Очікування від цьогорічних зборів ВЕФ у Давосі

Данило Гетманцев, голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики України

 

Давос - традиційно одна з головних глобальних подій на початку року. Це вже 54 –ті щорічні збори, на яких збираються лідери світу для обговорення глобального порядку денного. Цього року у роботі форуму візьмуть участь голови країн, МФО, світових корпорацій, громадянського суспільства з більш ніж 100 країн, включаючи голову Єврокомісії, президентів Франції, Аргентини, Польщі, прем’єр-міністри Китаю, Південної Кореї, Іспанії, Нідерландів та багато інших країн, а також очільники всіх найважливіших міжнародних організацій (НАТО, МВФ, Світовий банк тощо). Буде і наш президент, Володимир Зеленський, а ще раніше до Давосу вирушила офіційна українська делегація з представників уряду, глави офісу президента, генпрокурора.  

Тема цьогорічних зборів, які триватимуть до кінця поточного робочого тижня, - «відбудова довіри»: чи залишиться 2024 рік годом перманентної кризи чи стане прологом до вирішення проблемних питань, підвищення глобальної стійкості та економічного зростання». Обговорення буде сконцентровано навколо наступних основних тем:

• Посилення безпеки і взаємодії у дефрагментованому глобальному світі.
• Зростання та робочі місця у ері майбутнього
• Штучний інтелект як двигун розвитку для економіки і суспільства
• Довгострокові стратегії для клімату, природи та енергоресурсів

Україна представлена за всіма основними темами порядку денного саміту. Утім, для нас цьогорічний Давос – це насамперед три головні напрямки та події, з якими ми пов’язуємо  основні очікування:

Перша подія вже відбулась – це четверта зустріч радників лідерів держав з питань національної безпеки та продовження обговорення Формули миру.

Цього разу у ній взяли участь понад 8 десятків держав та міжнародних організацій (попередня зустріч на Мальті зібрала 66).

Для нас принципово донести і переконати партнерів у нашій чіткій позиції:

- ніяких негайних «безумовних перемирень», зупинення бойових дій, замороження по нинішній лінії фронту – не повинно бути і не буде, це не прийме українське суспільство. Хочу нагадати, що у 2014-2021 роках ми мали з так званими «лднр» сотні домовленостей про припинення вогню – «новорічні», «різдвяні», «посівні», «випускні» (як тільки вони не називалися). Сотні! Усі були зірвані терористичними квазі-утвореннями за командою їх російських власників.

- Україна ніколи не пристане на пропозиції «мир в обмін на території». Це означатиме, що Зло перемогло, що кожний диктаторський режим чи терористична організація у будь-який момент, у будь-якій точці світу можуть дозволити собі розпочати агресивну загарбницьку війну. На тимчасово окупованих територіях проживають мільйони українців, і ми не маємо ні юридичного, ні морального права довічно залишити їх у ворожому полоні, під окупацією, позбавити дітей, що мешкають там, майбутнього – на догоду деяким «геополітичним гравцям». Для них у нас один меседж: якщо є така позиція – поділіться з путіним частиною власної території, віддайте у рабство або у військо, яке він кине проти вас, частину власного населення.

Так, діалог відбувається повільно, але ми не повинні поступатися нашими принциповими позиціями.

Ми розуміємо, що кожний день продовження війни – це нові жертви, нові руйнування.

Але ми повинні витратити стільки часу, скільки потрібно, але вийти у кінцевому випадку на рішення, яке забезпечить стійкий, непохитний мир на десятиліття, створити нову архітектуру міжнародної безпеки у Європі і світі, яка дозволить убезпечитись від ефекту відкладеної на декілька років війни.

На це спрямовані й ті переговори про двосторонні безпекові угоди, і наша робота для набуття повноцінного членства у НАТО, і посилення власних та спільних разом з союзниками військово-промислових спроможностей.

Другий напрямок – це конфіскація і передання Україні заморожених російських активів на суму понад 300 млрд. доларів.

