Євген Саркісян: вірменський доброволець, який врятував життя сотням українців і загинув за свободу
З дитинства Євген Саркісян був найулюбленішим у родині. Його близькі згадують його як надзвичайно активного, допитливого і самостійного хлопця. Стояло лише на мить відвернутися — і він уже відкривав для себе новий світ. Цей неспокійний вогонь супроводжував його усе життя.
У юності Женя знайшов себе у спорті. Він професійно займався роликами, їздив на велосипеді на великі дистанції, ходив у спортзал. Дисципліна і витривалість стали його рисами, а лижі дарували йому адреналін та азарт. Він любив природу — і гори, і море, бо саме там знаходив спокій і гармонію.
Для рідних Євген був найнадійнішою опорою. Чоловік, син, брат, друг, який завжди жертвував собою заради інших. Він був людиною, що завжди простягне руку допомоги і візьме відповідальність на себе. Його твердість і вірність переконанням поважали всі, хто його знав.
24 лютого 2022 року змінило його життя назавжди. У день повномасштабного вторгнення Саркісян без вагань вирушив до військкомату. Попри те, що через вік його спочатку не хотіли брати, він повертався щодня, доки його не зарахували. Спочатку служив у 12-му одеському батальйоні, де займався евакуацією поранених. Після розформування підрозділу перевівся до 41-ї окремої механізованої бригади, де два роки працював санітарним інструктором евакуаційного відділення.
Його робота була надзвичайно важкою і небезпечною, але він виконував її з честю. Саркісян рятував життя у Харківській, Донецькій та Курській областях. Його головна мотивація була простою і щирою: захистити свою родину і зробити все, щоб якомога більше українських воїнів повернулися додому живими.
На жаль, саме Курський напрям став для нього останнім. Під час чергової евакуації поранених евакуаційна машина, у якій перебував Саркісян, потрапила під удар ворожого FPV-дрона. Він загинув, виконуючи свій обов’язок — рятуючи життя інших.
Для родини це стало непоправною втратою. «Ми розуміємо, що не змогли б його відмовити. Він свідомо обрав шлях воїна і врятував багато людей. Але кожен із нас втратив частинку своєї душі», — кажуть рідні.
Особливою рисою Жені був його чорний гумор. Саме він допомагав переживати найважчі моменти, і саме його жарти родина й досі згадує зі сльозами та усмішками. У пам’яті залишилися його дзвінки, повідомлення, записи — у кожному з них його тепло, іронія та любов.
Євген завжди вважав себе вірменином. У зрілішому віці він почав глибше цікавитися культурою і мріяв побувати в Вірменії, пожити там, відчути свої корені. Ця мрія залишилася нездійсненою, але в серцях його рідних він назавжди лишився символом мужності, сили і вірності.
Сьогодні ім’я Саркісяна — це історія про відважного вірмена, який добровільно став на захист України. Він віддав своє життя, щоб інші мали шанс жити. Його подвиг і його жертва нагадують нам, якою дорогою ціною виборюється свобода. І якою сильною може бути людина, яка несе у собі любов до своєї землі, своєї родини та до України.
