Герої двох поколінь: як вірмени України разом з українцями борються за свободу

Вірмени України — це народ, який вже багато десятиліть є невід’ємною частиною суспільного та культурного життя країни. Сьогодні, у час великої війни, їхня присутність відчувається не лише в мирному житті, а й на передовій, де відбувається боротьба за свободу та майбутнє. Дві різні історії — підлітка, який проявив відвагу у рідному місті, та воїна, що рятує життя побратимів на фронті, — є яскравим свідченням єдності українців та вірмен у спільному спротиві ворогу.

У червні 2024 року трагічна подія сколихнула Білгород-Дністровський. Ворожа ракета влучила у будівлю місцевого ліцею. Троє людей загинули, ще 14 отримали поранення. Серед постраждалих був і 16-річний Марк Аветікян, учень цього закладу. Попри травми та шок, хлопець проявив дивовижну мужність — він самостійно вибрався з-під уламків і врятував свого друга. За цей вчинок Марк отримав нагрудний знак «За відвагу в надзвичайній ситуації» від ДСНС України. Начальник обласного управління служби Денис Платонов, вручаючи відзнаку, підкреслив: приклад Марка надихає і дорослих, і молодь, адже мужність не має віку.

Та не лише підлітки стають символами героїзму. Свою дорогу на фронт обрав і 32-річний Едуард Григорян, позивний «Монте». Через пів року після початку повномасштабного вторгнення він прийняв рішення піти воювати. «Тут мій дім, мої друзі, усе, що мені дороге. Ворог прийшов убивати, а я не з тих, хто тікає від бою», — пояснює він свій вибір. Сьогодні Едуард — бойовий медик, який рятує життя побратимів у найскладніших умовах.

Особливо запам’яталася йому Запорізька кампанія. За його словами, вона увійшла в пам’ять з найважчого боку. Це була операція, де його підрозділ був чи не єдиним, хто просувався вперед. Там загинули багато друзів — справжніх професіоналів, і він був одним із небагатьох, хто вступив на звільнені території того року. «Вся Запорізька кампанія була надзвичайно складною через відрізану логістику та ландшафт. Запорізькі поля я не забуду ніколи», — згадує «Монте».

Едуард підкреслює: вірмени та українці історично мають багато спільного. Обидва народи боролися проти загарбників, відстоювали землю та віру. «Ця єдність відчувається й сьогодні. Ми знову стоїмо пліч-о-пліч», — каже він. Для нього війна — не шлях до слави, а обов’язок перед родиною й країною. Він пішов на фронт, бо знав: якщо не стане на захист, ворог прийде у його дім. А цього він допустити не міг.

Такі історії — це не лише окремі приклади героїзму. Це — доказ того, що вірмени України невіддільні від долі країни. Вони вчаться, працюють, творять культуру і, коли приходить час, разом з українцями стають на захист спільного дому. У мужності Марка та відданості Едуарда втілюється сила громади, яка попри різні покоління та різні життєві шляхи єднається заради одного — перемоги й життя на своїй землі.