Будущее ветроэнергетики в руках парламентариев
Андрей Конеченков, Председатель правления УВЭА
(подаётся на языке оригинала)
Україна пройшла другу найскладнішу зиму за час повномасштабного російського вторгнення. Так, не обійшлося без обстрілів, значних пошкоджень та короткотермінових відключень, але воїни ППО та енергетики все ж втримали енергосистему.
Якщо говорити більш конкретно, то загалом ворог з початку 2022 року знищив 10 ГВт генеруючих потужностей, а також близько 40% газовидобутку – це мільярди кубометрів газу. Як наслідок, ми імпортуємо не лише електроенергію, а й рекордні за півтора роки обсяги газу – понад 500 млн куб.м у лютому (в 12 разів більше, ніж в січні).
Через росію наша держава стає ще більш залежною від імпортних енергоресурсів, що ускладнює умови й для проходження наступних зим. Вочевидь, через це треба направити максимум зусиль не тільки на відновлення знищеної, а й на розвиток нової генерації в країні. Особливо тої, яка не потребує викопного палива й може бути відносно швидко додана до загальної потужності української енергосистеми, а саме ВДЕ, зокрема вітроенергетика.
І якщо з ремонтами та відновленням працювати вдається, то з будівництвом нових генеруючих «зелених» потужностей досі є проблеми - темпи недостатні. Через деякі існуючі бар’єри ми не використовуємо той величезний потенціал вітру та сонця – місцевих і безпечних джерел енергії, який маємо.
Україна станом на 2024 рік мала 4 ГВт вітроенергетичних проєктів готових до будівництва, але за рік було введено в сто разів менше – 45 МВт. Доволі красномовним є те, що половину з цих потужностей становлять вживані вітрові турбіни, які купуються і експлуатуються малим і середнім бізнесом з різних секторів економіки. Це свідчить про те, що український приватний бізнес прагне швидких рішень для забезпечення власної енергонезалежності.
Втім, якщо реалізація проєктів з вживаним вітроенергетичним обладнанням менш залежить від державного стимулювання, то зовсім інша ситуація з великими промисловими вітровими електростанціями, які, в силу значної капіталоємності, не можуть бути побудовані швидко і ефективно без відповідних державних механізмів підтримки, особливо в час війни. І тут варто зауважити, що мова йде не про субсидування за рахунок державного бюджету (як це є для генерації з викопного палива), адже розвиток вітрової галузі фінансується виключно за рахунок приватних інвестицій, а про різні стимулюючі механізми, які забезпечують спрощення процедури реалізації таких проєктів в Україні і, тим самим, роблять залучення інвестицій на такі проєкти більш захищеним і привабливим для інвесторів. Так, наприклад, галузь вітроенергетики, на відміну від інших ВДЕ-енерготехнологій, залишається єдиним напрямком енергетики, позбавленим податкових пільг на імпорт обладнання.
Парламент у липні 2024 року скасував потребу сплачувати ввізне мито та ПДВ при імпорті багатьох видів енергетичного обладнання, окрім того, яке потрібне для вітроенергетики. Інвестори очікували, що ця перепона в умовах літніх відключень електроенергії швидко вирішиться, але цього не сталося.
Тоді, майже одразу в липні минулого року, нардепи зареєстрували законопроєкт №11455, який би також розширив пільгу по сплаті імпортного мита та ПДВ при ввезенні компонентів для ВЕС. На жаль, до сесійної зали він поки й не дійшов.
В питанні пільг на імпорт обладнання для відбудови енергетики важливо розуміти, що це також не призводить до жодних втрат бюджетних надходжень, з яких фінансується наше військо. Адже імпортне ПДВ спочатку сплачується в бюджет при ввезенні обладнання в країну, але потім цей ПДВ держава з того ж держбюджету через деякий час повертає. Такий принцип цього податку.
Тобто, сплачене ПДВ - це гроші, які транзитом проходять через держбюджет і відмова від цього «транзиту» значно б полегшила процес розвитку вітроенергетики та пожвавила економічну активність всіх галузей економіки, яким потрібна електроенергія.
Поточні податкові пільги для всіх інших видів енергообладнання діють до кінця 2025 року. Позитивним результатом звільнення від імпортного мита і ПДВ на імпортоване обладнання є активізація будівництва сонячних електростанцій, систем зберігання енергії та газопоршневих станцій. Результат є.
Водночас, маючи портфель в 4 ГВт готових до будівництва вітроенергетичних проєктів в Україні, цього року почнуть реалізовуватися лише деякі з них. Військові ризики, 25 млрд грн боргів за раніше вироблену і поставлену до мережі електроенергію, суттєве погіршення умов логістики, складнощі із залученням банківських кредитів на капіталоємні проєкти і, звісно, відсутність податкових пільг – не сприяють тому, щоб вітроенергетика в Україні будувалась якомога швидше.
Хоча, за оцінками НЕК «Укренерго», наша країна потребує більше 10 ГВт нових потужностей. А саме - 8 ГВт вітрової та сонячної генерації, 1 ГВт систем накопичення енергії і декілька гігават високоманеврових потужностей для балансування, газових пікерів та теплових електростанцій на біопаливі.
Причому, дійсно, за сприятливих умов, вітростанції можуть будуватися досить швидко. Ба більше, вітроенергетичні технології найбільш ефективніше працюють саме в холодну пору року. Крім того, вітроенергетика неодноразово довела свою більшу стійкість до обстрілів, у порівнянні з іншими енергогенеруючими технологіями.
Затримки зі стимулами для будівництва вітроенергетики в Україні дуже вигідні нашому ворогу. Тим паче, що росія єдина країна, яка офіційно розглядає розвиток вітроенергетики й відновлюваної енергетики в цілому як загрозу своїй національній безпеці.
За цих обставин, єдиним правильним рішенням для України буде не просто розширити податкові пільги по ввезенню компонентів для будівництва вітроенергетики, а й продовжити їх дію на 2-3 роки вперед – допоки в країні побудуються всі проєкти енергетичної інфраструктури, які потрібні для стабільності енергосистеми і нашої енергетичної безпеки.