Пандемия, ускоряющая  изменения

Александр Литвиненко, директор Национального института стратегических исследований, доктор политических наук, профессор

(подается на языке оригинала)

Пандемія коронавірусу стала спусковим гачком для нової глобальної кризи. На думку експертів МВФ, ця криза буде найглибшою з часів «Великої депресії» 1930-х:  світова економіка у 2020 році зменшиться на понад 3,1%, а загалом криза коштуватиме світу понад 9 трильйонів доларів.

Криза ‑ не лише час страждань і втрат, але й можливостей. Настає час вирішувати локальні проблеми під глобальним приводом. І це роблять не лише у Китаї, але й на Заході. А можна під приводом пандемії влаштовувати свої політичні справи. Яскравий приклад – Угорщина, до якої ЄС вже висуває претензії щодо дотримання демократичних норм.

На тлі економічних проблем у світі посилиться настрої опори на «власні сили». Чинна донині ліберальна модель глобалізації буде трансформуватися у бік посилення державного протекціонізму. Знов заговорили про імпортозаміщення, хоча навряд чи можна очікувати на суттєве скорочення міжнародної торгівлі. У сучасному світі хіба-що Північна Корея може дозволити собі гратися в автаркію. Водночас, не виключено, що відбудеться географічна раціоналізація логістичних ланцюжків. Навіщо возити запчастини через кордони, які можуть раптово закритися.

Зберігатимуться нові обмеження для руху людей. І прикладом тут стала поведінка ЄС, який планує відкрити зовнішні кордони лише на останньому етапі відміни карантинних заходів. Здоров’я знов стає важливим критерієм для перетинання кордону. Втім у цьому нічого нового – скоріше повернення до гарно забутих карантинних практик XVIII-XIX століть.

Менше стане масових заходів, впаде туризм, особливо транскордонний. Дедалі більше спілкування, послуг і розваг вже переходить в онлайн. Ширше використовуватимуться дистанційна робота та навчання. Криза змусила пройти за лічені тижні шлях, на який за мирних умов були б потрібні роки. Показова ситуація на фондових ринках: після провалу знову зростають акції високотехнологічних, насамперед ІТ-гігантів.

Збільшується роль національних держав, набагато більше залежатиме від їх спроможності відстоювати свої інтереси у стосунках з іншими державами та міжнародними організаціями. Ефективність держав у протидії викликам знов стає запорукою їх виживання. Сильні, сміливі і ефективні – виграють, слабкі та боязкі – втратять, а може і зникнуть з карти.

Під гаслами безпеки держави по всьому світові посилюватимуть контроль за населенням, впроваджуватимуть ефективніші системи електронного спостереження, збору та аналізу даних. І це відбуватиметься якщо не під оплески, то за мовчазної згоди громадян. Загроза життю – вагомий аргумент.

Змінюється світовий порядок. Великі держави і надалі конкуруватимуть за вплив і можливість визначати майбутнє. Унаочнюються протиріччя між США і КНР як основний водорозділ сучасної світової політики. І голосні заяви у китайській та американській пресі – лише публічні відголоски справжніх проблем. Це протистояння поступово стає проблемою і для нас.

Росія активніше шукатиме своє місце у світі, маневруючи між Вашингтоном і Пекіном, прагнучи відновити бізнес з Європою, конкуруючи з Туреччиною, Саудівською Аравією і Іраном та «змушуючи сусідів до братерства». Втім своя сорочка ближче до тіла, і закритий кордон усередині Союзної держави Росії і Білорусі тут показовий.

Донбас і Крим є запорукою, що Росія не залишить Україну у спокої. І до цього слід бути готовими. Водночас, наразі українські чвари, неспроможність і нехтування суспільним благом на користь особистого завдають Україні куди більше шкоди аніж усі російські підступи і зловісні плани.

Міжнародні організації втратять у вазі. Роль же безпекових і економічних союзів і міждержавних об’єднань зміниться. Нікуди не зникнуть ЄС і НАТО, які зосередяться на пошуку нових форм функціонування, більш адекватних інтересам держав-членів за нових часів.

Для України постає завдання винайдення нового, ефективнішого формату партнерства, який дозволив би повніше врахувати наші інтереси. Реформи потрібні не тільки для членства в ЄС і НАТО, а насамперед для забезпечення розвитку і збільшення власного потенціалу, як би дивно для декого це не видавалося.

У честі знову буде раціональність, а не вірність ідеологічним догмам. Важливо те, що є, а не те, що б хотілося. Водночас, на тлі економічних проблем дедалі частіше виникатиме спокуса простих відповідей на складні запитання, а отже на нас очікує глобальне посилення радикальних, а може й екстремістських рухів. Згодом це може призвести до постання нових диктатур, а отже і до зростання конфліктності у міжнародних відносинах.

За цих умов майбутнє Української держави залежить від спроможності надати ефективну відповідь до загрози, виходячи не з ідеологічних уявлень, сформованих у минулі часи, корпоративних і особистих потреб, а з ясного усвідомлення національних інтересів. Найважливішими з них стають розвиток і подолання відсталості, без яких неможливо забезпечити державний суверенітет, незалежність і територіальну цілісність у цьому новому світі.