Сергій Магера, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування, голова Підкомітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи

Глобальне потепління вже перестало бути далекою перспективою чи науковою гіпотезою. Воно стало реальністю, яка змінює наш світ: від посух і паводків до екстремальних погодних явищ. 2024 рік вже став найспекотнішим роком за всю історію спостережень. Для України ці виклики посилюються контекстом російсько-української війни. Під час війни питання виживання домінує, але ігнорування кліматичних проблем може дорого коштувати в майбутньому. Ми мусимо визнати: війна, зі всім її горем й викликами — це все ж тимчасове явище, але наслідки змін клімату залишаться з нами та прийдешніми поколіннями українців назавжди. Чи готова Україна до цього виклику? Відповідь очевидна: підготовка є недостатньою. І якщо ми не почнемо діяти сьогодні, наслідки можуть бути катастрофічними вже завтра.

Україна на перехресті кліматичних і воєнних викликів

Війна з Росією посилює вразливість України до кліматичних змін. Воєнні дії — це не лише загроза для людей, а й колосальний удар по природі. Збитки довкіллю від війни, розвʼязаною росією, вже оцінюються у 71 млрд доларів, і щодня продовжують збільшуватись. Внаслідок обстрілів та лісових пожеж в атмосферу додатково потрапили 180 млн тонн діоксиду вуглецю. Через війну вже знищено 3 млн гектарів лісів. Забрудненню хімічними сполуками й важкими металами внасліодок бойових дій піддалися сотні тисяч квадратних кілометрів ґрунтів і водойм. Наймасштабніший екотеракт окупантів — підрив Каховської ГЕС — призвів до екологічної катастрофи. Десятки населених пунктів опинилися без нормального доступу до питної води, занепало сільське господарство багатьох громад.

Воєнні дії напряму впливають і на зниження кліматичної стійкості регіонів. Зруйнована інфраструктура на півдні та сході країни унеможливлює адаптацію до змін клімату. Наприклад, зруйновані та пошкоджені іригаційні системи на півдні загрожують посиленням посух, які роблять землі цілих регіонів непридатними для сільського господарства.

Ще одна велика проблема — міграція населення. Через війну люди змушені масово переселятися, а деякі регіони зовсім спорожніли. Кількість тільки офіційно зареєстрованих ВПО сягає понад 4,6 млн осіб. Реальна кількість може бути значно більшою. Це змінює демографічну карту країни і створює додатковий тиск на інші області, які також потерпають від кліматичних викликів.

Не будемо забувати і про основу всіх можливих змін — гроші. Війна потребує значних ресурсів, що зменшує можливості держави фінансувати екологічні та кліматичні програми. Однак відкладання цих питань на "кращі часи" може зробити адаптацію значно дорожчою в майбутньому.

Як війна змінює підхід до кліматичної політики?

Війна не тільки не скасовує, а навпаки, поглиблює кліматичну кризу. Та водночас сукупність нових проблем і викликів може стати поштовхом до оновлення підходів. Україна мусить враховувати ці реалії при формуванні державної політики в багатьох, практично всіх своїх сферах.

Кліматичні та воєнні виклики перетинаються. Наприклад, уразливі до посух регіони півдня стають ще вразливішими через руйнування інфраструктури під час війни. Тому важливо поєднувати стратегії адаптації до клімату з відновленням. Те саме стосується й інфраструктурних, промислових обʼєктів тощо. В нас є шанси відновити і перебудувати економіку за принципами сталого розвитку. 

Що має робити держава?

Попри війну, держава не може ігнорувати кліматичні проблеми. Згідно із Зеленим планом відновлення України, кожен об’єкт, що відновлюється після війни, має будуватися з урахуванням кліматичних ризиків. Енергетика, транспортна інфраструктура, водопостачання — усе це повинно бути адаптованим до нинішніх та прогнозованих майбутніх змін клімату. "Відбудувати краще, ніж було" ("Build back better") — за такою формулою, за згодою уряду України та світової спільноти, має проходити наша відбудова. При цьому така відбудова повинна відбуватись з врахуванням можливостей української економіки та супроводжуватись стимулами для українських виробників.

Війна продемонструвала і важливість енергетичної незалежності та децентралізації. Інвестиції у вітрову й сонячну енергетику, біогаз можуть допомогти Україні не лише скоротити викиди CO2, а й забезпечити стійкість до зовнішніх загроз. Перехід промисловості до зелених технологій є необхідною умовою для успішної конкуренції на європейському ринку.

Не слід забувати і про водні ресурси. Руйнування Каховської ГЕС показало, наскільки Україна залежить від водних екосистем. Відновлення іригаційних систем, очищення водних об’єктів і збереження водних ресурсів має стати пріоритетом.

Повоєнне відновлення та масове впровадження зелених технологій будуть коштувати Україні сотні мільярдів доларів, яких у нас немає. Держава має системно працювати над доступом до якомога більшої кількості програм донорів, а також розширювати вже існуючі; залучати інвестиції, створюючи пільгові умови та забезпечуючи захищеність капіталу для всіх, хто готовий вкладатися в Україну.

Впровадження кліматичного законодавства

Україна активно розвиває законодавчу базу для боротьби зі зміною клімату та адаптації до її наслідків. Найважливішим кроком у цьому напрямі стало прийняття Закону України № 3991-IX від 8 жовтня 2024 року "Про основні засади державної кліматичної політики". Цей закон визначає правові та організаційні засади державної кліматичної політики, спрямованої на забезпечення низьковуглецевого та сталого розвитку України, досягнення кліматичної нейтральності, пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї, а також виконання міжнародних зобов'язань України у цій сфері.