На цьому шляху ми відзначаємо певний прогрес, і очікуємо, що почуємо про нові інструменти та рішення на найближчому саміті G7.

До певного часу навіть найближчі наші партнери і союзники казали – нема юридичних інструментів для забезпечення конфіскації російської власності.

Наша позиція завжди була проактивною: якщо інструментів зараз немає (а це дійсно так, адже сім десятиліть ніхто і близько не думав, що у Європі буде можлива нова велика війна, що з’являться нові глобальні військові злочинці, що доведеться знов думати про компенсації тощо) – давайте їх розробляти.

Йдеться не тільки про конфіскацію російських активів, а ще про безліч інших інструментів – запуск та вдосконалення універсального санкційного законодавства, створення юридичної архітектури для притягнення до відповідальності російських військових злочинців (і не тільки за війну в Україні, вони багато де накоїли військових злочинів), і про інструменти виплати повоєнних компенсацій тощо.

Є така дисципліна – філософія права. Вона дозволяє ставити питання сутнісні.

Ось, приміром, закінчиться війна, і ви дійсно збираєтесь повернути тим, хто її розв’язав, тим, хто її активно підтримував діями, тим, хто її фінансував – їх активи? Ви збираєтесь толерувати і залишати без реакції те, що тільки за 2023 рік у результаті війни статки найбагатших росіян зросли на 50 мільярдів? У такому випадку питання нової війни – тільки питання часу і місця.

Чи іншій аспект. Війну розв’язав і веде путін і росіяни, а витрати та збитки від цієї війни повинні нести американці, британці, німці, французи, інші цивілізовані народи? Йдеться не тільки про те, скільки коштів платників податків союзників виділено на допомогу Україні. Йдеться і про ті величезні цифри у платіжках за енергоносії, які побачили рядові європейці через рішення путіна влаштувати їм «холодомор» восени і взимку рік тому, і скільки коштів витратили європейські уряду для пом’якшення ситуації. Йдеться і про тих мільйони людей, зокрема в Африці, які померли від голоду, бо через путінську війну не змогли отримати українське зерно. Йдеться і про тих, хто вже півтора десятиліття і більше проживає на окупованих росією територіях (Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії).

За все це росія має заплатити. Заплатити разово, а згодом платити постраждалим довічно, протягом десятиліть.

Маємо в кінцевому випадку вийти на чіткий юридичний механізм, який забезпечить такі глобальні довгострокові компенсації.

Адже один з наріжних каменів Формули миру Президента Зеленського – це не тільки припинення війни, але й забезпечення «Справедливого миру».

Третій важливий для нас напрямок – майбутнє відновлення України.

Форум у Давосі багато років позиціонує себе як «всесвітній економічний».

Окрім політиків, виступи яких зазвичай присвячені глобальним речам, там присутні керівники і власники величезних корпорацій з усіх сфер економіки, які оперують сотнями мільярдів доларів.

Ми маємо послати їм чіткі меседжі:

- Україна після війни стане одним з найбільших інвестиційних майданчиків світу, де можна буде реалізувати найінноваційніші проекти та рішення, і це унікальна можливість і шанс;

- ми потребуватиме і будуватиме буквально все: від сучасних і безпечних шкіл та лікарень до атомних енергоблоків і ракетно-космічних підприємств, від водневих технологій до зеленої металургії;

- війна не «червоне світло» для інвестицій, ті, хто буде першим – матимуть дуже виграшні позиції (і такі перші вже є);

- для тих, хто все ж таки побоюється – ми працюємо над розширенням інструментів страхування воєнних ризиків, і у нас вже є успіхи та домовленості на цьому шляху;

- торгувати з Україною, замовляти у України безпечно (приклад – альтернативний морський коридор, де силами ЗСУ відновлено безпеку судноплавства і росія не наважується атакувати судна, які обіцяла обшукувати і топити).

Ми повинні взяти максимум з Давоського майданчика на цей рік.