряду. Адже для подальшої ефективної роботи, зокрема й на ефективну оборону країни, підприємства ВПК мають чітко розуміти правила гри й бачити прозорі та зрозумілі механізми, які допоможуть їм профінансувати свої розробки й забезпечити масштабування. Водночас для держави розвиток оборонної галузі – це гарантовані міцні та конкурентні на зовнішніх ринках виробництва, які після війни здатні потенційно принести країні понад 5 млрд доларів експортної виручки на рік.

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новини з усієї України

РЕКЛАМА