Крім того, Україна ратифікувала низку міжнародних угод, які впливають на національну кліматичну політику, зокрема Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, ратифіковану 29 жовтня 1996 року, Паризьку угоду, ратифіковану 14 липня 2016 року, яка визначає глобальні зобов'язання щодо зменшення викидів парникових газів.

В контексті зазначеного вище кліматичного законодавства важливу роль відіграють питання пов’язані із запровадженням механізму вуглецевого коригування імпорту (англ. Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM)) та концепції створення в Україні системи торгівлі викидами парникових газів (СТВ).

Вже зараз лунають заклики українських експортерів, бізнес асоціацій до Уряду щодо активізації перемовин із Європейською комісією для отримання для України спеціальних умов сплати вартості відповідних квот (напр. відстрочка на період війни та відновлення).

Що стосується СТВ, то від вибору параметрів та конфігурації української системи будуть залежати як темпи скорочення викидів парникових газів, так і навантаження на українську економіку (виробників товарів). Відтак, побудова правильної концепції є ключовим фактором успіху цього процесу та повинна відбуватись у тісній взаємодії влади та приватного сектору. Саме така взаємодія здатна знайти справді збалансоване рішення. При цьому, звісно слід оцінювати та співставляти економічні параметри ЄС та України при опрацюванні параметрів української СТВ, таких як рівень ВВП, скорочення викидів у порівнянні із історичними даними з 1990 року тощо. Не слід також забувати про важливість доступу України до ринку фінансових послуг та програм Європейського Союзу, що можу стати імпульсом до побудови низьковуглецевої економіки.

Також було прийнято Закон України від 12 грудня 2019 року "Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів", який встановлює механізми контролю та звітності щодо викидів. А уряд України схвалив у 2016 році Концепцію реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року, яка визначає основні напрямки та заходи для досягнення кліматичних цілей.

Україна взяла на себе низку кліматичних зобов'язань у рамках програми Ukraine Facility, яка передбачає фінансову допомогу Україні від Європейського Союзу на суму близько 50 мільярдів євро. Ці зобов'язання спрямовані на досягнення кліматичної нейтральності та інтеграцію екологічних стандартів ЄС у національну політику. Головне зобовʼязання, яке в рамках програми взяла на себе Україна - це досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року.

Ці та інші законодавчі ініціативи свідчать про прагнення України інтегруватися в європейську та світову спільноту у боротьбі зі зміною клімату та забезпечити сталий розвиток країни. Звичайно, на їх реалізацію сильно впливає та впливатиме повномасштабна війна, а також можливість залучення донорської допомоги.

Як війна змінює роль громад?

Місцеві громади є форпостом адаптації до змін клімату навіть в умовах війни. Так, післявоєнні проєкти відновлення локальної інфраструктури повинні враховувати кліматичні ризики. Наприклад, будівництво нових мостів і доріг в західних регіонах має враховувати зростаючу ймовірність паводків.

Саме на рівні громад можна ефективно мобілізувати зусилля громадянського суспільства. Війна продемонструвала силу волонтерського руху в Україні. Цей потенціал можна використати для екологічних ініціатив: посадки дерев, очищення річок чи створення зелених зон у містах. Місцеві громади можуть стати центрами обізнаності про кліматичні проблеми, залучаючи громадян до змін. 

Важливо і створювати сприятливі умови для переходу на транспорт з низьким рівнем викидів вуглецю. Передусім це означає електрифікацію пасажирського транспорту та розбудову саме таких маршрутів.

Наші міста вже мають залучати найкращий світовий досвід зеленої урбаністики. Підвищувати енергоефективність будівель, адже саме на житловий сектор припадає 28% кінцевого споживання енергії в Україні. Також для адаптації до життя у підвищених температурах нашим містам критично не вистачає рослин. Висадження дерев на вулицях та подвірʼях, озеленення дахів, стін та фасадів будівель, створення парків (зокрема дощових), садків, газонів із різнотравʼя, водопроникних поверхонь та інші зелені рішення дозволять утримувати вологу, створювати тінь та прохолоду для містян, зменшать утворення пилу. 

Що може зробити кожен із нас?

Кліматичні зміни й війна здаються глобальними викликами, на які ми не можемо вплинути. Але кожен із нас має силу діяти. У щоденному житті можна скорочувати споживання енергії та води, адже ресурси під час війни є особливо цінними. Вчитися ощадливому використанню природних ресурсів. Брати участь у локальних ініціативах із відновлення природи: висадка дерев, очищення водойм, створення зелених зон. Вимагати екологічно орієнтованих рішень від місцевих і національних лідерів, адже післявоєнне відновлення має бути "зеленим".

Майбутнє: діяти попри виклики

Війна з росією створює колосальні виклики, але водночас вона може стати поштовхом до змін. Глобальне потепління — це ще один фронт, на якому ми маємо боротися. Україна може перетворити виклики кліматичних змін на можливості для сталого розвитку, інвестуючи у зелені технології, екологічне відновлення та інфраструктуру.

Час діяти — зараз. Кожен день зволікання коштує майбутнього. Україні потрібен не лише план, що дозволить перемогти у війні за незалежність, а й не менш важливий і глобальний у довгостроковій перспективі — що дасть нам виграти у битві за виживання в умовах нового кліматичного порядку. Майбутнє у наших руках, і саме сьогодні ми вирішуємо, якою буде наша країна завтра.